Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 44)
— Сестри сприймають нас як собак?
— У певному сенсі. Ніколи цього не забувай. Повернувшись до своїх кімнат, глянь на
Теґ зиркнув на комунікатори, тоді знову на Айдаго, але нічого не сказав.
Айдаго перевів погляд на двері за Теґом і промовив:
— Цю байку розповідали і для тебе теж.
Теґ схопився на ноги й обернувся, очікуючи побачити Матір Настоятельку. Та це була лише Мурбелла. Стояла, спершись об одвірок.
— Белл не сподобається, що ти розповідаєш таке про Сестринство, — зауважила вона.
— Одраде сказала, що я маю свободу дій. — Він глянув на Теґа. — Ми згаяли досить часу на байки! Гляньмо, чи твоє тіло чогось навчилося.
Дивне почуття хвилювання охопило Мурбеллу, коли вона ввійшла до тренувального простору та побачила Дункана з дитиною. Якийсь час стежила за ними, усвідомлюючи, що бачить його в новому, майже бене-ґессеритському світлі. Інструктаж Матері Настоятельки посприяв щирому ставленню Дункана до Теґа. Вкрай дивне відчуття, нова свідомість, наче вона на цілий крок віддалилася від давнього оточення. Відчуття болісної втрати.
Мурбелла виявила, що їй бракує певних особливостей попереднього життя. Не полювання на вулицях і пошуків нових чоловіків, щоб їх поневолити і віддати під владу Всечесних Матрон. Сили, які походили з творення сексуально узалежнених, втратили свій смак під впливом навчання Бене Ґессерит і її досвіду з Дунканом. А все ж вона зізнавалася, що їй бракує деякого елемента цієї сили: відчуття приналежності до потуги, яку ніщо не може зупинити.
Це було водночас і абстрактно, і конкретно. Не низка завоювань, а очікування неодмінної перемоги, що частково походило з наркотику, який вона ділила з Сестрами — Всечесними Матронами. Коли потреба в ньому розвіялася після переходу на меланж, вона глянула на старе призвичаєння з іншого погляду. Хіміки Бене Ґессерит на підставі проб її крові відтворили цей адреналіновий сурогат. Був напоготові на випадок, якби вона мала в ньому потребу. Та Мурбелла знала, що такого не буде. Її мучив інший абстинентний синдром. Не поневолених чоловіків, а їхнього потоку. Щось у ній казало, що це відійшло назавжди. Вона ніколи більше не зазнає цього знову. Нове знання змінило її минуле.
Цього ранку вона блукала коридорами між своїм помешканням і тренувальною залою, прагнучи побачити Дункана з дитиною й боячись, що її присутність може завадити. Останнім часом вона нерідко так блукала після виснажливих ранкових уроків з учителькою — Превелебною Матір’ю. При цьому її не покидали думки про Всечесних Матрон.
Вона не могла позбутися почуття втрати. Постала така порожнеча, що вона питала себе, чи може щось її заповнити. Це відчуття було гіршим за старіння. Старіння в статусі Всечесної Матрони давало компенсації. Сили, нагромаджені в
Всечесні Матрони ніколи не брали до уваги поразки. Мурбелла почувалася, що змушена це зробити. Знала, що інколи Всечесні Матрони гинуть від ворожих рук. Вороги завжди платили за це. Такий закон: спопелити цілу планету, щоб дістати одного кривдника.
Мурбелла знала, що Всечесні Матрони полюють за Капітулою. Розуміла, що з огляду на давню вірність мала б допомогти цим мисливицям. Але вона не хотіла, щоб Бене Ґессерит сплатили записану в пам’яті ціну, і це й робило болісною її поразку.
Вони були безмежно цінними для Всечесних Матрон. Мурбелла сумнівалася, чи бодай одна Всечесна Матрона здогадувалася про це.
Марнославство.
Таким був присуд, винесений нею колишнім Сестрам.
— Раб стає жахливим господарем, — сказала Одраде.
Мурбелла зрозуміла, що такою й була схема дій Всечесних Матрон. Колись вона її прийняла, та тепер відкинула і не могла пояснити всіх причин цієї зміни.
Дункан знову зупинив тренувальний сеанс. Піт лився і з учителя, і з учня. Вони стояли, тяжко дихаючи, відсапуючись, обмінюючись чудними поглядами.
Мурбелла згадала зауваження Одраде: «Дорослість нав’язує власну поведінку. Один із наших уроків — зробити ці імперативи доступними для свідомості. Модифікувати інстинкти».
Вона бачила те саме у впливі Дунканової поведінки на дитину-гхолу.
«Ця діяльність творить численні стреси в суспільствах, на які ми впливаємо, — казала Одраде. — Це змушує нас постійно пристосовуватися».
Коли Мурбелла поставила це питання Одраде, Мати Настоятелька проявила звичну холоднокровність.
«Ми постаємо перед лицем значних пристосувань через нашу попередню діяльність. Так само було за правління Тирана».
Дункан розмовляв із дитиною. Мурбелла підійшла ближче, щоб послухати.
— Ти вже стикався з історією Муад’Діба? Добре. Ти Атрід, а це передбачає наявність певних вад.
— Це означає помилки, сер?
— Твоя правда, будь воно прокляте! Ніколи не вибирай курс лише тому, що він дарує нагоду зробити драматичний жест.
— Я саме так помер?
— Це тобі судити. Але така поведінка завжди була слабкістю Атрідів. Ефектні речі, жести. Померти на рогах великого бика, як це зробив Муад’Дібів дід. Велике видовище для його народу. Матеріал для історій на покоління! Навіть після всіх цих епох ще й досі чутно їхні уривки.
— Мати Настоятелька розповідала мені цю історію.
— Твоя рідна мати, ймовірно, теж це робила.
Дитина здригнулася.
— Дивне відчуття, коли ти кажеш про рідну матір. — Трепет благоговіння в юному голосі.
— Дивне відчуття — одна річ, цей урок — інша. Я кажу про те, на що навіки наклеєно етикетку:
Дитя ще раз торкнулося ядра зрілої свідомості.
— Навіть життя собаки має свою ціну.
Мурбеллі перехопило подих від побаченого — зблиску зрілого розуму в дитячому тілі. Це бентежило.
— Твоєю рідною матір’ю була Джанет Роксбро з лернейських Роксбро. Вона була бене-ґессериткою. Твоїм батьком був Лоші Теґ, постійний представник ДАПТ. За кілька хвилин я покажу тобі улюблену світлину башара — його дім на Лернеї. Я хочу, щоб тримав її в себе і вивчав. Думай про це місце як про своє улюблене.
Теґ кивнув, але з виразу його обличчя було видно, що він боїться.
Невже великому військовому ментату знайомий страх? Мурбелла похитала головою. Розумом вона знала, що робить Дункан, але відчувала прогалини в його розрахунках. Це було щось таке, чого вона ніколи не могла пережити сама. Яке це відчуття — прокинутися для нового життя з незайманими спогадами про інше, давніше? Як вона здогадувалася, це дуже відрізнялося від Іншої Пам’яті Превелебної Матері.
«Розум на своєму початку, — так називав це Дункан. — Пробудження твого справжнього “я”. Мені здавалося, що я занурений у магічний Всесвіт. Моя свідомість була кругом, тоді перетворилася на кулю. Навмання вибрані форми ставали минущими. Стіл не був уже столом. Тоді я провалився у транс, усе довкола замерехтіло. Усе було несправжнім. Потім минуло, і я відчув, що втратив одну з дійсностей. Мій стіл знову був столом».
Вона вивчала підручник Бене Ґессерит «Про пробудження первісної пам’яті гхоли». Дункан відхилився від цих інструкцій. Чому?
Він залишив дитину і підійшов до Мурбелли.
— Мушу поговорити з Шіаною, — сказав він, минаючи її. — Має бути кращий спосіб.
***
Готове осмислення часто є безумовною реакцією, як колінний рефлекс, і найнебезпечнішою формою розуміння. Воно непрозорим екраном засліплює твою здатність навчатися. Так функціонують судові системи прецедентного права, захаращуючи твій шлях глухими кутами. Будь обережним. Не розумій нічого. Всяке осмислення тимчасове.
Самотньо сидячи за своєю консоллю, Айдаго наткнувся на запис, який він помістив у Кораблесистему за перших днів свого ув’язнення, і виявив, що звалився (слово він підібрав пізніше) у поведінку та сенсорні усвідомлення того ранішого періоду. Більше не було вже надвечір’я змарнованого дня на не-кораблі. Він повернувся
Негайно ж побачив те, що називав «мережею», і літню пару, означену перехресними лініями, тіла, видимі крізь мерехтіння коштовних ниток — зелених, синіх, золотих і срібних, таких блискучих, аж йому пекли очі.
Він відчував у цих людях богоподібну усталеність, та в них було і щось звичайне. Йому спало на гадку слово
Пара так наполегливо вдивлялася в Айдаго, що він почувався оголеним.
Нова сила видіння! Воно більше не обмежувалося Великим Трюмом, куди дедалі могутніший магніт притягав його так часто, що це, як він знав, стривожило сторожових псів.