Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 26)

Багато хто не підтримував Одраде. Та коли опір наростав, опозиціонери однаково апелювали до «Тарази Верховної — найкращої Матері Настоятельки в нашій історії».

Кумедно! Тараза Внутрішня першою сміялася з цього й питала: «Чого б тобі не розповісти їм про мої помилки, Дар? Надто про те, як неправильно я оцінила тебе».

Одраде замислено пережовувала шматок сліг-свинини. «Я затягла з візитом до Шіани. На південь у пустелю, і якомога швидше. Шіана мусить бути готовою замінити Там».

У думках Одраде, майже заповнивши їх, постали зміни довкілля. Бене Ґессерит понад півтора тисячоліття заселяли Капітулу. «Тут всюди наші сліди». Не лише особливі діброви, виноградники чи сади. Що мусить діятися в колективній психіці при спогляданні змін, які відбуваються з цим рідним краєм?

Аколітка, що сиділа поруч із Одраде, тихо кашлянула. Хотіла звернутися до Матері Настоятельки? Рідкісний випадок. Молода жінка їла далі, не промовивши й слова.

Думки Одраде повернулися до майбутньої подорожі в пустелю. Шіана не повинна ні про що здогадуватися. «Мушу мати певність, що вона та, хто нам потрібен». Є кілька питань, на які Шіана має відповісти.

Одраде знала, що вона виявить під час інспекційних зупинок по дорозі. У Сестрах, в рослинному й тваринному світах, у самих підвалинах Капітули вона бачитиме зміни — як значні, так і ледь вловимі. Речі, спроможні зруйнувати славлений спокій Матері Настоятельки. Навіть Мурбелла, яка ніколи не покидала не-корабля, відчувала ці зміни.

Ще цього ранку, сидячи спиною до консолі, Мурбелла з новоздобутою увагою слухала Одраде, що стояла над нею. У полоненій Всечесній Матроні відчувалася неспокійна настороженість. З її голосу можна було здогадатися про хвилювання й неврівноважені судження.

— Усе минуще, Мати Настоятелько?

— Це знання, вкарбоване в тебе Іншою Пам’яттю. Жодна планета, суходіл чи море, жодна частина суходолу чи моря не є вічною.

— Це їдка думка. — Відторгнення.

— Хай де б ми перебували, ми лише управителі.

— Ні на що не придатний підхід. — Вагання, питання, чого Мати Настоятелька вибрала саме цю мить, щоб сказати таке.

— Я чую, що твоїми вустами промовляють Всечесні Матрони. Вони дали тобі жадібні мрії, Мурбелло.

— Це ти так кажеш! — Глибока образа.

— Всечесні Матрони думають, що можуть купити нескінченну безпеку. Знаєш — малу планету з великою кількістю підлеглого населення.

Мурбелла скорчила гримасу.

— Більше планет! — куснула її Одраде. — Дедалі більше, більше і більше. Ось чому вони повертаються такими роями.

— У цій Старій Імперії нічого й ловити.

— Браво, Мурбелло! Ти починаєш мислити як одна із нас.

— І це робить мене нічим.

— Ні рибою ні м’ясом, а лише самою собою? Та навіть у власному «я» ти лише управителька. Стережись, Мурбелло! Думати, що володієш чимось, — це наче ходити по сипучих пісках.

Зморшка здивування між бровами. Слід щось зробити з тим, як відкрито Мурбеллині емоції грають на її обличчі. Тут це дозволено, та колись…

— Тож нічим не можна певно володіти. То й що! — Дедалі гіркіше.

— Часом ти кажеш слушні слова, та не думаю, що знайдеш собі місце, де зможеш перебути все життя.

— Поки ворог не знайде мене й не замордує?

«Вишкіл Всечесної Матрони чіпкий, мов клей! Але те, як вона вчора ввечері розмовляла з Дунканом, сповістило мені, що вона готова. Думаю, це картина ван Гога зробила її сприйнятливою. Я чула це в її голосі. Мушу ще раз переглянути цей запис».

— Хто мав би тебе замордувати, Мурбелло?

— Ви нізащо не відіб’єте атаки Всечесних Матрон!

— Я вже згадувала основоположний факт, який нас стосується: жодне місце не може бути безпечним вічно.

— Ще один твій клятий і ні на що не придатний урок!

У Залі Аколіток Одраде згадала, що не знайшла часу переглянути цей ком-запис розмови між Дунканом і Мурбеллою. У неї ледь не вирвалося зітхання. Вона замаскувала його кашлем. Не годиться, щоб ці молоді жінки побачили стурбованість Матері Настоятельки.

«До пустелі й Шіани! Інспекційна подорож, тільки-но знайду для цього час. Час!»

Аколітка поруч з Одраде знову кашлянула. Одраде стежила за нею боковим зором — білявка, коротка чорна сукенка, обшита білою крайкою, — Середній третій ступінь. Жодного руху головою в бік Одраде, жодного погляду скоса.

«Ось що я виявлю під час своєї інспекційної подорожі: страхи. А в ландшафті — всі ті речі, які ми завжди бачимо, коли біжимо наввипередки з часом: дерева необрізані, бо садівники відлетіли у наше Розсіяння, лягли у могилу, відійшли у незнані місця, може, навіть у пейонаж[8]. Чи побачу я архітектурні фантазії, що набрали приваби, бо залишилися незакінченими, а будівничі зникли? Ні. Нам тепер не до фантазій».

Інша Пам’ять містила приклади, які вона хотіла б знайти: старі будинки, прекрасніші, бо зосталися незакінченими. Будівничий збанкрутував, власник розгнівався на свою коханку… Деякі речі стають через це цікавішими: старі стіни, старі руїни… Скульптури часу.

«Що б сказала Белл, якби я розпорядилася влаштувати у своєму саду фантазійну альтанку?»

— Мати Настоятелько? — сказала аколітка поруч із Одраде.

«Чудово! Вони так рідко знаходять відвагу».

— Так? — Легкий питальний тон. «Краще це було б щось важливе». Вона це почує?

Вона почула.

— Непокою вас, Мати Настоятелько, бо справа нагальна, а ще я знаю, як ви цікавитеся садами.

Супер! Литки у цієї аколітки товсті, але її розуму це не стосується. Одраде мовчки дивилася на неї.

— Це я готую карти для вашої спальні, Мати Настоятелько.

Тож це надійна адептка, особа, якій довірено працювати на Матір Настоятельку. Ще краще.

— Я скоро отримаю свою карту?

— За два дні, Мати Настоятелько. Я припасовую проєкційний зовнішній шар, на якому зазначатиму щоденний приріст пустелі.

Короткий кивок. Таким був первинний наказ: аколітка має дбати про актуальність карти. Одраде хотіла щоранку бачити картину змін, яка роздмухувала б її уяву. Хай це буде першим, що відбивається у свідомості при пробудженні.

— Сьогодні вранці я залишила у вашому кабінеті звіт, Мати Настоятелько. «Управління садами». Можливо, ви його ще не бачили.

Одраде бачила лише заголовок. Пізно повернулася з вправ, прагнучи відвідати Мурбеллу. Як багато всього залежить від Мурбелли!

— Плантації довкола Централі слід або покинути, або вдатися до заходів, щоб їх утримати, — сказала аколітка. — Це суть звіту.

— Повтори звіт дослівно.

Поки Одраде слухала, споночіло і світлокулі в кімнаті стали яскравішими. Рапорт виявився стислим. Навіть лаконічним. У ньому звучала нотка докору, Одраде розпізнала, що вона походить від Беллонди. Без посилання на Архів, але застереження Погодної служби проходили через архіви і ця аколітка підхопила кілька слів з оригіналів.

Аколітка замовкла, звіт добіг кінця.

«Як я маю відповісти?» Сади, пасовища та виноградники були не лише захисною зоною проти вторгнення чужаків і приємною оздобою ландшафту. Вони підтримували мораль і столи Капітули.

«Вони підтримують мою мораль».

Як тихо чекає ця аколітка. Біляві кучері, кругле обличчя. Приємна зовнішність, хоч надто широкий рот. На тарілці зоставалася їжа, та вона не їла. Руки складені на колінах. «Я тут, щоб вам служити, Превелебна Мати».

Доки Одраде обдумувала відповідь, втрутився спогад — давній інцидент пропливав паралельним потоком поверх безпосередніх спостережень. Вона згадала свій курс керування орнітоптером. Дві учениці-аколітки з інструктором у сам полудень високо над підмоклими теренами Лампадаса. Вона опинилася в парі з найбездарнішою аколіткою, яку будь-коли приймало Сестринство. Вочевидь, набір генів. Розпорядниці схрещення бажали, щоб якась її риса передалася потомству. Це, звичайно, не був ні розум, ні емоційна врівноваженість! Одраде згадала її ім’я: Лінчін.

Лінчін вереснула інструктору:

— Я літатиму на цьому клятому ’топтері!

І весь цей час небо та краєвид із деревами та заболоченими берегами озера вирували, аж їм голови йшли обертом. «Так воно виглядало: ми нерухомі, а світ крутиться». Лінчін раз у раз помилялася. Кожен рух викликав ще гірше вирування.

Інструктор від’єднав її від системи, потягнувши за вимикач, до якого міг дотягтися лише він. Заговорив аж тоді, коли їхній політ став прямим і рівним:

— Нема й мови, щоб ви колись літали на ньому, леді. Ніколи! У вас неналежні реакції. Вам слід було починати навчання до пубертатного віку.

— Літатиму! Літатиму! Полечу на цій клятій штуковині! — Руки марно шарпають заблоковані елементи управління.

— Вас відраховано, леді. Відсторонено від польотів.