Гиллиан Флинн – Загублена (страница 62)

— Передзвоніть мені за десять хвилин.

Я так і зробив. Фоном чулися звуки бару, я добре знав той гул: бурмотіння пияків, стукіт кубиків льоду, дивні спалахи галасу, коли відвідувачі замовляють напої чи вітають друзів. Раптом я засумував за власним баром.

— Добре, дякую,— сказав Томмі.— Мусив перебратися до бару. Це схоже на розмову, що вимагає скотчу.

Його голос все притихав і напружувався. Я уявив, як він зігнувся над своїм кухлем, прикриваючи рукою рота.

— Тож,— почав я.— Я отримав ваші повідомлення.

— Ясно. Вона ж ще не знайшлася, ні? Емі?

— Ні.

— А можна запитати, що, на вашу думку, сталося? — попросив він.— З Емі?

До біса все, хотілося випити. Я пішов на кухню — друге найкраще місце після мого бару, і налив собі чарчину. Останнім часом я намагався не налягати на випивку, але стало так добре: в роті — різкий присмак скотчу, а за вікном — палюче сонце.

— А чи можу запитати, чому ви телефонували? — відповів я.

— Я дивився новини,— пояснив він.— Тобі гайки.

— Правда. Я хотів поговорити, бо вирішив, що це... цікаво, що ти дзвонив. Зважаючи на звинувачення у зґвалтуванні.

— О, то ти про це знаєш,— здивувався він.

— Я знаю, що було звинувачення, але необов'язково вірю в твою провину. Хочу спочатку почути твою версію.

— Так.

Чути було, як він зробив ковток, допив свій напій, потрусив льодом.

— Одного вечора я побачив цю історію в новинах. Твою історію. Про Емі. Я лежав у ліжку, перед тим замовивши додому тайські страви. Просто відпочивав. А це було, наче грім серед ясного неба. Вона після стількох років,— він замовив у бармена ще випити.— Тож мій адвокат порадив мені нізащо не говорити з тобою, але... що я можу сказати? Я такий у біса добрий. Не міг залишити тебе на розжареній пательні. Господи, якби ж у барах і досі дозволяли палити! Ця розмова вимагає скотчу й цигарки.

— Розкажи мені,— сказав я. — Про звинувачення у побитті. І зґвалтуванні.

— Як я вже казав, чоловіче, я бачив новини, і ЗМІ поливають тебе лайном. Ну, бо ти влип. Я мав би про все це забути — не хочу повертати цю пані у своє життя. Навіть якщо побіжно. Але дідько. Якби ж хтось зробив тоді таку послугу мені!

— То зроби послугу мені,— мовив я.

— Перш за все, вона забрала заяву — ти про це знаєш, так?

— Я знаю. А ти був винен?

— Пішов ти. Звісно ж, я цього не робив. А ти винен?

— Ні.

— Добре,— Томмі знову замовив скотчу.— Хочу запитати: у вас був добрий шлюб? Емі була щаслива?

Я промовчав.

— Можеш не відповідати, я здогадуюся, що відповідь буде «ні». Емі не була щаслива. Хай які були на те причини. Навіть не розпитуватиму. Здогадуюсь, але не розпитуватиму. Але тобі слід знати одне: Емі полюбляє грати Бога, коли стає нещасною. Старозавітного Бога.

— Тобто?

— Вона призначає покарання,— пояснив Томмі.— Важке.

Він розреготався у слухавку.

— Ну, бо ти б мене бачив,— сказав він.— Я точно не схожий на ґвалтівника, на альфа-самця. А схожий я на пройдисвіта. Я і є пройдисвітом. У караоке люблю замовляти пісню «Сестра християнка», уявляєш. І заливаюся сльозами під час другої частини «Хрещеного батька-2».

Він розкашлявся після ще одного ковтка. Здається, прийшов час налаштувати його на потрібний лад.

— Через Фредо?

— Фредо, друже, так. Бідолашний Фредо.

— «Через мене просто переступили».

Зазвичай другою рідною мовою для чоловіків стає спортивний сленг. А це був еквівалент крутої передачі у футбольному матчі, тільки для фанатів кіно. Ми обоє знали цю цитату, і це скорочувало прелюдію — необхідність доводити свою крутість.

Він замовив ще.

— Це так у біса абсурдно.

— Розкажи.

— Ти ж не записуєш цього, правда? Ніхто ж не слухає? Бо я цього не хочу.

— Ніхто більше не чує. Ми тут в одному човні.

— Тож ми з Емі познайомилися на вечірці десь сім років тому, і вона була така класна! Дуже весела і дивна... класна. Ми просто одразу зійшлися, ну знаєш, а я зазвичай не знаходжу спільної мови з дівчатами, принаймні не з такими, як Емі. Тож я думаю... ну, спершу я подумав, що хтось вирішив мене розіграти. Але де ж тут підступ? Ми почали зустрічатися, і минуло кілька місяців — два, три, а потім я зрозумів, де підступ: вона — не та дівчина, якою здавалася спочатку. Вона може цитувати кумедні речі, але насправді цього не любить. Вона взагалі краще не буде сміятися. Та ще й не проти, щоб і я не сміявся, не був кумедним, а це якось дивно, бо це — моя робота, але для Емі то було марнування часу. Навіть не розумію, чому вона взагалі почала зі мною зустрічатися, бо добре було видно, що я цій дівчині не подобаюся. Це ж безглуздо.

Я кивнув, зробивши добрячий ковток скотчу.

— Так. Безглуздо.

— Тож я почав вигадувати відмовки, щоб рідше бачитись. Я, ідіот, не розривав стосунків, бо вона ж прегарна. Сподівався, все налагодиться. Але розумієш, я вигадував відмовки досить часто: затримали на роботі, маю здати статтю, друг приїхав у місто, захворіла мавпочка, будь-що. І я почав бачитися з іншою дівчиною, типу зустрічатися, але нічого серйозного. Принаймні я так думав. Але Емі дізналась. Як — я й досі не уявляю, може, вона стежила за квартирою. Але... чорт...

— Випий.

Ми обоє робимо ковток.

— Одного вечора Емі приходить до мене. Я зустрічався з тією дівчиною десь із місяць, а Емі отак приходить в гості. Вона така, як раніше. Принесла халявне відео з моїм улюбленим гумористом, його андерграундний виступ у Даремі, а ще мішок бургерів. Отож ми дивимося відео, вона перекинула свою ногу на мою, а потім підсунулася ближче і... пробач. Вона ж твоя дружина. Суть у чому: дівчина знала, як розвести. І ми...

— Зайнялися сексом.

— Добровільним сексом, так. Вона йде собі, все круто. Поцілунок на прощання біля дверей, ну і вся справа.

— А що потім?

— А за мить у двері тарабанять два копи: вони перевірили Емі на наявність ознак зґвалтування, а її «рани відповідають зґвалтуванню з застосуванням фізичної сили». У неї на зап'ястках сліди зв'язування, а після обшуку моєї квартири вони знайшли дві мотузки, прив'язані до спинки ліжка, ну, схожі на краватки. Вони сховані біля матраца, і ті мотузки, я цитую, «відповідають слідам зв'язування».

— Ти її зв'язував?

— Ні, секс навіть не був такий... такий, ну знаєш? Я був просто в шоці. Вона, мабуть, прив'язала їх туди, поки я виходив відлити абощо. Коротше, я був у серйозному лайні. Вигляд усе це мало кепський. А потім вона раптом забрала заяву. За кілька тижнів я отримав анонімну записку зі словами: «Може, наступного разу подумаєш двічі».

— І ти більше з нею не перетинався?

— Ніколи.

— І не пробував заявити на неї абощо?

— Ой, ні. Дідько, ні. Я просто радів, що вона зникла. Аж тут минулого тижня їм я свої тайські страви, сидячи на ліжку, й переглядаю новини. Про Емі. Про тебе. Ідеальна дружина, річниця, немає тіла, справжній каюк. Присягаюсь, я аж спітнів. Одразу подумав: «Це ж Емі, вона доросла до вбивства. Бісова мати». Серйозно, приятелю, закладаюся, хай що вона підготувала для тебе — це буде жорстоко. Ти маєш у біса боятися.

Емі Еллют-Данн

Минуло вісім днів

Я намокла, катаючись на бамперних човнах; нам практично подарували час доларів на п'ять, бо розімлілі на сонці тінейджерки гортали модні журнали та смалили, забуваючи виганяти клієнтів з води. Тож ми десь із півгодини гралися у своїх човниках, схожих на газонокосарки, таранячи одне одно і влучно вивертаючись, а потім стало нудно, тож ми пішли.

Ми з Гретою і Джефом — чудернацька компанія у дивному місці. Грета з Джефом потоваришували буквально за один день, бо саме так тут і стається, в цьому місці, де немає чого робити. Мабуть, Грета вирішує, чи зробити Джефа одним зі своїх фатальних коханців. Джеф буде й не від того. Він її вподобав. Вона набагато вродливіша за мене, ну, принаймні зараз, у цьому місці. Дешево-вродлива. Вона одягнула верх від купальника та джинсові шорти, а футболку запхнула в задню кишеню на той раз, якщо захоче зайти до крамниці (де продаються футболки, дерев'яні фігурки, декоративне каміння) чи до ресторану (бургери, барбекю, іриски). Грета хоче, щоб ми сфоткалися у костюмах Старого Заходу, але цього не буде з інших причин, окрім небажання отримати вошей від якогось селюка.

Ми вирішуємо зупинитися на старезному полі для міні-гольфу. Штучна трава має вирви, а механічні алігатори та млини стоять нерухомо. Джеф перебирає на себе їхні функції: крутить млина, розтуляє і стуляє щелепи алігатору. Деякі лунки просто непридатні для гри, бо трава закрутилася, наче килим; фермерський будиночок з його звабливою ніркою завалився. Тож ми просто вештаємося поміж лунками. Ніхто навіть не веде рахунку.

Колишню Емі це б неймовірно дратувало — вся ця стихійність, безцільність. Але я вчуся пливти за течією, і виходить досить непогано. Навіть перевиконую план з биття байдиків. Я перетворилася на людину типу А, стала альфа-дівчиною серед клоунів, лідером банди дітлахів з розбитим серцем. Ми гасаємо цією самотньою долиною розваг, і кожен з нас страждає після зради коханих. Я помічаю, як Джеф (наставили роги, розлучений, непроста угода щодо опіки дітей) супить брови, коли ми оминаємо «Тестер кохання»: стисни металеву рукоятку і спостерігай, як температура підіймається від «просто інтрижка» до «споріднена душа». Дивне рівняння — сила тиску дорівнює справжньому коханню — нагадує бідолашну побиту Грету, яка частенько кладе пальця на синець на грудях, наче це кнопка, на яку можна тиснути.