Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 12)

— Я обмежила доступ до цього запису, — промовила Беллонда. — Деякі аколітки почуваються збентежено.

Одраде кивнула. Сексуальне узалежнення! Цей аспект умінь Всечесної Матрони викликав хвилі неспокою у Бене Ґессерит, особливо серед аколіток. Дуже промовисто. Наводить на певні думки. Більшість Сестер Капітули знали, що Превелебна Мати Шіана, єдина з них, практикує частину цих технік попри загальне побоювання, що це може їх ослабити.

«”Ми не повинні ставати Всечесними Матронами!” — Белл завжди це каже. Але Шіана — це значущий контрольний фактор. Вона вчить нас дечого про Мурбеллу».

Одного пополудня, заставши Мурбеллу в її помешканні на не-­кораблі саму і помітно розслаблену, Одраде спробувала поставити пряме питання:

— Чи до Айдаго ні в кого з вас не виникало спокуси, назвімо це так, «поєднатися у радості»?

Мурбелла відсахнулася з гнівною гордістю.

— Він піймав мене завдяки випадку!

«Той самий різновид гніву, яким вона відповідала на розпитування Айдаго». Згадавши це, Одраде схилилася над робочим столом і знову ввімкнула запис.

— Глянь, як вона сердиться, — промовила Беллонда. — Наказ, отриманий у стані гіпнотрансу, забороняє їй відповідати на подібні питання. Ставлю на кін свою репутацію.

— Це з’ясується під час Агонії прянощів, — відповіла Одраде.

— Якщо вона колись до цього дійде!

— Припускалося, що гіпнотранс — це наша таємниця.

Беллонда пережовувала очевидний висновок: жодна Сестра, послана нами у перше Розсіяння, не повернулася.

У їхніх свідомостях великими літерами було написано: «Чи не ренегатки Бене Ґессерит створили Всечесних Матрон?» Багато що вказувало на це. Чого ж вони вдалися до сексуального поневолення чоловіків? Лепетання Мурбелли на історичні теми не давало задовільної відповіді. Уся поведінка Всечесних Матрон ішла всупереч науці Бене Ґессерит.

— Мусимо навчитися, — наполягала Беллонда. — Та дрібка, яку ми знаємо, дуже тривожна.

Одраде погоджувалася із цією тривогою. Наскільки великою пасткою була така здібність? «Дуже великою», — подумала вона. Аколітки скаржилися, що вони сплять і уві сні бачать, як стати Всечесними Матронами. Беллонда слушно непокоїлася.

Створіть чи пробудіть такі нестримні сили — і ви збудували тілесні фантазії надзвичайної складності. Можете вести цілі популяції на повідку їхніх прагнень, проєкцій їхньої фантазії.

Сила, яку зважилися застосувати Всечесні Матрони, була страшною. Досить стати відомим тому, що в них є ключ до сліпучого екстазу, і вони вже наполовину виграли битву. Сама тільки вказівка, що така річ існує, є початком капітуляції. Люди Мурбеллиного рівня в тому Ордені можуть цього не розуміти, але ті, що на вершині… Невже можливо, що вони просто використовують цю силу, не дбаючи про неї і навіть не пі­дозрюючи про її глибшу потугу? Коли це так, то як же наших перших посланців у Розсіяння зваблено у цей глухий кут?

Раніше Беллонда вже запропонувала свою гіпотезу.

Всечесна Матрона та її бранка, Превелебна Мати, яка потрапила в полон у цьому першому Розсіянні. «Вітаємо, Превелебна Мати. Ми хотіли б, щоб ви стали свідком невеликої демонстрації наших сил». Перерва на сексуальну демонстрацію, а слідом за нею — показ фізичної швидкості Всечесної Матрони. Тоді — відмова в меланжі та ін’єкції його адреналінового замінника, змішаного з гіпнонаркотиком. У цьому гіпотетичному трансі Превелебна Мати зазнає сексуального імпринтингу.

Коли поєднати це з синдромом відмови від меланжу (натякала Белл), жертва може відректися від свого походження.

«Допоможи нам, доле! Невже найперші Всечесні Матрони первісно були Превелебними Матерями? Чи зважимося ми перевірити цю гіпотезу на собі? Що можемо довідатися про це від тієї пари на не-кораблі?»

Перед пильними очима Сестринства лежали два джерела інформації, але ключа до них ще не знайдено.

«Жінка й чоловік більше не є просто партнерами у про­довженні роду, розрадою та підтримкою одне одному. Додалося щось нове. Ставки різко пішли вгору».

У ком-записі, відтворюваному за робочим столом, Мурбелла сказала певну фразу, яка найбільше привернула увагу Матері Настоятельки.

— Ми, Всечесні Матрони, зробили це з собою самі! Нам нíкого винуватити.

— Ти це чула? — зажадала Беллонда.

Одраде різко труснула головою, прагнучи, щоб ніщо не відволікало її від цього обміну словами.

— Про мене такого не скажеш, — заперечив Айдаго.

— Це марне виправдання, — звинуватила його Мурбелла. — Зате ти був кондиціонований тлейлаксу піймати в пастку першу імпринтерку, яка постане на твоєму шляху!

— І вбити її, — уточнив Айдаго. — Саме таким був їхній намір.

— Але ти навіть не намагався вбити мене. Я не кажу, що тобі це вдалося б.

— Тож коли… — Айдаго обірвав фразу, мимоволі глянувши на комунікатори.

— Що він збирався сказати? — схопилася Беллонда. — Мусимо довідатися!

Але Одраде далі мовчки спостерігала за ув’язненою парою. Мурбелла продемонструвала несподівану прозорливість.

— Думаєш, ти піймав мене завдяки випадку, без власної співучасті?

— Достеменно так.

— Та я бачу, що якась твоя частка все це приймає! Ти не просто йшов за кондиціонуванням. Ти діяв на межі своїх сил.

Очі Айдаго затуманилися, наче він задивився всередину себе. Відкинув голову назад, розтягуючи м’язи грудної клітки.

— Це вираз ментата! — кинула звинувачення Беллонда.

Про це здогадувалися всі аналітики Одраде, та їм ще не вдалося добитися зізнання від Айдаго. Якщо він був ментатом, то навіщо приховувати цю інформацію?

«Через інші речі, які випливають з таких здібностей. Він нас боїться, і небезпідставно».

— Ти імпровізував і виправив те, що зробили з тобою тлейлаксу, — глузливо промовила Мурбелла. — Було в тобі щось, що не скаржилося!

— Таким чином вона намагається впоратися з почуттям власної провини, — сказала Беллонда. — Мусить вірити, що це правда, інакше Айдаго неспроможний був би її піймати.

Одраде підібгала губи. Проєкція показала веселого Айдаго.

— Можливо, з нами обома було так само.

— Ти не можеш звинувачувати тлейлаксу, а я не можу звинувачувати Всечесних Матрон.

До кабінету ввійшла Тамелейн і опустилася у слідокрісло поруч із Беллондою.

— Бачу, вас теж це зацікавило. — Вона вказала на проєктовані постаті.

Одраде вимкнула проєктор.

— Я оглядала наші аксолотлеві контейнери, — сказала Тамелейн. — Цей клятий Скителі приховав від нас життєво важливу інформацію.

— У нашому першому гхолі немає жодної вади, чи не так? — зажадала Беллонда.

— Нічого такого, що могли б знайти наші сукійці.

— Скителі мусив залишити собі кілька карт для дальших торгів, — примирливим тоном промовила Одраде.

Обидві сторони цієї угоди не розкривали усіх карт. Скителі платив Бене Ґессерит за порятунок від Всечесних Матрон і притулок на Капітулі. Та кожна Превелебна Мати, яка його вивчала, знала, що діями останнього Пана тлейлаксу керує ще щось інше.

«Хитрі, хитрі Бене Тлейлакс. Куди хитріші, ніж ми підозрювали. І вони забруднили нас своїми аксолотлевими контейнерами. Саме слово “контейнер” — черговий їхній обман. Ми уявляли собі резервуари з підігрітими навколоплідними водами, а осередком кожного контейнера мав би бути складний механізм, що дублює (тонко, стримано і контрольовано) роботу материнського лона. З резервуаром усе гаразд! Та гляньте, що він містить».

Тлейлаксанський розв’язок був прямим: використай оригінал! Природа вже виробила це впродовж епох. Усе, що залишилося зробити Бене Тлейлакс, — це додати власну кон­трольну систему, власний спосіб повторення інформації, яка зберігалася в клітині.

Скителі називав це «мовою Бога». Назва «мова Диявола» пасувала б краще.

Зворотний зв’язок. Клітина керувала лоном, яке її виношувало. Запліднена яйцеклітина робила більш-менш так само. Тлейлаксу просто вдосконалили це.

В Одраде вирвалося зітхання, що привернуло гострі погляди її компаньйонок. Невже Мати Настоятелька має нові турботи?

«Мене турбують одкровення Скителі. І те, що ці одкровення зробили з нами. Ох, як же ми сахалися “приниження”. Тоді прийшла черга раціоналізації. І ми знали, що це раціоналізація! ”Якщо немає іншого шляху. Якщо це дасть нам гхолу, якого ми так потребуємо. Доброволиці, ймовірно, знайдуться”. Знайшлися! Доброволиці!»

— Думаєш про гречану вовну! — буркнула Тамелейн. Глянула на Беллонду, почала було щось говорити і передумала.

Беллондине обличчя стало лагідно-м’яким, що часто поєднувалося з її найбільш похмурими настроями. Промовила голосом, ледь гучнішим за гортанний шепіт:

— Я наполягаю на елімінації Айдаго. Що стосується цього тлейлаксанського монстра…

— Чого ти вдаєшся в цій пропозиції до евфемізму? — зажадала Тамелейн.