Гео Шкурупий – Двері в день. Міс Адрієна (страница 44)

– Товариші, підведіть голови і погляньте на наш прапор. Цей прапор – символ чотирьох тисяч страйкарів. Муки замордованих товаришів, їхня кров червоніє на ньому…

Прапор важко спустився. На полотнищі було багато плям. Кожна пляма промовляла за себе. Безробітні стояли похнюпившись.

– Товариші робітники, я хочу знати, чи зрозуміли ви мене. Ось наш червоний прапор. Хто мене не зрозумів, беріть розтопчіть його і йдіть куди хочете, чи на завод, чи ще куди…

Люди стояли і, здавалось, боялись поворухнутись.

Цього разу коло відкритих навстіж воріт заводу, крім поліцаїв, нікого не було. Пікетчики зняли свою варту. Але дуже мало людей, що виходили з «Веселого джерела», заходили в ці відкриті ворота. Цього дня штрейкбрехерів було мало.

ІХ

Коли з приміщення вийшов останній робітник, Леон Мустак помітив, що в залі залишився сам Андріяш Вале.

Він стояв, спершись на колону, і, здавалось, на когось чекав. Леон підійшов до нього.

– Що, Андріяше, знову хто-небудь твоїх голубів потурбував? Чи ти прийшов сказати, що вирішив страйкувати разом з нами?

Вале помовчав, а потім таємниче потяг до себе Леона.

– Старий я вже з комуністами зв’язуватись! Та мені з тобою поговорити треба, Леоне! Діло серйозне!

Леон зацікавився.

– Кажи, тут ніхто не підслухає!

Вале помовчав, трохи хвилюючись.

– Ти знаєш, що на нашому заводі виготовляють дизельні мотори для Радянського союзу?

– Як же не знати?..

– Ну, так, от… Мотори дорогі, тисячі карбованців коштують. Учора покликав мене начальник цеху й наказав заварити покришку мотора. Вона десь луснула і замість того, щоб зробити нову, мені наказали її заварити; мовляв, і так злопають! Заварив я покришку і мотор тепер має вигляд «перший сорт», ніхто не здогадається про шахрайство. Ти ж знаєш, які б обачні не були радянські інженери, що прийматимуть мотори, а цього ні в якому разі не помітять…

Леон Мустак, схвильований цим повідомленням, втопив погляд у старого Вале…

– Ну? Ну?..

– Я, як подумаю, що за ці мотори радянські робітники платитимуть свої копієчки, так совісно мовчати. Я, звичайно, інженерові, що прийматиме мотори, сам нічого сказати не можу: вилітати з заводу неохота. Скажу, думаю, комуністам, вони вже що-небудь придумають. Франц Каркаш про це теж знає.

Леон Мустак був вражений і зворушений.

– Ось який ти, діду Андріяше! Спасибі тобі! Виходить, ти розумієш, що діло Радянського союзу – це наше спільне робітниче діло. Який же номер мотора?

Вале сказав, і Леон старанно занотував у записну книжечку.

– Ну, гаразд! І під час страйку, виходить, треба мати своїх людей на заводі… Не гаразд тільки, що ви всі до страйку не приєдналися.

Леон Мустак стиснув руку Андріяшеві, і той задоволений вийшов з «Веселого джерела».

Х

Франца Каркаша й Андріяша Вале цеховий майстер покликав допомагати в здаванні моторів приймальній радянській комісії. Робітників на заводі під час страйку було дуже мало, і Франца та Андріяша покликали як надійніших.

Франца Каркаша оштрафували сьогодні стільки разів, що йому було вже до всього байдуже. Він навіть не мав надії, що «зможе покрити ці штрафи за кілька днів роботи. На заводі штрафували за найменші дрібниці й, головне, ніколи не можна було вгадати, коли тебе не оштрафують. Штрафували за спізнення на роботу, нездачу інструменту в визначений час, дрібні недохватки в роботі, миття рук, спів, свист, відвідування вбиральні, невиконання правил користування матеріалом та інструментом. Ніколи ще Франц Каркаш не потрапляв у такі умови роботи. Через це все він був злий, і його лють зростала ще від певності, що нічого він не принесе додому й сьогодні: дитина, Жакеліна і він сам будуть голодні.

Мотори приймав радянський інженер. Францу Каркашу та й іншим робітникам одразу впала в око різниця між їхніми інженерами й цим.

У цього не було самозадоволеного вигляду, й поведінка його була простіша. Він уважно розглядав мотори й часто звертався з запитаннями до робітників. Радянський інженер дуже сподобався Каркашу. Ця невимушена рівність у поводженні з робітниками свідчила, що це інженер робітничої країни і звик до робітничої сім’ї.

Коли дійшла черга до дизеля з завареною покришкою, інженер навіть став хвалити роботу. Мотор справді мав чудовий вигляд. Важко навіть було подумати, що в ньому може бути що-небудь не гаразд.

– Да, вмієте ви робити мотори! Але і в нас у Радянському союзі вже роблять не гірше. Почекайте трохи, і ми вам покажемо ще кращі зразки роботи.

Андріяш Вале, коли почув цю похвалу на адресу мотора з завареною покришкою, зовсім розхвилювався. Очевидно, Леон Мустак не встиг попередити інженера. Це сильно стурбувало Андріяша, і він уже наважився виявити таємницю.

– Пане інженер, в цього мотора…

Але раптом зірвався, коли наткнувся на застережливий погляд цехового майстра.

– Так, в цього мотора все гаразд… я багато років працюю тут зварником, а такого ще не бачив.

– Ах, що роботи? – пошепки звернувся він до Франца Каркаша.

Франц був лютий і мовчазний.

– Наші мотори найкращі в світі! Навряд чи пощастить вам конкурувати з нашою фірмою! – сказав майстер радянському інженерові.

Францева лють набирала все більшої сили. Він бачив перед собою майстра, що крутився перед ним із штрафною книжкою, бачив Жакеліну, хвору дитину, рішучі обличчя пікетчиків коло заводу, Андріяша, який заварює тріснуту покришку,

– Треба здобути свої особливі секрети, треба мати величезні кадри робітників спеціалістів, щоб перевершити нас в роботі! – продовжував майстер.

– Треба вміти заварювати тріснуті покришки моторів і вміти обдурювати замовців! – спалахнув раптово Франц Каркаш, наче стрімголов кидаючись у воду.

Йому тепер усе було байдуже – все одно він нічим не міг допомогти Жакеліні, а підтримувати брутальних жандарів, які цілий день тільки те й робили, що штрафували робітників, він не хотів.

Радянський інженер уважно поглянув на Франца, мабуть, дивуючись з його раптового виступу і з його сміливих слів, які на щось натякали.

Двоє фабричних шпиків, що були дуже подібні на Самюеля Плюша, кинулись до Франца, щоб відтягти його геть.

– Пане… Товаришу інженере, ви подивіться уважно покришку цього мотора заварено!

І поки здивований інженер підійшов до мотора, Франц Каркаш зник, винесений із цеху двома шпиками. Коли радянський інженер повернувся, запитливо поглядаючи на майстра, Франца вже не було.

– Це наклеп, пане інженере, наша фірма бездоганна!

Проте інженер посміхнувся, витяг з кишені лупу й показав на ледве помітний слід, що його можна було відрізнити лише через неоднаковий блиск металу.

XI

Коло зачинених воріт заводу, що їх охороняв поліцай, було дуже весело, принаймні поліцаєві, який тільки те й робив, що підкручував вуса і тупо відповідав на гострі дотепи жінок.

Жінки й сестри страйкарів вирішили остаточно провчити штрейкбрехерів і відбиту в них охоту зривати страйк, заважати в героїчній боротьбі їхніх чоловіків.

Великий, барвистий натовп жінок чекав виходу штрейкбрехерів з роботи. Юрба була настроєна гостро. Кілька тачок, що стояли вряд, ніби карети, чекали на штрейкбрехерів.

Поліцаїв ніжна мова

Тільки бе, тільки му…

Так рогата ця корова

Хвалить пана і тюрму.

То, глузуючи з поліцая, наспівувала струнка робітниця з юрби жінок. Тим часом лунали загрозливі вигуки:

– Ми їм покажемо зривати страйк!

– Буржуйські лакузи! Зрадники!

– Хай тільки спробують ще вийти на роботу!

– Штрейкбрехери! Свині.

Щодалі настрій в юрбі ставав гарячіший. Навіть тупорилий поліцай почав непокоїтись і нервувати.

Раптом хвіртка в брамі заводу відчинилась, і двоє шпиків, що були подібні до Самюеля Плюша, викинули прямо на вулицю в розлючену юрбу жінок приголомшеного Франца Каркаша…

Франц зовсім очманів, і не розумів, що з ним робиться. Він і не пробував пручатись, коли десятки жіночих рук підхопили його і як мішок з піском кинули в тачку.