Гнат Хоткевич – Олекса Довбуш. Оповідання (страница 124)

Дальше художнє осмислення постаті Довбуша проходило шляхом глибшого з'ясування причин виникнення опришківства як соціального руху, розкриття галереї образів твору на тлі суспільних взаємин того часу, повнішого змалювання людських характерів. Маючи фольклорну основу, повість «Довбуш» у її остаточному варіанті стала чи не першим в українській радянській літературі широким соціально-психологічним художнім полотном про народного героя Гуцульщини. Слушно зауважив свого часу І. Сірак у рецензії на перше видання «Довбуша» у видавництві «Каменяр»[79]: «Повість Гната Хоткевича якось особливо вирізняється з-поміж згаданих творів. Вона — суто реалістична, справді історична, хоч і щедро помережана народнопоетичним матеріалом. Цей фольклорний елемент у повісті Г. Хоткевича якраз підсилює реалістичну стихію твору» Звичайно, під впливом радянської дійсності сталися чималі зміни у світогляді письменника, новими рисами збагатився його творчий метод, багато в чому інакшим став підхід до давньої, звичної для Г. Хоткевича гуцульської теми. Зокрема, поглибився підхід автора до зображення явищ соціальної дійсності. У фольклорному матеріалі митця в першу чергу стали цікавити віддзеркалення в ньому не стільки демонологічних уявлень гуцулів, скільки реальні життєві факти, існуючі соціальні протиріччя. Образ Довбуша маємо і в повісті «Камінна душа». Тут він поданий ретроспективно — крізь призму оповідей одного з (персонажів твору — Орчика, який виступає носієм легендарно-героїчних фольклорних традицій. У повісті «Довбуш» образ ватажка опришківського руху є центральним, навколо нього групуються інші. Саме в зв'язку з діяльністю Довбуша змальована в повісті картина народного життя. Важливе значення має цілком виразно проведена в творі тенденція показати й обгрунтувати опришківський рух як соціальне явище. З цією метою письменник робить екскурси в історичне минуле, показує кріпосницьку дійсність на західноукраїнських землях, засилля польської шляхти, яка керувалася тут принципом «поділяй і владарюй», тримаючи трудовий люд у страху й покорі. На тлі суспільних взаємин XVIII ст. письменник порушує проблеми соціальних, класових, побутових стосунків різних верств і прошарків в шляхетській Польщі, цісарській Австро-Угорщині, робить екскурси в історичне минуле нашого народу, зокрема в козаччину і гайдамаччину. Оцей перегук опришківського руху з гайдамацьким, «присутність» традицій національно-визвольної боротьби нашого народу у волелюбних пориваннях карпатських верховинців розширює ідейні горизонти твору, певною мірою ставить його у загальноукраїнський контекст реальних подій того часу.

У повісті, крім головної постаті — народного ватажка, виступають (крізь призму легенд-оповідей, історичних документів, авторських публіцистичних роздумів) такі історичні діячі, як польський король Казимир Великий, Яків Собеський, воєвода Конецпольський та інша польсько-шляхетська знать; письменник вводить образи ватажків опришківських загонів Пискливого в Пинтю Головача, які діяли перед Довбушем, змальовує реальні події (напади опришків на Косів, За болоті в, Коломию), тобто відтворює ту історико-культурну атмосферу, в якій жив і формувався О. Довбуш. Тривка історична підоснова повісті виявляється у художньому розкритті як загальної картини суспільних взаємин того часу, так і конкретних фактів та епізодів з життя України і Польщі XVIII ст. Історичного характеру творові надає реалістично виписаний образ Олекси Довбуша. На відміну від багатьох своїх попередників, які трактували ватажка карпатських опришків переважно у світлі фольклорної традиції, Г. Хоткевич показав свого героя в духовному розвитку, як цілеспрямованого борця проти соціального і національного поневолення, який усвідомлює важливість, конечну необхідність виступити на захист скривджених і знедолених, підняти народ проти шляхетської сваволі.

Довбуш у змалюванні Г. Хоткевича проходить складний шлях свого формування як народний ватажок. Він зазнає особистих травмувань з боку панського економа, вбирає в своє серце народні кривди. Це, так би мовити, традиційні риси в характеристиці Довбуша. Але письменник ними не обмежується, він розкриває значення волелюбних традицій опришківського руху, а також прогресивних ідей свого часу, зародження і розвитку в душі героя соціального протесту. У повісті носієм таких ідей є неординарний священик Кралевич, під церковною реверендою якого билося волелюбне, співчутливе до тяжкої долі народу серце. Саме священик Кралевич, який знав історію свого народу, симпатизував його визвольному рухові, розумів, які підступні наміри й інтриги плекали проти українців польська шляхта, католицька церква, наштовхував Довбуша на думку про необхідність всенародного повстання (хай під релігійними гаслами). Образ Кралевича надзвичайно цікавий. Г. Хоткевич змальовує його не стільки як духовного пастиря, скільки як патріота своєї землі, ідейного натхненника Довбуша. Кралевич розкриває перед гуцульським ватажком і його побратимами ті кривди, яких завдавала нашому народові польська шляхта. Від Кралевича йшли ті глибші ідейні стимули, що врешті-решт спонукали Довбуша стати на рішучий шлях боротьби, живили його волелюбну душу оповідями з історії України, зокрема визвольної антишляхетської боротьби. Кралевич знав і глибоко відчував кривди народу на грунті релігійному, коли вогнем і мечем на українській землі утверджувався католицизм. Його мучить те, що всюди «тиша і мертвота. Мовчить народ, мовчить духовенство, а агресія польська зростає».

Г. Хоткевич змальовує образ Кралевича у розвитку, — спочатку сільський священик дає Олексі початкові відомості з різних наук, згодом під впливом розмов з цим тямущим і відважним верховинцем, зрештою, і під його впливом, стає прихильником ідеї народного повстання й сам до неї закликає.

У творах, присвячених опришківському рухові, образ Кралевича виділяється нестандартністю мислення, художньою переконливістю у зображенні його думок і поглядів на минуле нашого народу, симпатією до опришківського руху.

Важливу роль в ідейній концепції повісті відіграє образ Михайла, такий незвичний серед гуцульського типажу Г. Хоткевича. Документальних свідчень про участь в опришківському русі наддніпрянців, наскільки нам відомо, нема. Але легенди про Михайла з України, який був у різних гайдамацьких ватагах, а потім втік на Гуцульщину, побутували в цьому краї. Хоткевич же увів гайдамаку Михайла в повість з метою розширити ідейний горизонт твору, ввести в нього представника антишляхетського руху на Наддніпрянщині. Михайло у зображенні Г. Хоткевича і носій революційних традицій — «міг служити живим літописом народних повстань», і вдумливий учасник опришківського руху, який прагне, разом з Довбушем, надатр йому всенародного цілеспрямованого характеру. Оповіді Михайла про героїчні сторінки історії нашого народу, зокрема про запорожців, викликали подив і захоплення опришків, вводили їх в атмосферу побуту і звичаїв українців-наддніпрянців. Він прагне прищепити на гуцульському грунті волелюбні традиції запорожців, навчає їх пісень і звичаїв рідного краю, малює перед своїми побратимами картини східноукраїнського степу: «Як вийдеш ранком у степ та оком кинеш — усе рівнина. Тільки могили стоять та з вітром розмовляють». Водночас він з великою зацікавленістю сприймає новий для себе гуцульський світ.

Повість «Довбуш» відзначається широким охопленням явищ громадсько-культурного минулого. Письменник робить екскурси в історію України і Польщі, торкається взаємин між ними в XVII–XVIII ст., релігійної боротьби між православ'ям і католицизмом, показує сваволю польської шляхти на українських землях, посилення кріпосницького гніту, національних утисків. Разом з опришками на чолі з Довбушем у творі діють і смоляки — наймані воєнізовані загони для боротьби з народними мес никами, і оборонець шляхти полковник Пшелуський, і польські магнати, корчмарі, купці, бідний посполитий люд. Змальовані письменником події розгортаються і на Гуцульщині, і на Закарпатті, на Покутті, на Україні і в Польщі. Г. Хоткевич вводить у твір історичні події і постаті, часто відштовхується від достовірних фактів і документів, географічних назв, вводить у тканину повісті багато легенд і пісень. Фольклорний елемент надає творові відповідного локального характеру, служить одним із засобів характеристики образів. Однак, порівняно з «Камінною душею», тут фольклорна основа повісті підпорядкована розкриттю основної лінії твору — показу сповненого тривог і небезпек життя опришків. Повість зацікавлює колоритно змальованими картинами з життя польської шляхти, побуту пастухів на полонинах, глибоким розкриттям долі опришків, насамперед Олекси Довбуша та його родини. Твір Г. Хоткевича розкриває творчу потужність автора як знавця народного життя Гуцульщини, самобутнього художника, який тонко відчував характер, звичаї і психологію верховинців, красу їхнього краю.

Активним художнім компонентом повісті є її мова. Г. Хоткевич майстерно використовує гуцульський діалект для відтворення особливостей народної мови своїх героїв. Мовна палітра твору відбиває характерний лексичний склад діалекту, його фонетичні та морфологічні риси. Тільки дуже тонкий знавець діалекту міг так точно відтворити його багатство, причому практично не користуючись ним у побуті, а тільки в художній практиці. Загалом мова персонажів твору індивідуалізована: отець Кралевич говорить мовою інтелігента, Довбуш і його опришки — натуральною говіркою, шляхта і панство — по-своєму. Повстанець з України Михайло, який виступає у повісті носієм козацько-гайдамацьких традицій, репрезентує й східноукраїнський мовний колорит. Мова Г. Хоткевича в повісті «Олекса Довбуш», як і в інших його творах, відзначається багатим розмаїттям, є важливим елементом його оригінального і самобутнього художнього стилю. Крім того, в історичній прозі та драматургії вона допомагає письменникові глибше передати колорит епохи.