Фридрих Дюрренматт – Суддя та його кат. Романи. Повісті. (страница 107)

Великий годинник показував рівно восьму годину, коли Архілохос почав задубілими пальцями клацати на машинці, цього ранку йому треба було скласти звіт про збільшення попиту на акушерські щипці в кантоні Аппенцелль-Іннерроден. Так само як і він, три помічники бухгалтера за цим столом теж клацали на машинках, таку ж роботу виконували і сорок шість інших чоловіків у цій кімнаті та сотні, тисячі в усьому будинку, з восьмої години до дванадцятої, з другої до п’ятої, а в перерву всі обідали в загальній їдальні; у зразковому концерні Пті-Пейзана все було ідеально впорядковано, недарма сюди приїздили міністри і навіть чужоземні делегації — по відділах проходили китайці в окулярах або хтиві індуси зі своїми дружинами, загорненими в шовк.

Та дивні дива, що відбуваються в неділю, часом (хоч і зрідка) тривають і в понеділок.

— Архілохоса викликає начальник відділу, бухгалтер Б121АЩ, — почулося з репродуктора. На мить у кімнаті 122АЩ запала мертва тиша. Всі затамували дух. Друкарські машинки завмерли. Грек підвівся. Блідий, збентежений, він ледве тримався на ногах. Це не віщувало нічого доброго, службовців мали скорочувати. Проте бухгалтер Б121АЩ — його кабінет був поруч кімнати 122АЩ — зустрів Архілохоса настільки люб’язно, що той, ледве насмілившись сюди зайти, тепер розгублено спинився, адже він багато чув про жахливі вибухи люті в Б121АЩ.

— Мосьє Архілохос, — вигукнув Б121АЩ, ступив назустріч помічникові бухгалтера і навіть потис йому руку, — я вже давно помітив ваш надзвичайний талант, дозвольте це підкреслити.

— Будь ласка, — вимовив ошелешений Архілохос, проте не йняв там словам віри.

— Ваш звіт, — усміхнувся, потираючи руки, Б121АЩ (невеличкий жвавий чоловічок років п’ятдесята, лисий, короткозорий, у білому бухгалтерському халаті з сірими нарукавниками), — ваш звіт про наявність і розповсюдження акушерських щипців у кантоні Аппенцелль-Іннерроден можна беззаперечно назвати зразковим.

Архілохос відказав, що це його дуже тішить, однак у душі він був переконаний, що став жертвою лихого настрою бухгалтера і в його люб’язності криється якийсь підступ. Бухгалтер запросив недовірливого помічника сідати, а сам схвильовано заметушився по кабінету.

— Беручи до уваги вашу відмінну роботу, любий пане Архілохос, я надумав вжити деяких заходів.

— Це для мене велика шана, — затинаючись, промимрив Архілохос.

— Я маю на увазі посаду віце-бухгалтера, — прошепотів Б121АЩ, — щойно я надіслав цю пропозицію начальникові нашого відділу кадрів.

Вдячний Архілохос хотів був підвестися, та бухгалтер мав до нього ще якесь діло. Заговоривши про це, він нараз став такий боязкий і нещасний, начебто бухгалтеровим помічником був не Архілохос, а він сам.

— Мало не забув, — тихенько сказав Б121АЩ, силкуючись не втрачати самовладання. — Обер-бухгалтер ОБ9АЩ висловив бажання особисто поговорити з вами, пане Архілохос. Сьогодні ж, уранці.

І бухгалтер витер собі з чола піт червоною картатою хусткою.

— Так, обер-бухгалтер хоче з вами вранці поговорити, — повторив він. — Сідайте, любий друже, в нашому розпорядженні є ще кілька хвилин. Насамперед зосередьтеся, не нервуйте, візьміть себе в руки, будьте гідні цієї ситуації.

— Звісно, — сказав Архілохос, — я спробую.

— Боже мій, — вигукнув бухгалтер, сідаючи до письмового столу. — Боже мій, пане Архілохос, любий друже, адже я можу назвати вас любим другом — по секрету і тільки між нами, віч-на-віч, а мене звати Руммель, Еміль Руммель, — Боже мій, любий друже, такої події ще не траплялося в моїй практиці, а я працюю в машинобудівному концерні Пті-Пейзана вже тридцять три роки. Раптом, не знати для чого, обер-бухгалтер викликає молодшого помічника бухгалтера, — такого дивовижного порушення правил службового розпорядку мені, повторюю, не траплялось. Я мало не зомлів, любий друже, дарма що я завжди вірив у ваші геніальні здібності, та все-таки! Адже мене зроду не викликали до обер-бухгалтера, з самої думки про це я тремчу, як осикове листя. Обер-бухгалтер спілкується виключно з віце-обер-бухгалтером. І раптом ви! Вас викликає сам обер-бухгалтер. Це, без сумніву, має свої підстави, якісь таємні міркування, я передбачаю вашу швидку ділову кар’єру, ви, мабуть, посядете моє місце, так, так (і Б121АЩ витер собі очі хусточкою), а може, ви станете навіть віце-обер-бухгалтером, як оце недавно скоїлося у відділі атомних гармат, один їхній бухгалтер мав честь досить близько познайомитися з дружиною шефа головного відділу кадрів... Не про вас мова, любий друже, не про вас, у вашому випадку головну роль відіграли тільки ваші ділові якості, ви написали чудовий звіт про кантон Аппенцелль-Іннерроден, я знаю. І ще, любий друже, прошу вас зауважити, — але це тільки між нами, — випадково сталося так, що моя пропозиція призначити вас віце-бухгалтером і виклик обер-бухгалтера, так би мовити, співпали в часі, слово честі. Моє клопотання про вас було вже написане, аж тут, наче грім серед ясного неба, пролунав у мене телефонний дзвоник секретарки нашого шановного обер-бухгалтера... Але вже настав час, любий друже... Між іншим, моя дружина надзвичайно радітиме, якщо ви прийдете до нас на обід... І дочка теж... дуже гарна, чарівна дівчина... вчиться співати... Коли тільки зможете... То для нас велика шана... Вам треба туди — п’ятий коридор на південний схід, шостий кабінет... Боже мій, у мене ж хворе серце... І з нирками не все гаразд...

ОБ9АЩ — п’ятий коридор на південний схід, шостий кабінет — виявився імпозантним чоловіком із чорною борідкою, блискучими золотими зубами, невеличким черевцем і пахощами дорогих парфумів, на письмовому столі — у платиновій рамці фотографія напівоголеної танцівниці. Він зустрів бухгалтерового помічника з великою гідністю, вигнав із кабінету зграйку секретарок і величним жестом показав на зручне крісло.

— Любий пане Архілохос, — почав він, — ваша видатна діяльність уже давно викликала пошану в нас, обер-бухгалтерів, а ваші звіти про впровадження акушерських щипців на далекій Півночі, зокрема на Алясці, стали сенсацією, — дозволю собі так висловитися, — вони викликали високі хвилі загального захвату. У нашому колі тільки й мови про це, а вищезгаданий звіт привернув особливу увагу й дирекції.

— Тут сталось якесь непорозуміння, пане обер-бухгалтер, — зауважив Арнольф, — я опрацьовую матеріали виключно кантону Аппенцелль-Іннерроден і Тіролю.

— Кажіть мені просто Пті-П’єр, — сказав ОБ9АЩ. — Адже ми з вами говоримо сам на сам, а не в присутності якихось обивателів. Не має значення, хто писав звіт про Аляску, ви чи не ви, важливо те, що його інспірували ви, на ньому позначився ваш талант, він написаний у незрівнянному стилі ваших класичних звітів по кантону Аппенцелль-Іннерроден і по Тіролю. Це ще один доказ того, що ваша діяльність створює прекрасну школу. Я завжди казав моєму колезі обер-бухгалтерові Шренцле: Архілохос — поет, великий прозаїк. До речі, Шренцле теж вас вітає. А також обер-бухгалтер Геберлін. Мені було завжди боляче відчувати ваше підлегле становище в нашому шановному концерні, воно ж ніякою мірою не відповідає видатним здібностям, які виявляєте ви в своїй діяльності. Між іншим, дозвольте пригостити вас чарочкою вермуту...

— Дякую, пане Пті-П’єр, — сказав Архілохос. — Я непитущий.

— Мені здається особливо прикрим те, що ви працюєте під рукою бухгалтера Б121АЩ, це ж абсолютно пересічна особа, некваліфікований працівник, отой пан Руммлер чи як там його звати.

— Він щойно запропонував мені посаду віце-бухгалтера.

— Це схоже на нього, — розгнівався ОБ9АЩ. — Віце-бухгалтера! Отаке вигадав! Людині з вашими здібностями. Адже зростанню виробництва акушерських щипців концерну Пті-Пейзана в останньому кварталі треба завдячувати виключно вам.

— Але, пане Пті-П’єр...

— Навіщо ця скромність, шановний друже, навіщо? Все має свої межі. Багато років я терпляче ждав, сподіваючись, що ви довірливо звернетеся до мене, до вашого найщирішого друга й шанувальника, а ви нидієте у відділі цього нестерпного типа, простісінького бухгалтера, самі працюєте молодшим помічником бухгалтера, і навкруг вас — самі молодші помічники бухгалтерів, це середовище вас аж ніяк не гідне. Вам треба було б грюкнути кулаком по столу. Можна собі уявити, як ота потолоч вас дратує. Довелося мені самому втрутитися. Хоч я тільки безсилий, незначний обер-бухгалтер, дрібнота, ніщо у лабіринті нашого величезного концерну, але я перемігся, взяв себе в руки. Хоч би там що, а хтось же мусив мати мужність заступитися за вас, за такий талант, нехай навіть наклав би за це головою. Громадянська мужність, любий друже! Як нам колись забракне громадянської мужності, то це вже буде крах моральних підвалин машинобудівного концерну Пті-Пейзана, і тоді запанує диктатура бюрократії, про це я особисто голосно попереджаю. Я зателефонував шефові головного управління кадрів нашого відділу — до речі, він просив вас привітати, — я хотів був вас порекомендувати на посаду віце-директора, бо для мене не було б більшої втіхи, як працювати в концерні під вашою рукою, вельмишановний, любий пане Архілохос, розробляти проблему безупинного вдосконалення та впровадження акушерських щипців, та, на жаль, на превеликий жаль, мене випередив сам Пті-Пейзан, всемогутній, так би мовити, Бог або, коли хочете, сама доля; правда, для мене — то невеличка прикрість, а для вас, звісна річ, велике щастя, заслужене щастя.