Евгений Велтистов – Пригоди Електроника (страница 69)
— Куди ж подівся?
Дід розповів, як він почув шум крил, вирішив, що гусак знову затіяв бійку, й вийшов з дому. Гусак, шалено лопочучи крильми, летів вертикально вгору, а в дзьобі тримав щось блискуче. Так і полетів з бляшаною тарілкою. Очманів, видно, від весняного сонця.
— Зайдіть пізніше, — запропонував дід. — Повернеться — покажу.
Кримов і Синиця переглянулися.
— А він повернеться? — недовірливо запитав учитель.
— Неодмінно повернеться. З тарілкою у дзьобі, — обіцяв хазяїн гусака.
— Невже не випустить? — примружився Кримов. — Не може бути.
Дід навіть образився.
— Та хіба ж я не знаю свого птаха? Що йому подобається, нізащо не випустить.
А хлопчик підтвердив:
— Точно: хапоне — не вирвеш!.. Як бульдог.
Гості з цирку взяли в хазяїна знаменитого гусака номер телефону.
— Судячи з описів, винахід утрачено, — підбив підсумок Кримов. — Цікавий птах замкнув контакти, і його понесло у простори Всесвіту.
Синиця із спантеличеною усмішкою глянув на теоретика.
— Гусак повторив твій дослід, Вікторе Іллічу, — задумливо провадив Кримов. — З тією лише різницею, що доведе його до кінця.
І Кримов розповів про долю упертого птаха. Гусак приречений на вічне блукання серед зірок. Кожна з галактик відштовхуватиме від себе килимок, надаючи йому дедалі більшого прискорення, врешті-решт гусак досягне майже швидкості світла. Якщо ж гусак залетить з такою швидкістю в антигалактику, станеться страшенної сили вибух і народиться нова енергія…
— Не віриш?.. Запитай увечері діда, чи повернувся його гусак…
Синиця вперше в житті відчув, що стоїть на твердій землі.
Вчений і вчитель домовилися продовжувати пошуки цінного винаходу.
З дому Синиця подзвонив Таратарові.
— Вікторе Іллічу! — зрадів математик. — Ви живі, здорові? Де ви?
— Я вдома, — квапливо сказав Синиця. — Трохи застудився в польоті. Сподіваюся, Семене Миколайовичу, ви не оголосили в школі тривогу? Було б дуже ніяково…
— Я так за вас переживав, що відмінив уроки, — признався Таратар і заспокоїв фізика: — Але я нікому нічого не сказав. Прошу мені вибачити за те, що ця іграшка завдала вам неприємностей.
— У вас дуже здібні учні, — підтакнув фізик. — Але я ще не розгадав принципу польоту.
— Я розмовляв з однією восьмикласницею, автором злощасного килимка, — признався Таратар. — Намагався випитати в неї, як приземляється ця штуковина. Уявляєте, вона не знає!..
— Як її звати? Що вона сказала ще? — зраділо запитав Віктор Ілліч.
— Цю легковажну дівчинку звати Майєю Свєтловою, — обурено прогудів математик. — Мені вона сказала: «Я передчувала, що це погано скінчиться… Так йому й треба!» Обернулась на каблучках і пішла.
— Це про мене? — поцікавився Синиця.
— Про вас не йшлося. Вона не знала, що саме ви злетіли… До речі, Вікторе Іллічу, як ви опинилися вдома?
— Елементарно, — відповів Синиця, — шляхом різних пригод, пов’язаних в основному з транспортом. Між іншим, у всій цій історії важливо те, що самою Свєтловою та її винаходом зацікавився дуже великий учений… Я вам усе розповім, коли одужаю.
ТАК ЗАГИНУЛО МІСТО ПОМПЕЇ
По класу повзли чутки: «Макар закохався!»
Усі крадькома поглядали на Макара Гусєва, підморгували один одному. Дівчатка хихикали.
Гусєв сидів нерухомо, дивився невидющими очима на дошку. Все його обличчя було хрест-навхрест заліплене пластирем. Коли Таратар запитав, що означають ці таємничі знаки, Макар буркнув: «Подряпався. Електропроводка…» Клас поділився на два табори. Одні мужньо захищали гіпотезу про електропроводку, згадували різні випадки із свого життя, демонстрували давні подряпини й шрами. А дівчатка, певна річ, висунули свою гіпотезу, дуже близьку до дійсності…
За широкою спиною Гусєва сидить той, хто знає відповідь на питання, яке хвилює всіх. Але він нікому не скаже — прямий, блідий, з міцно стуленими губами Сироїжкін, бо й сам не може зрозуміти.
Учора ввечері Сергій побачив у дворі Майку Свєтлову й зраділо гукнув її: він хотів розповісти про Наднову. Все-таки вона спалахнула! На світанку, коли астрофізик міцно спав, щасливця розбудив дзвоник Електроника: на далекому Юпітері Рессі зафіксував спалах! Через увесь космос від далекого Юпітера мчала хвилююча новина. Електроник точно запам’ятав інформацію, взяв пакет з фотопапером і пішов у темну кімнату. А через годину Сергій тримав у руці фотографію: темне зоряне тло, і в центрі — яскрава точка, яка на кілька хвилин затьмарила всіх сусідок. Хвилини жила Наднова Сироїжкіна, проте в точній відповідності з розрахунками.
Майка в білій шапочці пробігла повз Сергія, і він здивовано помітив, що прямує вона до Макара Гусєва, який ганяв шайбу. Макар привітливо махнув ключкою. Майка підійшла до Макара впритул і трагічним голосом запитала:
— Ти живий?
Розгублений Макар не встиг відповісти, тільки скрикнув, коли дівчисько подряпало його. Потім Майка схлипнула і втекла.
— Чого це вона? — тупо запитував Макар, витираючи обличчя.
— Тобі краще знати, — відрізав Сергій і пішов додому.
…Сергій з ненавистю свердлив поглядом спину Макара, але той ні разу не обернувся. Щоки Гусєва палали. Сотні різних здогадок промайнули в непорушно застиглих суперників, та всі припущення були далекі від істини, оскільки ні той, ні другий не згадували про а-килимок. Учитель пояснював чергову теорему, часто зітхав, поглядав на стелю. Подряпини в Гусєва помітив не відразу. Якби не базікання дівчаток — усі давно б поснули.
Глянувши знову на стелю, Таратар уявив горезвісний килимок, запитав серед уроку, чи не знає хто з учнів телефону Майї Свєтлової. І додав, що її приладом цікавиться відомий фізик.
Сергій зіщулився і зблід. Макар Гусєв запалав ще більше. Електроник запитав, чи не викликати Свєтлову зараз.
— Після уроків, — коротко відповів Таратар.
Клас тихо обговорював новину: чи зможе вчений розгадати секрет польоту антигравітаційного килимка?
Сироїжкін забув про свою Наднову. Він був зараз по-справжньому самотній — один в цілому класі. «Як вона вигукнула: „Ти живий?“ Що вона хотіла сказати своїм „живий?“ І саме Макарові?..» Наприкінці уроку Гусєв засовався на парті, голосно кашлянув, написав і передав Електроникові довжелезну записку. Той ствердно кивнув, і Макар засяяв. Тепер він сидів з виглядом переможця.
Як тільки пролунав дзвоник, він крикнув:
— Товариші, приходьте сьогодні на стадіон! Не пошкодуєте…
Болільники відразу оточили Гусєва. На стадіон зібралися майже всі.
Фінал кубка на приз «Кришталева шайба»!
«Інтеграл» — «Хімік»!
«Інтеграл» — збірна їхньої школи. Від восьмих класів у збірній виступає Макар Гусєв.
Гусєва й зараз підбадьорювали:
— Дивись не підведи! Три шайби, Макаре!.. Як же ти вийдеш з латками? По телебаченню не покажуть… Навпаки, покажуть! Бойові шрами…
— Обіцяю великий хокей! — рявкнув Макар. — Електронику, підтверджуєш?
— Підтверджую, — спокійно промовив Електроник.
— Це буде один з головних винаходів нашого проекту «Космічний корабель „Земля“», — урочисто обіцяв Макар. — От побачите…
— При чому тут хокей? — запитав хтось.
— Надсила — майбутнє всіх людей… — загадково промовив Гусєв і закінчив: — Усі на хокей!
— Електронику, ти здорово мене виручив. Молодець, що прийшов.
Макар лежав у своїй електричній бочці, набирався сили перед матчем.
Камера потріскувала, вібрувала, поглинаючи величезну кількість електрики.
— Розумієш, у мого батька великі дивацтва: кожні півроку пересуває меблі у квартирі. Я йому обіцяв допомогти, а тут матч. Вибач, що так вийшло.
— Дрібниці, — сказав Електроник.