Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 48)
— Директор послав мене як конструктора. — Знаєш, є загадки, над якими б'ються всі «реактивники». Цікаво, як з ними впоралися німці на «Штурмфогелі». А тобі я привіз міну особливої дії й мініатюрну рацію. По ній треба повідомити день і годину фейєрверку.
— День і годину… — повторив у роздумі Піхт і, щось вирішивши, випростався. — Все ясно. Про день і годину тебе повідомлю, Зейца беру на себе. Механік Гехорсман ладен допомогти нам. Працюй з ним. Він чесна людина.
Несподівано завила сирена. «Повітряна тривога! — ввірвався в динамік голос диктора. — Повітряна тривога районам Мюнхена, Аугсбурга, Лехфельда, Дахау…»
Піхт розштовхав Вайдемана, й обидва помчали на машинах до аеродрому.
Техніки чергових літаків уже запускали мотори. На обрії палахкотіла заграва. Різкі промені прожекторів металися по небу. Долинув уривчастий гавкіт автоматичних гармат «ерліконів», і серед зірок то тут, то там спалахували й гасли кульки вибухів.
Набираючи швидкість, винищувачі один за одним ішли в небо. Піхт прикривав Вайдемана. Він стежив за його літаком по червоних вихлопах мотора.
— «Фальке-один», «Фальке-один»! — викликав Вайдемана пост наведення.
— Слухає «Фальке-один».
— До району Аугсбурга курсом триста десять на висоті дванадцять тисяч метрів прямує велика група «летючих фортець Б-17».
— Зрозуміло, — відгукнувся Вайдеман і став набирати висоту…
— Група «А», — за хвилину ввімкнувся він в ефір, — слухай мою команду: йдемо попарно до висоти дванадцять. Перша ланка атакує зверху, друга — знизу. Новотни, Піхт і Вендель діють самостійно за ситуацією.
Піхт намагався в чорноті неба відшукати «летючі фортеці», але не побачив їх і вирішив поки що триматися Вайдемана.
Раптом унизу ліворуч замиготіли траси. Їх було так багато, що вони скидалися на рій світлячків. Вайдеман, мабуть, теж помітив траси і різко завалив машину у віраж. «Ось вони, фортеці», — подумав Піхт, мружачись від сліпучих трас, які мчали назустріч. Стрільці американських літаків били навмання, намагаючись одігнати німецьких винищувачів. Вайдеман пірнув нижче. Якийсь прожектор дістав довге черево «фортеці». Зелена колюча траса вп'ялась у літак. За мотором закурів димок, і раптом яскравий спалах на мить осліпив Піхта. Спалахнули бензинові баки «фортеці».
Бомбовози, очевидно, перешиковувалися. Піхт і Вайдеман метались по небу, сподіваючись відшукати серед вогню їхніх гармат лазівку, але поспіль зустрічали щільну завісу. Десь збоку закуріла ще одна «фортеця». Потім ще одна. Американці почали скидати бомби й розвертатися.
Так, неначе приклеївшись до літака Вайдемана, Піхт пролітав увесь бій. Пальне кінчалося.
— «Фальке-один», іду на заправку, — передав він.
— Еге, «Фальке-чотири», ідемо додому, — відгукнувся Вайдеман і, ковзнувши на крило, став провалюватися вниз…
Піхт закермував на стоянку й побіг до Вайдемана. Той повільно йшов назустріч, тримаючись руками за голову.
— Тебе поранено? — запитав Піхт.
— Та ні, мабуть, я хильнув зайве, — відповів Вайдеман. — Голова болить страшенно.
Піхт засміявся.
— А ти здорово зсадив «фортецю», Альберте, — полестив він. — Адже я вирішив прикривати тебе і все бачив…
— Е, дідько з нею, з «фортецею», — махнув рукою Вайдеман.
ШЕПІТ МЕРТВИХ
По-провінційному тихий, охайний Берн у лютому 1943 року став схожий на осиний вулик. Шпигуни й дипломати всіх мастей і відтінків збирались групками, розбивались, скупчувалися знову. Безупинні зондування, напівнатяки, напівофіційні зустрічі…
«В ім'я війни на Сході» гітлерівці мали намір укласти сепаратний мир з Англією й особливо з Америкою.
Сюди ж у цей час приїхав один із найлиховісніших діячів таємної дипломатії рейху князь Макс Гогенлое (агентурна кличка в картотеці СС — «Паульс»), його прийняли Аллен Даллес, який назвався містером Баллом, та посол Гаррісон.
Даллес з традиційною американською відвертістю заявив, що «поважає історичне значення Адольфа Гітлера та його справу». Але Гітлер поспішив і переграв, ударив надто рано і не там, де слід, а тепер «важко собі уявити, щоб збуджена громадська думка англосаксів погодилась на Гітлера як на незаперечного хазяїна Великої Німеччини».
«У пана Паульса, — пишеться в стенографічному звіті, — склалося враження, що американці, в даному випадку і містер Балл, знати не хочуть про більшовизм чи панславізм у Центральній Європі і, на противагу англійцям, ні в якому разі не хочуть бачити росіян у Дарданеллах і в нафтових областях Румунії чи Малої Азії. Тут знову стверджується, що Англія в ім'я збереження вільної від росіян Західної Європи і Середземномор'я ладна піти на розчленування Північної та Центральної Європи і на розмежування сфер впливу з росіянами в цьому районі…»
Та поки шпигуни й дипломати промацували позиції ворогуючих держав, Гітлер у «вовчому лігві» задумав узяти реванш за поразку під Сталінградом. Він наказав провести тотальну мобілізацію й почати наступ на Орловсько-Курській дузі.
Танкові заводи почали випускати машини найновішої конструкції — «тигр» і «пантера». В ескадри люфтвафе надійшли удосконалені винищувачі Ме-109 і «Фокке-Вульф-190». Фірма «Хеншель» розробила проект літака — винищувача танків — «Хеншель-129», поставивши на них мотори французького виробництва.
Перед початком гігантської битви на «Вогненній дузі» над Кубанню й Таманським півостровом спалахнула ще одна повітряна битва. В ній брало участь 1 200 німецьких літаків, у тому числі ескадри «Удет», «Мельдерс», «Зелене серце».
Очоливши відділ у «Форшунгсамті» міністерства авіації, Зігфрід Коссовські помітно відчув важкість цієї роботи. У відділ надходило багато інформації. Її треба було систематизувати, переперевіряти, аналізувати й складати чіткі зведення для командування люфтвафе.
Коссовські з усією своєю пунктуальністю й сумлінністю вивчав матеріали про нові види озброєння у ворога, і ці заняття полишали мало ілюзій для впевненості в перевазі німецької технічної думки.
Він склав картотеку нових досліджень воюючих країн. Ця картотека зростала в міру надходження відомостей од агентів та повідомлень преси. Переглядаючи одержані документи, Коссовські переконався в тому, що і в Англії з Америкою стало відомо про реактивну авіацію Німеччини.
Фірма «Пауер Джетс» побудувала турбореактивний двигун ще до війни і за вказівкою міністерства авіації гарячково проектувала літак нової конструкції. Перший літак, який дістав назву «Глостер-40»[22], підняв у повітря льотчик Сейєр у травні 1941 року. В жовтні двигун та креслення цього літака англійці передали янкі, і вони збудували літак «Белл-Айркомет». «Глостер-40» досяг швидкості 480 кілометрів за годину. Для літака перехоплювача це був досить скромний показник. Тому англійці розробили другу модель з двома двигунами. Новий літак «Глостер-Метеор» тепер був побудований і випробуваний, про що повідомляв Коссовські один із агентів абверу в Британії.
Не виключалась також можливість, що «летючі фортеці» мали намір розбомбити випробний аеродром, перервати німецькі роботи над «Штурмфогелем».
Коссовські знав, що Мессершмітт працює над іншим літаком — безхвостим винищувачем Ме-163 — «Швальбе» з рідинним реактивним двигуном. Але цей літак ще не досяг стадії новонародженого, і ніщо не примушувало турбуватися за його долю.
З подивом і гіркотою дізнався Коссовські й про те, що давній друг Німеччини Чарлз Ліндберг різко змінив своє ставлення до нацизму. Сам Коссовські кілька разів супроводжував цього високого голубоокого й надзвичайно сором'язливого американця в його поїздках по Німеччині. Ліндберг свого часу викликав світову сенсацію: на маленькому літаку без спеціальних навігаційних приладів та автопілота він перелетів з Америки в Європу. Він став найпопулярнішою людиною в світі. В себе на батьківщині «американця номер один» переслідувала неспокійна слава, юрби репортерів і роззяв облягали його будинок, Трагічний випадок, коли гангстер Бруно Гауптман викрав у нього дитину, зажадав неможливий викуп, і, не діставши його потім, убив хлопчика, примусив Ліндберга таємно, вночі, на старому вантажному пароплаві перебратися з сім'єю до Європи.
В Німеччині він був скорений «новим порядком» і в пресі й по радіо виступав на підтримку нацизму.
Тепер же, коли США воювали з Німеччиною і німці викрили себе перед усім світом, Ліндберг одмовився від колишніх поглядів і, як знавець німецької військової авіації, консультував американські авіаційні фірми, котрі випускали «летючі фортеці», «мустанги», «айркобри», «тандерболти».
Але хоч би що робив Коссовські, хоч би що думав, його думки постійно поверталися до Марта, який жив у Лехфельді і, мабуть, продовжував діяти. Після загибелі Ютти, зникнення Еріха Хайдте, арешту й страти Перро-Регенбаха функабвер більше не перехоплював радіограм за підписом «Март». Який інший контррозвідник, очевидно, заспокоївся б… Марта ліквідовано — ним могли бути Ютта чи Еріх. Але Коссовські був абсолютно впевнений, що Март живий. Судячи з інформації, яка адресувалася Директорові, Март чудово орієнтувався в діяльності люфтвафе й роботах Мессершмітта над новими машинами. Прикро було, що суперництво між службами безпеки, абверу, «Форшунгсамту», іноземного відомства Ріббентропа та інших споріднених установ часто виливалося в неприховану конкурентну боротьбу. А це ослабляло зусилля розвідки й контррозвідки, покликаних оберігати найвищі інтереси рейху.