Гео Шкурупий – Двері в день. Міс Адрієна (страница 48)

– Сьогодні в нашому клубі збори Модрівського осередку, чи не завітали б ви до нас? – спитав Назарчук.

Між іншим він думав, що йому доведеться переконувати й умовляти моряків саме піти до клубу, а не проводити вечір у ресторанчику або шукаючи знайомств із найкращими жінками Одеси, яка славиться ними, як і чудовою рибою скумбрією. Проте моряки були люди передові.

– Мене це дуже цікавить! – сказав Каркаш. – Ми обидва цікавимось життям радянських робітників!..

Вони допили пиво, розплатились і разом з Остапом Назарчуком вийшли з ресторану.

ХХI

У клубі було досить велелюдно. За кількома столиками грали в шахи. В одній із кімнат працював гурток ППО, в іншій аматорський оркестр вивчав новий марш і тут, крім музикантів, було багато аматорів музики. Дівчата пробували танцювати вальс, бо поки що марш звучав, як аргентінське танго. Флейта й тромбони ще не потрапляли в ритм.

В іншій кімнаті місцевий радіоаматор настроїв радіо. Воно верещало, як тисяча дияволів на торфяному. болоті. Радіоаматор був один, бо це мистецтво давало насолоду лише йому одному.

Назарчук у супроводі Каркаша та Фабіанке обійшов майже всі кімнати. Він з величезною гордістю показував своїх закордонних гостей усім присутнім у клубі. Грачі в шахи припиняли гру, у музикантів одразу виходив бравурний марш, а радіоаматор зустрічав гостей одразу цілою промовою із гучномовця.

Гурток робітниць і робітників навколо гостей поволі збільшувався, як снігова грудка.

Нарешті вони всі зайшли в одну з кімнат, де могли зручно розсістися, і Назарчук сказав.

– Знайомтеся! Це наші закордонні гості – товариші Каркаш і Фабіанке. А це члени Модрівського осередку – робітники й робітниці заводу «Марті».

Розмова почалася. Образи її пересувались і в просторі і в часі.

Робітники заводу «Марті» побачили стару Европу. Вона сиділа в парку коло фонтана в образі міс Адрієни.

І зараз же Каркаш і Фабіанке побачили перед собою двох дівчат фізкультурниць, що прийшли з гуртка ППО. Робітниці були молоді й веселі, вони ніби були символом молодої країни.

Так точилася розмова.

Потім перед слухачами з заводу «Марті» потяглися довгі черги по безплатний суп перед благодійними установами. Бездомні люди і жебраки, що лежали під мостами і в парках. І тут же вітрини крамниць з обвалами найкращих і різноманітних речей. Ресторани й автомобілі з пикатими обличчями буржуа. Кволі діти робітників у глибоких кам’яних дворах робітничих будинків виростали як квіти без сонця.

А Каркаш і Фабіанке побачили наші ясла з маленькими дітьми в колисках. Цілий виводок їх сидів на білих емалевих горщиках серед кімнати й обличчя у них були серйозні, як у людей, що роблять дуже важливу справу. Весела жвавість дитсадків і дитмайданчиків негайно ж змінилась на комфортабельну чистоту дієтичних їдалень.

Далі перед очима слухачів виросли конструктивні лінії нових робітничих житлокоопів.

Потім заговорили про умови роботи, і Каркаш розповів про жахливу систему штрафів, що її він так недавно перетерпів навіть у ролі штрейкбрехера.

І зараз же обидва гості побачили нові цехи наших заводів, нові будови й споруди станцій, елеваторів і фабрик.

В цехах висіли плакати про ударництво й соціалістичне змагання і перед кожним ударником був маленький прапорець. Вони побачили раптом і суцільні поля, що безмежно колосилися новим урожаєм. Нові колгоспні стайні з кіньми і племінними бугаями. Пташарні з хорами півнів та аудиторією балакучих курей. Побачили жвавих колгоспниць за стерном трактора і колгоспників на косовиці в полі.

Далі Фабіанке розповів про кілька епізодів з останнього страйку, й робітники заводу «Марті» побачили пікетчиків коло воріт, юрби штрейкбрехерів і бичачу тупість поліцаїв. Вони побачили бійки з фашистами. Роботу поліцейських палиць і, нарешті, тюрми з в’язнями й постріли з вихлопної труби заведеної мотоциклетки.

Потім із надр заводів і фабрик встали густі колони демонстрантів і вони грізно йшли вулицями під тінню сотень червоних прапорів.

І раптом перед слухачами промайнули обличчя комуністів і комсомольців Леона Мустака, Петра, Симона, старого Андріяша Вале.

Та ось після страйкового комітету у «Веселому джерелі» вони опинилися у темних вогких камерах з заґратованими вікнами, а коло високих стін прогулювались жандарми з карабінами за плечима.

Тоді встав і заговорив Назарчук.

– Всі ми члени МОДРівського осередку, у нас на заводі є модрівські бригади, які частину свого заробітку віддають на справу міжнародної пролетарської допомоги. В наших підшефних колгоспах є теж бригади, які засівають понадпланово цілі лани і урожай з них їде на допомогу закордонним робітникам в їх революційній боротьбі.

І перед слухачами промайнуло багато обличчів замордованих революціонерів і звільнених з в’язниці зусиллями МОДР’у.

– Я бригадир модрівської бригади! – сказав Назарчук.

І Каркаш і Фабгіанке побачили його в цеху на роботі серед робітників його бригади. Потім вони побачили бригаду колгоспників, що збирала хліб лобогрійками.

– Нам треба налагодити міцний зв’язок – сказав Каркаш.

– Ваша справа – то наша справа!

Робітники встали і оточили гостей, стискаючи їм руки й обіймаючи за плечі.