Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 7)

Регенбах устав, і Коссовські зрозумів, що аудієнцію з начальством, що виявилася, як він і сподівався, суцільним балаганом, закінчено.

Після здобуття Варшави Альберт Вайдеман дістав відпустку.

Подивитися бомбардування польської столиці прилітав сам Гітлер. Ескадри люфтвафе в парадному строю, з журналістами й кінооператорами на борту сипали на місто тисячі фугасних та запалювальних бомб, спопеляючи Варшаву.

А вже через два дні Вайдеман дивився хронікальний фільм, що педантично розповідав про загибель однієї з найстаріших європейських столиць. Кадр, що зафіксував ескадру бомбардувальників Хе-111 над палаючою Варшавою, став рекламним плакатом фірми «Ернст Хейнкель АГ».

Командирові сьомого загону четвертого повітряного флоту не було чого робити в Польщі.

В купе поїзда Варшава — Берлін Вайдеман побачив нудьгуючого фельдфебеля. Той дивився у вікно на голі осінні поля, на промоклі невеличкі села з гостроверхими дахами костьолів.

Фельдфебелеві було років тридцять. Вайдеман звернув увагу на його посивілу голову. «Білий як пудель», — подумав Вайдеман, закидаючи валізу на полицю.

Фельдфебель схопився перед офіцером, клацнув закаблуками.

— Еріх Хайдте, — першим відрекомендувався він, як 1 належало за статутом.

— Фронтовик? — запитав Вайдеман, задоволений службовою запопадливістю фельдфебеля.

— Стрілок-радист на «дорньє», пане капітане.

— Відвоювалися?

— Дістав відпустку й медаль на додачу. За геройську кампанію.

— Сьогодні ми всі герої. Задавили поляків, — усміхнувся Вайдеман. — Приїдемо додому в ореолі слави. З закривавленими мечами. — Він проспівав кілька тактів з вагнерівського маршу: — Трум-бум-бум-бум.

— Наш командир розігнав польський ескадрон, як куріпок. Весь екіпаж дістав відпустку.

Відверта похвальба не сподобалась Вайдеманові.

— Дружина буде рада, — сухо зауважив він.

— Бурлака. Зосталася лише сестра Ютта, — відповів фельдфебель, дістаючи із внутрішньої кишені френча аматорський знімок і простягуючи його Вайдеманові.

Із знімка на Вайдемана пильно дивилася довгокоса дівчина в чорному светрі.

— Гарний знімок, — сказав Вайдеман.

— Сам робив. У мене до фотографії пристрасть. Розіб'ємо Англію, куплю собі пристойне фотоательє…

Поїзд з гуркотом помчав через Одер. До купе зайшов провідник-німець, який змінив поляка. Провідник підняв руку в нацистському привітанні й оголосив:

— Кордон рейху! — І тут же квапливо додав: — Колишній кордон рейху.

Здається, чи не першою людиною, яку Вайдеман побачив на берлінському вокзалі, був оберштурмфюрер Вальтер Зейц. Із Зейцем доля звела його ще десять років тому в Швеції. Обидва були запальні, молоді, безтурботні, й самотні. Обидва не знали ні батьківської опіки, ні батьківської любові. В кишенях рідко дзвеніли крони, але життя після берлінської дорожнечі все ж здавалося ситим і приємним.

Вайдеман працював у складальній майстерні — філіалі заводу Юнкерса в Упсалі — й ладен був здійнятися в повітря в будь-якій домовині: аби тільки платили. Зейц сидів у конторі — вивчав рекламації, що інколи надходили із шведського міністерства транспорту, й заодно допомагав заїжджим німцям улаштовувати різні комерційні й не зовсім комерційні справи.

Третім у їхній парубоцькій компанії був Пауль Піхт, мабуть, найенергійніший і найпронозливіший. Піхт дбав про кар'єру, коли Вальтер і Альберт не думали ні про що, крім дівчаток. Наскладавши трохи грошей, Піхт усі їх, не моргнувши оком, спритно сунув шеф-інженерові, й той призначив його головним механіком авіамайстерні. А коли до Швеції на гастролі прилетів прославлений Удет, Піхт першим збагнув, де можна поживитися. Він мив, чистив і шкріб літак Удета, як свій власний мотоцикл, а коли мотор чомусь закапризував і виступи могли зірватися, він двадцять годин порпався в двигуні, поки все не відрегулював. І головне, відмовився од платні. Вдав, що старався лише з любові до найкращого німецького льотчика. І не прогадав. Удет узяв його з собою особистим механіком.

Зейц і Вайдеман довго ще залишалися в Швеції, поки фюрер не кинув заклик синам фатерланду: «Німці, гуртуйтеся!»

Тепер уже пощастило Зейцу. Один із його давніх клієнтів був ухожий до Гейдріха. Зейца взяли до училища СС. А Вайдеман потрапив до льотної школи в Дрездені. Звідти в Іспанію у винищувальний загін Мельдерса.

— Ну, а де ти тепер? — запитав Вайдеман, коли приятелі зайшли до кафе на привокзальному майдані й сіли за столик.

— Я працюю в Мессершмітта, — скромно відповів Зейц. — Стаю провінціалом.

Йому не хотілося втаємничувати Альберта в свої справи.

— Одружився?

— Один як палець, — удавано зітхнув Зейц. — Мабуть, не судилося… А ти?

— Та ж історія. Гарнізонне життя не сприяє влаштуванню сімейних вогнищ. Ти бачив Пауля Піхта? — несподівано запитав Вайдеман.

— Ви ж разом довго воювали в Іспанії! Я там пробув зовсім небагато.

— Так, він молодець. Схопив хреста.

— За що?

— Уявляєш, його обстріляли республіканці, і він змушений був сісти на їхню територію. Він чудом вибрався з кабіни. Уже ладен був стрілятись — не здаватися ж у полон! — як його врятував сам Мельдерс. Сів поряд, сунув його в кабіну й злетів перед самісіньким носом у республіканців. Мельдерсові — Рицарський хрест, Піхтові — Залізний. І що цікаво, Мельдерс став тоді тягати його скрізь за собою. І не давав багато літати. Раптом зіб'ють, і не можна буде похвалитися: «Так-так, це той самий Піхт, якого я викрав у республіканців». Тепер Пауль, як і раніше, під крильцем Удета. Ходить в ад'ютантах.

— Хотілося б побачити його, відсвяткувати Польщу.

Вайдеман попрощався із Зейцем, вийшов із кафе й окинув поглядом майдан: шукав таксі.

Кроків за двадцять од нього в чорний лімузин сідав той самий фельдфебель Хайдте, сусід по купе.

Вайдеман кинувся до машини — може, по дорозі. Але фельдфебель не помітив його. Лімузин зірвався з місця, мало не обдавши Вайдемана фонтаном бризок. Обличчя людини за кермом здалося Вайдеманові знайомим.

Усю дорогу від готелю він згадував, де бачив це пещене обличчя, м'яке, вперте й байдуже. І тільки входячи у вестибюль готелю, Вайдеман зрозумів, що зустрічався з цим чоловіком у міністерстві авіації. Чоловік розмовляв з ним перед Іспанією, коли Вайдеман оформлявся в легіон «Кондор». Майор Регенбах, фон Регенбах. Контррозвідник. Значить, передчуття не обманули його. Разом з ним в одному купе їхала людина з «Форшунгсамту»…

Коли Вайдеман вийшов, Зейц замовив ще одну чашку кави і втупився в акваріум, де пустували золоті рибки.

— Милуєтесь вуалехвостами? Легковажні створіння. Віддаю перевагу собакам.

Зейц обернувся. До столика, знімаючи котелок із цупкого фетру, підходив літній добродій у теплому ворсистому пальті.

— Дозвольте?..

На сусідній стілець старий поклав парасольку й, клацнувши пальцями, покликав кельнера.

— Яйце некруто, тістечка й каву… — І м'яко додав: — Не поспішаєте?

Зейц підтягнувся, напружив спину, готуючись підхопитися для привітання, але, побачивши штандартенфюрера СС у цивільному і збагнувши, що в даній обстановці шеф не чекає від нього гучної запопадливості, ледь-ледь підвівся.

— Сидіть, сидіть, Зейц. Я навмисне запросив вас сюди, а не на Альбертпринцштрасе. Будемо вважати нашу розмову всього лише батьківським повчанням. Адже у вас не було батька, який міг би своєю порадою вказати правильний шлях.

— Мій шлях указав фюрер, — тихо відповів Зейц. Співрозмовник кивнув.

— Але ви вже встигли чимало наколобродити, Зейц.

Боюсь, мені годилося б уважніше вивчити деякі сторінки вашого життєпису. Ніщо не минає безслідно, Зейц. Ніщо. Зейц мовчав.

— Облишмо поки що минуле. Думаю, ви самі при нагоді розповісте мені все і докладно. Але я вас не кваплю. Мені потрібна ваша відданість сьогодні. Послуги, що будуть потрібні од вас, мають особливий характер. Віднині ви будете посилати донесення особисто мені. Наша впевненість у таємності робіт, які ведуться в Лехфельді, повинна бути абсолютною. Ми стоїмо на порозі великих відкриттів у галузі військової техніки. Ці відкриття можуть докорінно вплинути на війни, які доведеться вести Німеччині. Але, на жаль, ми не маємо права довіряти навіть тим, хто ці відкриття робить. Ми не маємо права довіряти нікому, Зейц. Вам ясно?

— Я ручаюся, що на заводах Мессершмітта нема жодного єврея й жодного комуніста.

— До чого тут євреї, Зейц?! Цього ще бракувало! Не можна довіряти нікому. Ось список осіб, які мене зокрема цікавлять. Не спускайте з них очей. Про все хоч трохи незвичайне негайно повідомляйте мене.

Зейц узяв список і тут же здивовано підняв очі на співрозмовника:

— Як, сам головний?..

— Певна річ.

Другим за Мессершміттом у списку стояв Йоганн Зандлер.

— Сподіваюся, ви запам'ятали всіх, Зейц?

Штандартенфюрер забрав список в ошелешеного Зейца й повільним, млявим поглядом обвів кафе.

До столика підбіг пінчер і став на задні лапи. Посміхнувшись, штандартенфюрер поклав на ніс собаці шматочок тістечка. Пінчер підкинув голову й піймав тістечко пащею.

— Ця собака — моя любов, — промовив Клейн і, побачивши молоду жінку в норковій шубці, поклонився. — Добрий день, фрау Регенбах.