Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 18)

На її обличчі зблиснула і зникла лють.

— Вони нічого нас не вчили.

Вафф налаштував голос на гумористично-спокусливий лад і спробував її задобрити.

— Це й справді не торг.

— Ні? — Вона дійсно мала такий вигляд, наче це заскочило її зненацька.

Вафф опустив руки.

— Нумо, Всечесна Матроно. Ти цікавишся цим гхолою. Згадуєш про справи на Ракісі. За кого ти нас маєш?

— За щось дуже дрібне. І ваша цінність дедалі зменшу­ється.

Вафф відчув у її відповіді найхолоднішу машинну логіку. Від цього віяло не ментатом, а чимось більш морозним. «Вона спроможна вбити мене тут!»

Де вона ховає свою зброю? Чи їй узагалі потрібна зброя? Йому не подобався вигляд цих напружених м’язів, загрубіння на її долонях, мисливський блиск в оранжевих очах. Чи мог­ла б вона здогадуватися (або навіть знати) про дротикомети в його рукавах?

— Ми зіткнулися з проблемою, яку неможливо розв’язати логічними міркуваннями, — сказала вона.

Вафф вражено глянув на неї. Таке міг сказати Майстер дзен-суніт. Він сам не раз таке казав.

— Ви, ймовірно, ніколи не обдумували такої можливості, — промовила вона. Здавалося, що при цих словах з її обличчя сповзла маска. Зненацька Вафф побачив за цією поставою особу, що керується тільки розрахунком. Вона має його за клишоногого недоумка, спроможного лише лайно за слігами[11] збирати?

Додавши до свого голосу якомога більше невпевненого здивування, він спитав:

— А як можна розв’язати цю проблему?

— Її усуне природний перебіг подій, — відповіла вона.

Вафф далі дивився на неї з удаваним здивуванням. У її словах не було одкровення. Та все-таки дещо з них випливало!

— Твої слова геть мене заплутали, — поскаржився він.

— Людство стало нескінченним, — промовила вона. — Ось справжній дар Розсіяння.

Вафф намагався приховати сум’яття, яке викликали у нього ці слова.

— Нескінченні світи, нескінченний час, усе може статися, — сказав він.

— Ах, ти здогадливий чоловічок, — похвалила вона його. — Як можна брати за основу будь-що? Це нелогічно.

Вафф подумав, що це звучить так, наче говорить один із древніх лідерів Батлеріанського Джигаду, який узяв собі за мету звільнити людство від механічного розуму. Ця Всечесна Матрона була напрочуд анахронічною.

— Наші предки шукали відповіді за допомогою комп’ю­терів, — ризикнув він. «Ану, скуштуй це!»

— Ти знаєш, що комп’ютерна пам’ять не є нескінченною, — відповіла вона.

Її слова знову його вразили. Вона й справді могла читати думки? Чи це форма відбитка свідомості? Те, що тлейлаксу зробили з лицеплясами та гхолами, могли зробити й інші. Він сфокусував свідомість і зосередив її на іксіанах, на їхніх лихих машинах. Повіндських машинах!

Всечесна Матрона озирнулася кімнатою.

— Ми помиляємося, довіряючи іксіанам? — спитала вона.

Вафф затаїв подих.

— Я не думаю, що ви цілковито їм довіряєте, — сказала вона. — Нумо, нумо, чоловічку. Пропоную тобі свою добру волю.

Вафф із запізненням почав підозрювати, що вона намагається бути з ним дружелюбною і щирою. Очевидно, відкинула дотеперішню позу гнівної вищості. Інформатори Ваффа з-поміж Загублених казали, що підхід Всечесних Матрон до сексу схожий на манеру Бене Ґессерит. Вона намагається бути спокусливою? Але ж виразно зрозуміла і щойно викрила слабкість логіки.

Це так збивало з пантелику!

— Наша розмова ходить по колу, — промовив він.

— Якраз навпаки. Кола замкнуті. Кола обмежують. Людство більше не обмежене простором, в якому може розвиватися.

Знову хилить туди ж! Він заговорив пересохлими вустами:

— Кажуть, якщо не можеш чогось контролювати, мусиш це прийняти.

Вона схилилася вперед, її оранжеві очі втупилися йому в обличчя.

— Ти приймеш можливість остаточної катастрофи Бене Тлейлакс?

— У такому разі мене б тут не було.

— Коли логіка провалюється, слід використати інше знаряддя.

Вафф широко посміхнувся.

— Звучить логічно.

— Не глузуй із мене! Як ти смієш!

Вафф здійняв руки, ніби захищаючись, і вдався до заспокійливого тону.

— І яке знаряддя підкаже Всечесна Матрона?

— Енергію!

Її відповідь виявилася для нього несподіванкою.

— Енергію? В якій формі та скільки?

— Ти вимагаєш логічної відповіді, — сказала вона.

З почуттям суму Вафф усвідомив, що вона, врешті-решт, не була дзен-сунітом. Всечесна Матрона лише грала у словесні ігри на облямівці антилогіки, але її знаряддям була логіка.

— Гнилизна серцевини поширюється назовні, — сказав він. Його співрозмовниця наче й не почула його пробного речення.

— У глибині кожної людини, яку ми вдостоюємо дотиком, є невикористана енергія, — промовила вона. Простягла свій кістлявий, мов у скелета, палець, ледь не ткнувши йому в ніс.

Вафф відкинувся назад у своєму кріслі й сидів так, доки вона не прибрала руки. Тоді заговорив:

— Чи ж не так само казали Бене Ґессерит до того, як створили свого Квізац Хадераха?

— Вони втратили контроль над собою і над ним, — глузливо відповіла вона.

Вафф подумав, що вона знову вдається до логіки в думках про нелогічне. Як багато сказали йому її дрібні помилки. Тепер він міг накидати ймовірну історію цих Всечесних Матрон. Одна з природних Превелебних Матерів, фрименка Ракіса, подалася у Розсіяння. Різні люди тікали на не-кораблях у Голодні Часи та відразу ж після них. Не-корабель заніс кудись сім’я дикої відьми та її концепції. І от те сім’я повернулося в подобі цієї оранжевоокої мисливиці.

Вона ще раз метнула проти нього Голос, вимагаючи:

— Що ви зробили з цим гхолою?

Цього разу Вафф був напоготові і знизав плечима. Цю Всечесну Матрону слід звести на іншу дорогу чи, можливо, вбити. Він багато від неї навчився, та годі встановити, скільки вона, завдяки своїм нерозгаданим талантам, навчилася в нього.

«Вони сексуальні монстри, — казали його інформатори. — Поневолюють чоловіків силою сексу».

— Ти й не здогадуєшся, скільки радості я можу дати тобі, — промовила вона.

Її голос обвився довкола нього, як бич. Як спокусливо! Як манливо!

Захищаючись, Вафф заговорив:

— Скажи мені, чому…

— Я не зобов’язана нічого тобі говорити!