Федерико Моччиа – Три метри над рівнем неба (страница 22)
Рукави олімпійки закривали її маленькі долоні. Бабі їх закотила, натягнувши аж до ліктів. Але вже за крок вони вперто повернулися на своє місце.
— Ось, це він.
З-поза контейнерів зі сміттям Малюк рішуче вказав на Кіко Бранделлі.
— Ти впевнений? — уточнив Степ.
— Абсолютно. Я чув це на власні вуха.
Степ упізнав дівчину, що йшла поряд із тим поганцем, хоча її маскарад був бездоганним. Не так просто забути жінку, яка так наполягала на тому, щоб піти разом з тобою в душ. Усміхнувся другові.
— Ходімо попередимо інших.
Бабі та Кіко звернули на доріжку.
— Скажи краще, чому ти не втрутився, коли той ідіот затяг мене до душу?
— Я не знав, я тоді пішов викликати поліцію.
— А, то це був ти?
— Так, адже ситуація загострювалась, усі товкли пики всім… Бачила, що вони зробили з губою Андреа Марінеллі?
— Так, бідолаха.
— Бідолаха? Та йому це за щастя. Хтозна, чого він зараз наплете. Сам-один проти всіх, герой вечора. Я його знаю як облупленого. Ось вона, тут.
Вони зупинились перед машиною. Поворотні фари заблимали, у той час як запобіжники піднялись синхронно. Це була звичайна сигналізація, хоча сама «BMW» була найновішої моделі. Кіко відчинив дверцята. Бабі подивилась на ідеальний салон, на темне дерево, на шкіряні сидіння.
— Тобі подобається?
— Дуже.
— Я взяв її для тебе. Знав, що проводжатиму тебе додому ввечері.
— Серйозно?
— Аякже! Насправді все було заплановано. Це я покликав ту зграю придурків. Уяви, увесь той безлад був створений тільки для того, щоб я міг залишитися наодинці з тобою.
— Ну, то тієї історії з душем можна було й уникнути, тоді принаймні одяг відповідав би ситуації.
Кіко засміявся, захряснув дверцята, обійшов довкола й сів у машину. Встромив ключі. Потужний мотор одразу ж завівся. У центрі панелі автоматично піднялось вічко, відкриваючи дорогу стереосистему, до цього сховану. Музика розлилась салоном — було чути кожен її тон, кожен високий та низький звук. Машина нечутно рушила.
— Зрештою, мені було навіть весело сьогодні. Якби не ці типи, то була б нудьга нуднезна.
— Не думаю, що Роберта поділяє цю думку. — Бабі чемно поставила целофановий пакет біля своїх ніг. — Вони їй хату зруйнували!
— Та ну, що там таке, якісь дрібні збитки. Їй доведеться почистити дивани та здати до хімчистки фіранки.
Раптовий гуркіт розірвав елегантну та гармонійну атмосферу в автівці.
— Що таке?
Бранделлі глянув у бокове дзеркало. Воно відобразило пику Луконе. Той реготав, як навіжений. Позаду нього Гак звівся в сідлі мотоцикла і ще раз сильно копнув машину.
— Це ті несамовиті! Швидше, газуй!
Кіко перемикнув передачі й прискорився. Легкі мотоцикли також розігналися і не відставали від нього. Бабі стривожено озирнулася. Вони всі були там, на своїх потужних мотоциклах — Кролик, Полло, Сицилієць, Гак, а посередині — Степ. Куртка на голому тілі напнулася, відкрилась, демонструючи торс. Степ їй усміхнувся. Бабі відвернулася.
— Кіко, мчімо звідси якнайшвидше, я боюся!
Кіко, не відповідаючи, продовжив кермувати, тиснучи на газ. Машина летіла вниз, по узвозу Кассії, у холоді ночі. Але мотоцикли не відставали. Кролик прискорився, Полло витягнув ногу й прямим ударом розбив задню фару. Сицилієць копнув ліві бокові дверцята позаду Кіко і геть їх пом’яв.
— Бля, вони мені її нівечать!
— Кіко, навіть не думай зупинятися, бо тоді знищать тебе.
— Ні, але я можу дещо їм сказати.
Натиснув електричну кнопку віконечка, відчинив його до половини.
— Слухайте, хлопці, — прокричав він, намагаючись зберігати спокій та не з’їхати з дороги, — це машина мого батька, і якщо…
Йому чвиркнули у самісіньке обличчя.
— Яху-у-у-у-у, влучив, сто пунктів!
Полло схопився на ноги позаду Кролика, піднявши руки вгору на знак перемоги.
Кіко у відчаї витерся замшевою хусточкою, дорожчою за рукавички Полло. Бабі з відразою подивилась на цей плювок, який ніяк не хотів стиратися з обличчя Кіко, потім натиснула електричну кнопку, закривши віконечко, перш ніж Полло примудриться поцілити у щось іще.
— Намагайся доїхати до центру, може, там поліція буде.
Кіко відкинув на заднє сидіння хусточку і продовжив кермувати. Почулися ще звуки розбитих фар та зім’ятого заліза.
— Вони хочуть війни? Добре, вони її отримають! Я їх усіх уколошкаю, розчавлю, як мишей!
Ще раз крутонув кермо, відкинувши машину праворуч. Бабі перелякано вчепилася в ручку дверцят. Степ, побачивши машину, що їде йому назустріч, звернув, одночасно перемкнувши передачі й загальмувавши. Мотоцикл плавно виїхав на центр дороги, позаду машини.
Кіко глянув у дзеркальце заднього виду. Група була позаду нього, близько, як і раніше.
— Ага, злякалися? Добре! А ось скуштуйте це!
Різко витиснув гальмо. Увімкнулася автоблокувальна система. Машина майже зупинилась. Ті мотоцикли, що були обабіч машини, обігнули її, з’їхавши убік. Малюк, який їхав якраз по центру, спробував загальмувати, але його «Веспоне» з гладкими колесами поїхав поковзом і врізався в бампер. Малюк упав. Кіко рвонув з місця, витискаючи газ на повну. Мотоцикли, що опинились були перед машиною, від’їхали, злякавшись. Інші зупинилися допомогти пораненому другові.
— Бля, який сучий син!
Малюк підвівся, його штани звисали лахміттям на правому коліні.
— Погляньте лише сюди.
— Еге, з огляду на те, як ти летів, то ти неймовірний везунчик. Нічого тобі не сталося, тільки коліно подряпав.
— Та яке, курва, коліно, воно мене не гребе, той гівнюк порвав мені джинси «левайс», що я купив позавчора.
Усі засміялися, радісно та полегшено, завдяки другові, який не втратив життя і навіть бажання жартувати. Степ подивився на «BMW», що віддалялася по шосе. Між деревами, що тулилися одне до одного, вдалині швидко пропливали хмарки. Великий яскравий місяць висів на небі. Справді недосяжним був тільки він. Потім «BMW» звернула праворуч, на проспект Франча.
— Яху-у-у-у-у, я їх зробив, я їх нажухав, тих виплодків!
Кіко у захваті лупасив руками по керму. Знову зиркнув у дзеркальце. Тільки одна машина вдалині. Він заспокоївся.
— Гівнюки, гівнюки! — Підскочив на сидінні. — У мене все вийшло!
Потім згадав про Бабі, що сиділа поруч.
— Як ти? — знову набув серйозного вигляду, стривожено подивившись на неї.
— Вже краще, дякую. — Бабі відчепилася від ручки дверцят і сіла нормально. — Тепер я хочу дістатися додому.
Кіко перемкнув передачу й повернув праворуч, униз узвозом.
— Я негайно відвезу тебе.
Зупинився на хвильку перед знаком «стоп», потім рушив у напрямку мосту Мільвіо. Кіко ще раз глянув на Бабі: мокре волосся розкидане по плечах, блакитні очі все ще трішки налякані.
— Мені прикро через те, що сталося. Ти дуже злякалася?
— Добряче.