Фонда Ли – Нефритове місто (страница 38)
— Це тільки перший крок, — сказав Лань. — Вони спробують ще раз.
Хіло ходив туди-сюди перед Ланевими охайно впорядкованими книжковими полицями.
— Учора вночі Айт відправила людей, щоб влаштувати на мене засідку. Сьогодні Ґоньт послав одного зі своїх Кулаків, щоб кинути виклик Ланеві. «Горяни» демонструють, що можуть атакувати нашу верхівку, а самі навіть на виду не з’являються. Може, зараз і здається, що в рахунку ведемо ми, але вони вже підібралися надто близько. Вони нас дістали. Люди почнуть пліткувати, а нам це не на користь.
— Але ти вбив четверо їхніх людей, — сказала Шае.
— Коли йдеться про Стовпа — і десятеро Кулаків нічого не варті, — відповів Хіло.
Лань перевів погляд на Шае. Складалося враження, що він намагається якомога менше рухатися.
— Розкажи, що ти з’ясувала Там, у скарбниці.
Шае ненароком роззирнулася кімнатою, майже очікуючи побачити, як у кутку височіє Дожу.
— Я вже казала тобі про нове обладнання, під яким підписався Ґоньт. Ну от, воно вже працює. Цьогоріч видобуток на копальнях виріс на п’ятнадцять відсотків. Це найвищий показник за останні десять років, — пояснила вона. — Та я все чудувалась: а куди дівається цей додатковий нефрит? Вивчила фінансові звіти НАК, але в них зростання не обліковане. Продажі за кордон не змінювалися, та й ти казав, що голосування за збільшення експортних квот не пройшло. Постачання для шкіл бойових мистецтв, храмів та ліцензованих користувачів зросло лише на шість відсотків. Тож маємо страх як багато нефриту, який видобули, але не продали.
— Ну, тоді він у сховищах, — сказав Хіло.
— Ні, нема його там. Я пішла до Кеконської скарбниці й перевірила записи за останні три роки. Запаси нефриту не збільшились настільки, щоб це відповідало рівню зростання видобутку. Десь там, між копальнями та сховищем, нефрит випаровується.
— Як таке може бути? — спитав Лань. — Контора Синоптика проводить аудити… — він урвав себе. Зуби в нього клацнули, щелепи напружились.
— Дожу, — виплюнув ім’я Синоптика Хіло. Голова його рвучко розвернулась до зачинених дверей. — Він до цього причетний. «Горяни» видобувають додатковий нефрит та баришують ним у нас просто під носом. Іншим кланам із НАК та Князівській Раді вони теж голови задурили. Той тхір кастрований прикривав Айт і стежив, щоб ми нічого не дізнались.
Обличчя Ланя вкрила похмура тінь.
— Дожу завжди був відданий нашій родині. Був нам за дядечка, коли ми були малими. Повірити не можу, що він зрадив нас «горянам».
— Є ймовірність, що він про розбіжності й не знає, — припустила Шае. — Хтось із його підлеглих міг підробляти ті звіти, які він бачив.
— І ти в це віриш? — спитав Хіло.
Шае повагалася з відповіддю. Хай як їй Дожу був огидний, з Ланем вона погоджувалася: важко уявити, що Синоптик-ветеран може отак копати під клан. У тому, що стосувалося війни та справ, дідусь беззастережно довіряв йому впродовж багатьох десятиліть. Як сам Світоч міг так помилитися, оцінюючи чужий характер?
— Не знаю, — сказала Шае. — Але він мусить піти. Навіть якщо він не зрадник, тоді — дуже недбалий Синоптик.
Лань перезирнувся з Хіло.
— Ми з’ясуємо, що з цього правда. Тепер ми цим самі займемося, — він знову повернувся до Шае. — І ти впевнена, що маєш докази всьому, про що розповіла?
— Так, — сказала Шае.
— Тоді оформи все й до завтра відправ три копії звіту про з’ясоване Вуню Папідоньві. Тільки Вуню й нікому іншому, — Лань на мить замовк. — Спасибі, Шае. Я дуже вдячний за те, що ти зробила, що для нас з’ясувала. Сподіваюсь, це не створило для тебе надто великих незручностей. І перепрошую, якщо таки створило.
Ось і все. Їй вказали на двері так само швидко, як і залучили до цієї справи.
— Мене це не обтяжило, — спромоглась вона на відповідь.
Тижні подорожей, сидіння в кабінетах скарбниці, прочісування тек з документами, вивчення розрахункових книг та звітів, доки в неї не починали боліти очі, а надворі не западала темрява. Шае підвелася й попрямувала до дверей, відчуваючи вагу погляду Хіло.
— Шае, — промовив Лань.
Вона призупинилась, тримаючись за дверну ручку, а він уже лагідніше сказав:
— Приходь іноді додому пообідати. Коли захочеш. Не треба домовлятися наперед.
Шае, не озираючись, кивнула й вийшла. Важкі двері клацнули за нею. Вона сперлась на них спиною й на мить заплющила очі, переборюючи той самий запаморочливий коктейль почуттів, що вже відчувала вранці в таксі. Чому її так засмутило, коли її відправили на всі чотири сторони, якщо ще кілька хвилин тому вона взагалі не хотіла бути в тій кімнаті? Почувалась так, немов зацідила сама собі в кожну щоку. «Не можеш ти отримати й те, й інше!»
Добре, що Лань сказав їй іти. І вона присоромлено визнала, що дідусь зрештою мав рацію: Шае більше не знала, хто вона.
РОЗДІЛ 22
ЧЕСТЬ, ЖИТТЯ Й НЕФРИТ
Щойно за Шае зачинилися двері, як Лань промовив до Хіло:
— Відправ когось, кому довіряєш, наглядати за Дожу. Когось, хто носить так мало нефриту, що Дожу на нього й уваги не зверне. У тебе є свої люди в конторі Синоптика?
Коли Хіло кивнув, Лань додав:
— Я хочу знати, чи зустрічався він з кимось із «горян». Чи він справді зрадник.
— Але ж ми можемо викликати його сюди і дізнатись усе на місці, й то дуже швидко.
Лань похитав головою:
— А може, ми помиляємось? З іншого боку, а якщо думаємо правильно? Дожу дідусеві як брат. Він — єдина людина з тих славних днів, що лишилася поруч. Ти ж цих двох щоранку разом не бачиш. А я бачу: вони досі п’ють чай та грають у круглі шахи під вишнею надворі, наче давнє подружжя. Якщо старому стане відомо, що Дожу звинувачують у зраді, — це його вб’є.
Лань на мить заплющив очі й розплющив їх знов.
— Ні, — сказав він. — Мусимо дізнатись напевно, і якщо це правда — розберемося тихцем, щоб дідусь ніколи про це не дізнався.
— Дожу запідозрить, що ми сіли йому на хвіст, — сказав Хіло, — та й усі інші ставитимуть запитання. Як ти збираєшся пояснити, чому ми не покликали його на розмову оце зараз?
— Придумаю, як це викрутити, — мовив Лань. — Скажу, що ми приватно розмовляли з Шае, по-братському, й намагалися переконати її повернутись до клану.
Хіло нарешті сів — у крісло, що звільнила Шае. Ланеві довелося відсунутись у своєму кріслі трохи далі. З цим новим нефритом у руці та в кишені аура Хіло занадто яскраво сяяла у нього в голові.
— То що там з Шае? — спитав Хіло.
— А що з нею?
— Ти казав не тиснути на неї. Казав, що треба дати їй спокій, хай оце ходить собі без нефриту й ганьбиться, якщо це те, чого вона хоче.
— Так і є, — сказав Лань.
— А тоді береш і відправляєш її покопирсатися у кланових справах. І мені про це навіть не кажеш. Якби я знав, що вона працює на тебе, то ставився би до неї приязніше, — Хіло нахилив голову набік. — Ти тільки не зрозумій мене неправильно — я без претензій. Але чого ти хочеш? Щоб вона повернулась чи щоб пішла?
Лань повільно видихнув через ніс.
— Я не збирався просити її робити щось для клану, але, щоб перевірити підозри, мені була потрібна людина, в якої мізки правильно стоять до цифр, і щоб цю людину не контролював Дожу. Зважаючи на те, що вона розкопала, я про це не шкодую, але це не означає, що я змінив свою думку.
— Скоро нам знадобиться новий Синоптик, — зауважив Хіло.
— Ні, — тепер Лань відповів уже різко. — Якщо вона вирішить повернутися — то одне. Та я не збираюся повертати її наказами, погрозами чи маніпулюючи почуттям провини. І чого їй точно не треба — то це тиску з
Хіло підняв руки:
— Гаразд, гаразд.
— Ви ж більше не діти. Можете діяти на свій розсуд. А мені не треба витирати заюшені кров’ю носи й казати, щоб ви ставилися одне до одного з більшою повагою.
— Я ж сказав — гаразд. — На мить запала тиша, а тоді Хіло промовив: — Ланю. Я не помічав, доки не підсів ближче, але з твоєю аурою щось не те. Вона… — він примружився й відвернув обличчя, концентруючись на Чутті: — Вона спалахує, пульсує — щось такого плану. Таке дивне відчуття. На тебе не схоже.
— Це все новий нефрит, — сказав Лань. — Має минути трохи часу, щоб до нього звикнути. Ти ж знаєш, як воно, — він сидів, не ворушачись, та серце в нього калатало дуже швидко.
Хіло розплющив очі:
— Думаю, тобі не варто його носити.
— Я цей нефрит виграв, — Ланя заскочило зненацька те, як він почав захищатися. — Він мій за правом. Ти ж увесь виграний нефрит носиш, правда?
— Ну так, — знизав плечима брат.
— Що ти вчора отримав?
Хіло відкинувся на спинку крісла й так сповз стегном нижче, щоб можна було запхати руку в кишеню й витягнути трофеї:
— Персні, браслет і медальйон. Ясно, що накажу все переробити, — він простягнув коштовності до Ланя, щоб той на них глянув. — Годинник та оці сережки-гвіздки належать Майкам. А ще у мене в машині є ремінь, то він теж їхній за правом, — Хіло поклав нефрит назад у кишеню й сів рівніше. — Але це ж менше, ніж мав Ґам.