Генри Форд – Моє життя та праця (страница 32)

Люд зайнятий фінансовим питанням, і якби володарі грошей мали якусь інформацію, що, на їхню думку, могла б урятувати народ від помилок, то нею належало б із ним поділитися. Той, хто вважає, що люд легко одурити, і він погодиться та прийме, немов картки на молоко, будь-яку кількість банкнотів, не тямить, що таке народ. Лише завдяки природному здоров’ю нації не знецінилися наші гроші, незважаючи на фантастичні, насичені технічними термінами експерименти фінансистів.

Народ на боці твердих грошей. Він настільки неухильно стоїть на їхньому боці, що вельми серйозним запитанням є те, якими очима він глянув би на панівну систему, якби знав, у що вони можуть перетворитися в руках обраних.

Треба допомогти людям правильно цінувати гроші. Потрібно їм сказати, що таке гроші, що їх створює і в чо­му полягає виверт, за допомогою якого держави та нації підпадають під владу кількох окремих індивідуумів.

Насправді гроші — дуже проста річ. Вони є частиною нашої громадської організації. Вони позначають дуже без­посередній і простий спосіб передавати цінності від однієї людини до іншої. Гроші як такі — чудова, навіть необхідна річ. За природою в них немає нічого лихого, це один із корисних винаходів людства, і коли вони виконують своє призначення, то не завдають жодної шкоди, а лише допомагають. Але гроші мали б завжди залишатися грішми. Метр має сто сантиметрів, а коли ж долар буває доларом? Якби вугільний гендляр став змінювати вагу цент­нера або молочар місткість літра, а метр був би сьогодні 110, а завтра 80 сантиметрів завдовжки (окультне явище, яке багато хто пояснює «біржовою необхідністю»), то народ миттєво подбав би про усунення такого дурисвітства. Який же сенс волати про «дешеві гроші» або про «знецінені гроші», якщо 100-центовий долар сьогодні перетворюється на 65-центовий, завтра в 50-центовий, а післязавтра в 47-центовий, як це сталося з добрими старими американськими золотими та срібними доларами. По­трібно, щоб долар завжди залишався 100-центовим; це настільки ж необхідно, як і те, щоб кілограм постійно мав тисячу грамів, а метр — 100 сантиметрів.

Банківські махлярі, що виконують лише суто банків­ські операції, мали б вважатися природно покликаними перевірити та вивчити нашу грошову систему замість того, щоби вдовольнятися містечковою майстерністю в бан­ківській справі. Якби вони відібрали в азартних гравців у «гроші» звання «банкірів», раз і назавжди позба­вили б їх впливового становища, яке дає їхнє звання, то банківська справа була б реабілітована, і місце, яке полягає в службі суспільству, знову було повернуте.

І тут, як завжди, виникає «якби», але воно не непереборне. Події все одно просуваються назустріч якійсь кри­зі, і якщо ті, хто має технічну вправність, не згуртуються для того, щоб допомогти, то, можливо, вчинять спробу допомогти люди технічно непідготовлені. Будь-який прогрес спонукає зацікавлених осіб поділитися своїм досвідом для загального добра. Лише короткозорі будуть намагатися заперечувати прогрес, і самі стануть його жертвою. Ми всі творимо єдине ціле, ми маємо просуватися вперед усі разом. Якщо банківські махлярі сприймають будь-який прогрес виключно як протидію дурнів, а кожен план покращення — як безпосередній удар, спрямований проти них, то вони дотримуються точки зору, яка дуже чітко доводить, що вони не варті своєї керівної ролі. Світове багатство не ідентичне грошам і недостатньо ними репрезентується. Золото як таке не є цінним товаром. Золото так само не багатство, як замовлення на капелюх ще не головний убір. Але як еквівалент багатства його можуть використовувати безпосередні власники або господарі так, що це дає їм панування над кредитом, необхідним для виробників справжніх цінностей. Торгівля предметом обміну — грошима — вельми вигідна справа. Але вод­ночас, як тільки гроші обертаються в предмет торгівлі, який можна купувати та продавати, перш ніж справжні цінності можуть бути проданими або обміняними, лихварям і спекулянтам надається право стягувати податки з виробництва. Влада, яка дається власникам грошей над промисловими силами, тим очевидніше ви­ступає назовні, чим ясніший факт, що, хоча гроші й мають символізувати реальне багатство світу, проте багатство завжди біль­ше за гроші, а справжнє багатство найчастіше потрапляє в рабство до грошей. Це привадить до безглуздого парадоксу, що світ благословенний багатством і все ж зазнає нужди.

Усе це аж ніяк не нікчемні факти, які можна подати числами, а потім відкинути набік. Тут мова йде про долю людства. Бідність у світі породжується в рідкісних випадках відсутністю цінностей, але головним чином — нестачею грошей. Світова боротьба націй на ґрунті торгівлі, що веде до міжнародного суперництва і війн, лише один із таких фактів у їхньому ставленні до людства. Спробуємо укласти підстави для кращої методи.

Розділ XIII. Навіщо бути бідним?

Бідність виникає з цілого ряду джерел, із яких найголовніші можна облікувати. Я однозначно вважаю за можливе знищити бідність та особливі привілеї. Про те, що те й інше бажані — питання бути не може, бо ж і бідність, і привілеї неприродні, однак допомоги можемо очікувати винятково від роботи, а не від законодавства.

Під бідністю маю на увазі нестачу їжі, житла й одягу як для індивіда, так і для сім’ї. Різниця в способі життя існуватиме завжди. Бідність можна усунути лише надлишком. Нині ми достатньо глибоко проникли в науку виробництва, щоб передбачити день, коли виробництво, як і розподіл, будуть відбуватися за такою точною методикою, що кожен буде нагороджений за своїми здібностями та сумлінністю.

Першопричина бідності, на мою думку, полягає передусім у недостатньому співвідношенні між виробництвом і розподілом у промисловості, як і в сільському господарстві, у відсутності пропорційності між джерелами енер­гії й її експлуатацією. Збитки, що стаються від цієї невідповідності, величезні. Усі ці збитки має знищити розумне керівництво, що служить справі. До того часу, поки керівник буде ставити гроші вище за служіння, збитки обов’язково будуть. Збитки можна усунути лише далекоглядними, а не куцими розумами. Короткозорі спершу думають про гроші й узагалі не бачать збитків. Вони вважають справжнє служіння альтруїстичною, а не прибутковою справою в світі. Вони не здатні відійти від менш важливих предметів настільки, щоб побачити більш важливі й насамперед найважливіші, а саме — що чисто опор­туністичне виробництво, яке розглядається навіть із винятково грошової точки зору, — неприбуткові.

Служіння може спиратися і на альтруїстичні підстави, але зазвичай у таких випадках дешево вартує. Сентиментальність пригнічує практичність.

Промислові підприємства, певна річ, були б у змозі знову розсіяти певну пропорційну частину створених ни­ми багатств, але непродуктивні витрати зазвичай настільки великі, що для всіх учасників підприємства бракує, незважаючи на те, що товар продається за надмірно ви­сокою ціною. Як наслідок, промисловість сама обмежує своє розширення.

Ось кілька прикладів непродуктивних витрат: долина Міссісіпі не виробляє вугілля. Посеред неї струменіють численні потенційні кінські сили — Міссісіпі. Якщо люд, що живе на її берегах, хоче отримати енергію або тепло, він купує вугілля, яке виробляється за тисячу миль від нього, от­же, оплачує набагато більше, ніж його нагрівальна або рухома цінність. Якщо ж громадяни не можуть дозволити собі купувати це дороге вугілля, вони вирушають рубати дерева і тим позбавляють себе одного з найкращих ресурсів для підтримки сили води. До самого останнього часу нікому не спадало на думку скористатися джерелом енергії, розташованим у безпосередній близькості, що майже не вимагає експлуатаційних витрат, і якого цілком вистачало б на те, щоб маса людей, які живуть у цій долині, були забезпечені теплом, світлом і рушійною силою.

Ліки проти бідності полягають не в дріб’язковій ощадливості, а в кращому розподілі результатів виробництва. Поняття «ощадливість» та «економія» перебільшені. Слово «ощадливість» — показник хвороби. Факт непродуктивних витрат відкривається в усій своїй трагічній ве­личині здебільшого випадково — і зараз же виявляється лю­та реакція проти непродуктивних витрат, відтак людина хапається за ідею ощадливості. На жаль, вона лише замінює менше зло більшим замість того, щоб пройти назад весь шлях, що веде від омани до істини.

Ощадливість — улюблене правило всіх напівживих люд­ей. Без сумніву, ощадливість краща за марнотратст­во, але також незаперечне й те, що вона гірша за корисні витрати. Люди, які від своїх заощаджень нічого не вимагають, проповідують їх як чесноту. Але чи є жалюгідніше видовище, ніж нещасна заклопотана людина, яка в найкращі та чудові дні свого життя чіпляється за кілька шматків твердого металу? То чи вартує навіть похвали скорочення життєвих потреб до мінімуму? Ми всі знаємо тих так званих ощадливих людей, які начебто економлять навіть ту малу кількість повітря, яке вони споживають, і частинку поваги, в якій вони дбайливо себе обмежують. Вони скорчилися як духовно, так і тілесно. Ощадливість у цьому сенсі — марнування життєвих соків і почуттів. Бо існують два види марнотратності: марно­тратство легковажних, які, марнуючи життя, викидають свою життєву силу за вікно, і марнотратство власників риб’ячої крові, які гноять її через повне невживання. Запеклий скнара наражається на небезпеку бути прирівняним до власника риб’ячої крові. Марнотратство є зазвичай реакцією на диктатуру розумних витрат у той час, як ощадливість нерідко буває реакцією на марно­тратство.