Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 111)

Ікс, безперечно, перенапружився. Іксіани гадки не мали, що конкуренція Розсіяння розтрощить їх.

Гільдію буде відсунуто вбік. Їм доведеться дорого платити за свій меланж і машини. Гільдія та Ікс, об’єднавшись, упадуть разом.

Більшість Рибомовок можна проігнорувати. Сателіти Ікса, вони вже відходили в минуле, покинуте людьми.

І Бене Тлейлакс. Ах, так, тлейлаксу. Вафф не встояв перед Всечесними Матронами. Він у цьому так і не зізнався, але правда була очевидною. «Лише раз і з моїм лицеплясом».

Одраде похмуро всміхнулася, згадуючи гіркий батьків поцілунок.

«Влаштую тут ще одну нішу, — подумала вона. — Замовлю ще одне погруддя: Майлса Теґа, Великого Єретика!»

Однак Люціллині підозри щодо Теґа непокоїли. Невже наприкінці він став ясновидцем, спроможним побачити не-кораблі? Гаразд, Розпорядниці схрещення можуть дослідити ці підозри.

— Ми отаборилися! — звинувачувала Беллонда.

Усі вони розуміли значення цього слова: відступили на укріплені позиції, передчуваючи довгу ніч, ніч блудниць.

Одраде усвідомила, що не надто переймалася Беллондою й тим, як вона час від часу регоче, показуючи широкі тупі зуби.

Вони довго дискутували про клітинні проби Шіани. Там було знайдено «доказ Сіони». Походження дівчини захищало її від ясновидіння, вона могла покинути не-корабель.

Дункан залишався таємницею.

Думки Одраде звернулися до гхоли на не-кораблі, посадженому на планету. Вона підвелася з крісла, підійшла до темного вікна й глянула в бік далекого летовища.

Чи мають вони ризикнути, випустивши Дункана з-під захисту корабля? Клітинні дослідження показали, що він був сумішшю багатьох гхол Айдаго — зокрема й потомків Сіони. Та що це за відступ від оригіналу?

Ні. Він мусить залишатися під замком.

А що з Мурбеллою — вагітною Мурбеллою? Збезчещена Всечесна Матрона.

— Тлейлаксу вклали в мене намір убити імпринтерку, — казав Дункан.

— Ти спробуєш убити цю блудницю? — Це було питання Люцілли.

— Вона не імпринтерка, — відповів Дункан.

Рада довго сперечалася про можливу природу зв’язку між Дунканом і Мурбеллою. Люцілла доводила, що жодного зв’язку нема, вони обоє зосталися противниками в стані обережного протистояння.

«Краще не ризикувати, залишаючи їх разом».

Але сексуальну справність блудниць слід було детально вивчити. Може, варто ризикнути й дозволити Дункану та Мурбеллі зустрітися на не-кораблі. Звичайно, з ретельним дотриманням усіх запобіжних заходів.

Нарешті вона подумала про черва у трюмі не-корабля — черва, що наближався до моменту своєї метаморфози. Цього черва чекав маленький, обведений земляною греблею басейн із меланжем. Коли настане слушний час, Шіана заманить його до басейну з меланжу та води. Піщана форель, що виникне в результаті цього, зможе розпочати свою довгу трансформацію.

«Ти мав рацію, батьку. Це так просто, коли добре придивитися».

Не треба шукати пустельну планету для червів: піщана форель сама створить природне середовище для Шай-Хулуда. Неприємно було думати про перетворення планети Капітули на великий пустельний обшир, але це слід було зробити.

«Остання воля та заповіт Майлса Теґа», вписані ним у субмолекулярне сховище пам’яті не-корабля, не можуть бути порушені. З цим погодилася навіть Беллонда.

Капітула поставила вимогу повністю переглянути історичні записи. За їхньою допомогою слід виробити новий погляд на те, що Теґ побачив у Загублених — блудницях із Розсіяння.

«Рідко знаєте імена справді багатих і можних. Бачите лише їхніх речників. Політична арена призводить до появи деяких винятків, але не відкриває повної структури влади».

Ментат-філософ глибоко вгризся у прийняте ними за даність, а те, що він виплюнув, не узгоджувалося із залежністю Архівістів від «наших непорушних підсумків».

«Ми знали це, Майлсе, просто ніколи не протистояли цьому віч-на-віч. Усі ми впродовж кількох наступних поколінь копатимемось у своїх Інших Пам’ятях».

Не можна довіряти усталеним даним, застиглим сховищам пам’яті.

«Якщо знищите більшість копій, час займеться рештою».

Як лютували Архівісти від цієї промовистої заяви башара!

«Літописання — це значною мірою обманний маневр. Більшість літописів відвертає увагу від того, що витало довкола історичних подій, таємно на них впливаючи».

Цей аргумент остаточно переміг Беллонду. Вона застосувала його проти себе самої, визнавши: «Нечисленні історичні описи, що уникають такої реструкції, зникають унаслідок очевидних процесів».

Теґ перелічив частину таких процесів: «Знищення якомога більшої кількості копій, висміювання надто відвертих викладів і, отже, поховання їх, ігнорування подібних викладів освітніми центрами, запевнення того, щоб вони не цитувалися деінде, а в деяких випадках усунення авторів».

«Не згадуючи вже пошуків цапа-відбувайла. Це стало причиною смерті не одного вісника з небажаними звістками», — подумала Одраде. Згадала древнього владику, який завжди тримав під рукою ратище, щоб убивати вісників зі злими новинами.

«Маємо добру інформаційну базу, завдяки якій можемо краще зрозуміти наше минуле, — доводила Одраде. — Ми завжди знали, що ставкою в конфліктах було визначення того, хто контролюватиме багатство чи його еквівалент».

Може, це не є справді «шляхетною метою», та поки цього досить.

«Я уникаю головної проблеми», — подумала вона.

Слід було щось зробити з Дунканом Айдаго, і всі це знали.

Зітхнувши, Одраде викликала ’топтер і приготувалася до короткої подорожі на не-корабель.

«Дунканова в’язниця принаймні комфортабельна», — подумала Одраде, входячи туди. Це було приміщення капітана корабля, останнім тут мешкав Майлс Теґ. Досі зоставалися сліди його присутності — проєктор-голостат, що показував його домівку на Лернеї: статечний старий будинок, довгий травник, річка. На нічному столику Теґ залишив своє кравецьке приладдя.

Гхола сидів у слінгокріслі та вдивлявся в проєкції. Коли ввійшла Одраде, апатично підняв погляд.

— Ви просто залишили його там помирати, так? — спитав він.

— Робимо, що мусимо, — відповіла вона. — І я виконувала його накази.

— Знаю, чого ти тут, — промовив Дункан. — І ти не змусиш мене змінити думку. Я, бодай йому біс, не огир для відьом. Розумієш мене?

Одраде пригладила одежу й сіла на краю ліжка, обличчям до Дункана.

— Ти вивчив записи, які залишив нам мій батько? — спитала вона.

— Твій батько?

— Майлс Теґ був моїм батьком. Раджу тобі вислухати його останні слова. Наприкінці він був нашими очима. Мусив побачити смерть Ракіса. «Розум на своєму початку» усвідомлював залежності та ключові колоди.

Дункан здавався здивованим. Вона пояснила:

— Ми надто довго були ув’язнені в пророчому лабіринті Тирана.

Бачила, що він сидів, дуже насторожившись. Котячі рухи свідчили про добре приготовані до атаки м’язи.

— Нема й мови, щоб ти живим покинув цей корабель, — сказала вона. — Знаєш чого.

— Сіона.

— Ти для нас небезпечний, та ми б воліли, щоб твоє життя було корисним.

— Я однаково не збираюся розмножуватися для вас, надто з тією малою скалозубкою з Ракіса.

Одраде всміхнулася, подумавши, як відреагувала б на такий опис Шіана.

— Думаєш, це смішно? — зажадав Дункан.

— Не дуже. А все ж нам, звичайно, зостається дитина Мурбелли. Думаю, це нас вдовольнить.

— Я розмовляв із Мурбеллою через комунікатор, — сповістив Дункан. — Вона думає, що стане Превелебною Матір’ю і ви приймете її до Бене Ґессерит.

— Чому б і ні? Її клітини пройшли випробування на доказ Сіони. Гадаю, з неї вийде чудова Сестра.

— Вона справді обвела вас навколо пальця?

— Маєш на увазі, чи помітили ми її наміри побути з нами, доки не вивідає всі таємниці, а тоді втекти? О, ми про це знаємо, Дункане.