Георгий Брянцев – Таємні стежки (страница 10)

Мотрона Силантіївна запросила всіх до столу.

Варвара Карпівна, окинувши поглядом Ожогіна і Грязнова, заявила, що Микита Родіонович сидітиме поруч з нею, а Грязнов — з її подругою.

Мотрона Силантіївна розмістила своє величезне тіло на стільці і шумно зітхнула.

— Ну, чого очі вирячив? — звернулася вона до чоловіка. — Частуй гостей!

Тряскін заметушився — потягнувся до горілки, зачепив чарку, та вдарилася об тарілку і розбилася. Тряскін розгубився і винувато подивився на грізну дружину.

Мотрона Силантіївна витримала невелику паузу, начебто збираючись з силами, і випалила спересердя:

— Руки тобі повикручувати, незграбі, треба! Чим ти дивишся тільки! Та скло хоч прибери…

— Чи не можна трохи ввічливіше? — не втрималась Варвара Карпівна. Їй не хотілося, щоб нові знайомі одразу визначили звичаї цього дому.

— А твоє діло — сторона! — огризнулася мати. — Теж, лялька!

Горбань, який, видно, звик до подібних сцен, голосно сказав:

— Тільки без сварок… тільки без скандалів.

— А тут ніхто і не скандалить! — відрізала Мотрона Силантіївна… — Розливай краще горілку.

— Горілка — найстрашніше зло, — почав горбань, беручи пляшку, — страшнішого немає нічого. Із знайомством! — проголосив він, звертаючись до гостей і піднімаючи чарку.

Мотрона Силантіївна вміло перехилила чарку, крякнула по-чоловічому, розсміялася:

— Отак краще! — і почала їсти.

Горбань говорив голосно.

З того, що він часто вживав вирази, подібні до: «це віднесемо у дебет», «сальдо сюди, з ним потім розберемось», «одержуйте по акредитиву», «підіб'ємо баланс», — можна було судити, що за професією він бухгалтер чи економіст.

— Ну як, розібрав, що пив? — спитав горбань Тряскіна після чергової чарки.

Той заперечливо похитав головою.

— А вона тебе розібрала? — зайшовся горбань булькаючим смішком.

— Розібрала, — скрушно відповів Тряскін.

Мотрона Силантіївна заколихалася і розкотисто зареготала. Від випитої горілки вона розчервонілася і стала наче ще товстішою. Взявши зі столу порожній графин, Тряскіна вийшла в сусідню кімнату. Звідти залунали звуки вальса. Це Мотрона Силантіївна завела патефон. З'явившись у дверях, вона вигукнула, ляснувши в долоні:

— Ану, гості, танцювати!

— Ходімо? — запросила Варвара Карпівна Микиту Родіоновича, підвівшись з стільця.

— Не танцюю.

— Зовсім?

— Зовсім.

— Шкода! Ну, нічого, — заспокоїла вона Ожогіна, — з часом я вас навчу. Пристойний мужчина обов'язково повинен танцювати.

— А вас, Варваро Карпівно, — в'їдливо сказав горбань, — вивчив танцювати обер-лейтенант Роде? Га?

— Хто такий Роде? — зацікавився Микита Родіонович.

— А ви його не знаєте?

Ожогін заперечливо похитав головою. Варвара Карпівна пояснила:

— Роде — слідчий гестапо, який користується великою прихильністю самого начальника гестапо Гунке. Гунке — чудова людина, а от Роде… Роде — це…

Сп'янілий горбань раптом розреготався і посварився пальцем на Ожогіна.

— Ви думаєте, я вас не пізнав? І вас теж. — Він кивнув у бік Грязнова. — Обох пізнав, як тільки ви зайшли… Панове! — звернувся він до всіх. — Ці джентльмени видали мене. Так! Буквально-таки видали і віддали з рук у руки гестапівцям. (Усі з подивом і цікавістю подивилися на Ожогіна та Грязнова). Своя своїх не познаша, як говорить давнє слов'янське прислів'я. А ви, звичайно, здивувалися, зустрівши мене тут? Гадали, що я і справді комуніст?

— Я і не підозрював, що це ви, — знайшовся Ожогін.

— І я б ніколи не подумав, — додав Грязнов, який зрозумів тактику друга.

— Це можливо. Мені тоді так обробили фізіономію, що, глянувши у дзеркало, я сам перелякався. Але я вас запам'ятав.

— У чім справа? Що трапилось? — залунали голоси.

Горбань сумлінно розповів про все, що трапилось.

— Молодці! — схвально сказав Ізволін, і всі погодилися з ним.

— Нічого не розумію, хоч убийте! — сказала Мотрона Силантіївна.

Горбань махнув рукою і, скориставшись з того, що Варвара Карпівна вийшла з кімнати, підсів до Ожогіна.

— Все-таки здорово вийшло! — Він дістав портсигар, закурив і поклав його на стіл. — Не спохватись ви вчасно і не притягни цього Юргенса, — не викрутилися б у Гунке. Їй-богу! Він не любить Юргенса, а той — його. Вони на ножах. І Юргенс вас не відбив би. Ні-ні, вже повірте мені… — Горбань притиснув руку до грудей, закивав головою і перейшов на шепіт: — Вам я можу дещо сказати — я тепер розумію, хто ви, але тільки нікому про це ні слова. Варвара Карпівна просто боїться обер-лейтенанта Роде. Дуже боїться. А Роде — це сила. Роде тримає її при собі як перекладачку, крім того, залицяється до неї, ну, а їй це не зовсім, бачите, приємно, тому що Роде дуже страшний…

— Карпе! — пролунав раптом різкий голос Мотрони Силантіївни.

Сп'янілий Тряскін спав, поклавши голову на стіл.

Гості, не прощаючись, потяглися до дверей. Варвара Карпівна встигла сказати Ожогіну, що скоро будуть її іменини і що Ожогін повинен прийти обов'язково.

Попрощавшись у коридорі з Денисом Макаровичем, друзі вийшли на вулицю. Зразу стало легше, наче з серця звалилося щось важке і брудне.

Треба було вирішити, чи повідомляти про зустріч з горбанем Юргенса, чи ні. Ожогін і Грязнов прийшли до висновку, що гестапівського донощика слід добре провчити.

За годину до занять Ожогін подзвонив по телефону Юргенсу і доповів, що є необхідність бачити його особисто. Юргенс дозволив зайти.

— Знову надзвичайна подія? — зустрів він питанням Микиту Родіоновича.

— Продовження надзвичайної події… — відповів Ожогін.

— Друга серія? — вже не приховуючи іронії в голосі, спитав Юргенс.

— Щось подібне до цього.

— Слухаю. Викладайте.

— Комуніст, який з'явився в нашому будинку і був заарештований за вашим наказом як небезпечний злочинець, зараз на волі…

— Що-о?! — заревів Юргенс, і кров прилила до його обличчя. — Де ви могли бачити його?

Ожогін розповів, що зустріч з горбанем сталася зовсім випадково, у знайомого їм столяра міської управи Тряскіна. З'ясувалося, що горбань не комуніст, а співробітник якогось Гунке, за завданням якого і діяв.

— Ідіоти! — буркнув Юргенс.

Ожогін додав, що про свій зв'язок з гестапо горбань розказував у присутності Тряскіна, його дружини, дочки і подруги дочки. Ожогіна і Грязнова горбань тепер вважає своїми, і немає ніякої гарантії, що він не буде ляпати про них язиком де не слід. Ожогін і Грязнов не можуть бути певними в тому, що зможуть при таких обставинах зберегти в таємниці свої відносини з Юргенсом.

— Ясно! Досить! — перервав Юргенс Микиту Родіоновича.

— Ми вважаємо, що зробили правильно, вирішивши відразу доповісти про це вам… — знову почав Ожогін.

— І надалі робіть так само, — схвалив Юргенс. — До речі, чи не знаєте ви хоча б прізвища цього мерзотника?

— На жаль, не поцікавились.

Коли Ожогін хотів уже залишити Юргенса, той спитав: