Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 11)
— Спокійно, Марте, — промовив Зяблов. — Слухай мене уважно, часу в нас обмаль… Отже, будемо вважати, що першу частину завдання ти виконав зразково. Стеля в тебе надійна. Про твій звіт по Іспанії в Центрі знають. Твої повідомлення про нові види зброї не можна недооцінювати. Все, що тобі пощастить дізнатися в цьому плані, держи окремо. Але ніякого ризику. Кожна хоч трохи ризикована операція тепер, коли з Німеччиною укладено пакт про ненапад, абсолютно виключається.
— Таж фашисти тепер кинуться на нас!
— Хочеш знати мою особисту думку — слухай. Так, війна наближається до наших кордонів. Наближається вирішальна сутичка. Крім нас, в'язи Гітлерові ніхто не скрутить. Це нам обом ясно. І не тільки нам. Отже? Ми повинні перебувати в стані повної бойової готовності. І тому не маємо права ризикувати жодною людиною! Під час війни кожна людина буде в сто разів корисніша.
— Нас мало.
— Цього ти не знаєш. А може, і я не знаю. Але не забувай: за комуністів голосувало п'ять мільйонів німців. Це вороги нацизму. Це твої спільники, твоя опора. Коли настане час, вони прийдуть тобі на допомогу. Але поки що працюй в одному каналі — люфтвафе. Нові літаки, нові мотори, нове озброєння. Сконцентруйся на Аугсбургу, найперспективнішому центрі авіабудування. Ми підберемо там тобі помічника. Коли почнеться війна, вийдеш на зв'язок з Перро. Але тільки раз. Ти зустрінешся з ним у Тіргартені на третій день війни, на п'ятій алеї ліворуч від центрального входу о сьомій вечора. Май при собі свіжий номер «Франкфуртер цайтунг». У розмові згадаєш дядечка Клауса. Але спочатку запитаєш: «Можна скласти компанію?» Перро зниже плечима й відповість: «Ну, якщо вас обтяжує самотність…» У Перро буде програма берлінського іподрому. Підкреслено третього коня в четвертому заїзді. В листі Директора, написаному тайнописом, знайдеш інструкції. Одержиш також пакет з кодом, частотами і розкладом сеансів. Решта — за обставинами. Дій самостійно. Перро — надійна людина. Він ненавидить фашистів, як і ми. Місце, де буде сховано передавач, знає Перро. Ясно?
— Так.
— Добре, Марте. — Зяблов підвівся. — Відряджено тебе, вважай, до дня перемоги. Дату поставиш сам. Вірю — побачимось. Найнікудишніший розвідник — мертвий розвідник. Ти нам потрібен живий.
— Ви вважаєте мене школярем…
— Зобов'язаний сказати. Ну, годі. Ось тобі лист од хлопців. Спокійно! Заважати не буду, повернуся за годину. І, не ображайся, сам нічого не спалюй, я вже за тебе покочегарю…
Коли Март знову з'явився на вулиці, сонце сідало. Цілий вечір він блукав містом. «Бош! Бош! Бош! Переможець у країні подоланих».
У темно-синьому безхмарному небі по гірляндах пізнавальних вогнів угадувалася Ейфелева вежа. Париж байдуже віддав переможцям свої вогні, свої запахи, свою неповторність. Під Тріумфальною аркою, не затухаючи, палахкотів скорботний вогонь на могилі Невідомого солдата. А поряд на варті, ноги нарізно, під блискучою каскою — неживе обличчя, стояв, вартуючи його, полоненого, коричнево-рудий у рекламній заграві солдат фатерланду.
Площа Зірки… Розходиться, розбігається асфальтове проміння… І один промінь, перетинаючи Німеччину, перетинаючи всю Європу, Тягнеться до Росії, до Москви, на Червону площу.
Март пішов на схід бульваром Гюїсманса. Пішов назустріч своїм, чекаючи на них, воюючи поряд з ними. Так, назустріч своїм, він ітиме всю війну…
ПРЕКРАСНА ЕРІКА Й РЮБЕЦАЛЬ
Восени 1940 і взимку 1941 років у війні настала тиша. Солдати вермахту й люфтвафе відпочивали. Ремонтувалися танки, літаки й гармати. Тільки генерали не знали спокою. Вони розробляли нові плани. Один з них називався «Морський лев» («Зеєлеве»). У ньому передбачалося загарбання Британських островів.
Уже друкувалися німецькою та англійською мовами розпорядження майбутній окупаційній армії, планувалося будівництво концентраційних таборів.
Створювалося навіть спеціальне десантне з'єднання під командуванням гауптштурмфюрера СС Отто Бегуса. Воно мало загарбати Букінгемський палац і взяти в полон королівську сім'ю. Замість арештованого Георга VI Гітлер збирався посадити на престол свого кандидата — герцога Віндзорського.
Деякі політичні діячі Англії вже ладналися евакуюватися до Канади.
Але Гітлер і його штаб задумалися про день Ікс. Розгром Великобританії, міркував Гітлер, скоріше буде на руку США та Японії, які розтягнуть імперію Альбіону по шматках, поки Німеччина воюватиме в Європі. Своїми роздумами Гітлер якось поділився з Муссоліні:. «Ми в становищі людини, у якої в гвинтівці один патрон».
Цей патрон він призначив Радянському Союзові.
Ранками оберштурмфюрер Вальтер Зейц настроював себе на такі думки і вчинки, що були притаманні лише службовій особі. Навіть пошуки нареченої він розглядав як чисто службову справу.
Робочий день його починався копітким переглядом пошти. Самому Зейцу мало хто писав: рідних не залишилося, берлінські приятелі не згадували про нього… Мішок листів та бандеролей приносив щоденно одноокий солдат із військової цензури. Здійснюючи негласний нагляд за душами службовців Мессершмітта, Зейц був у курсі багатьох глибоко інтимних справ мешканців Лехфельда. Ранками він підшукував собі наречену. Перегляд кореспонденції лехфельдських дівчат помітно звузив коло претенденток. Дедалі частіше його увага затримувалася на листах Еріки Зандлер.
Дочка професора вела тільки ділове листування: обмінювалася досвідом із активістками Об'єднання німецьких жінок. Серед її кореспонденток була сама фрау Шольц-Клінк, перша жінка Нової Німеччини. З листів виходило, що фрейлен Еріка готує себе в зразкові подруги справжнього лицаря третього рейху.
Особисті спостереження ще більше привернули Зейца до Еріки. Майбутня наречена була пишна, сувора, витримана в кращих еталонах арійської краси.
Зейц уже зробив ряд Кроків до зближення з прекрасною Ерікою. Він буквально примусив професора запросити його до себе в дім, знаючи, що Зандлер відчував перед гестапівцями непереборну боязкість. Зейц не пам'ятав випадку, щоб його вчений колега хоч раз осмілився глянути йому в очі. Він знову й знову повертався до професорського досьє. Ні, в Зандлера не було ніяких причин тривожитися за своє минуле. В нього були навіть заслуги перед фюрером: він був одним з перших конструкторів Мессершмітта, які вступили до нацистської партії. Його партійний формуляр відрізнявся винятковою акуратністю, свідчив про бездоганне виконання всіх партійних розпоряджень.
«Поведінка на службі й поза службою — коректний, бездоганний.
Грошові справи — боргів не має.
Особисті якості — мало активний, витриманий, цілеспрямований.
Душевна бадьорість — виражена слабо. Світогляд — здоровий». І таке інше.
Нікого, крім співробітників, професор не приймав, ні з ким не листувався… Що це? Страх? Антипатія? Глибоке підпілля? Ні, для підпільника він боязливий. В усякому разі, Зейц був упевнений, що досить як слід натиснути на професора, і він розповзеться холодцем…
На жаль, Зандлер і вдома лишався такою ж безхребетною істотою. Батьківська влада не відзначалася деспотизмом. Голові сім'ї дозволялося обожнювати свою Еріку. Не більше. Дочка з п'ятнадцяти років росла без матері і якщо кому звірялася, то лише секретарці Ютті, дівчині, на погляд Зейца, малоцікавій, до того ж надто гострій на язик. Примхлива Еріка поставила Ютту в сан домашньої подруги й повірниці. Ця «лялькова демократія» особливо сердила Зейца, коли перед відвідинами будинку Зандлера він купляв у кондитерській не одну, а дві коробки цукерок. Але що робити! Претендент на руку прекрасної Еріки повинен скорити відразу два серця.
Механічно сортируючи конверти, Зейц думав про те, що варто б сьогодні ввечері натякнути Ютті на солідну винагороду на випадок вдалого сватання. Непогано б і! налякати дівчисько. До речі, при вмілій обробці можна було б використати її і для стеження за будинком Зандлера. Чи мало що… Надто вже лякливий цей професор. З його бюро давненько не надходило заявок на забезпечення таємності випробувань. Що вони тільки там роблять?
Які дурниці пишуть люди одне одному! Знаходять час на всілякі нісенітниці. Натреноване око Зейца, котре байдуже прочитувало листа за листом, раптом зачепилося за потрібну адресу. Фрейлен Ютті Хайдте пишуть із Берліна. Цікаво!
Ну звичайно, тітка! Хто ж іще? Чого б то бідній дівчині не мати в Берліні такої ж бідної тітки? Тітка Хайдте занепокоєна здоров'ям своєї крихітки й просить її не забути день пам'яті бідного дядечка Клауса, котрий дуже її любив і завжди читав їй казки про Рюбецаля, гордого й справедливого духа. Маленька Ютта, виявляється, гірко плакала, слухаючи цю сентиментальну мазню! Рюбецаль! Сьогодні уже з фрейлен Ютти сльози не вичавиш. Хіба що йому самому взятися до цієї справи? Рюбецаль, Рюбецаль!.. Треба буде зайнятися племінницею. Рюбецаль! Лізуть же в голову всілякі дурниці!..
Задзвонив телефон. Говорив секретар Мессершмітта. Шеф запрошував до себе. Зейц підтягнувся. Такі запрошення траплялися не часто. За півтора року служби Зейц так і не з'ясував собі справжнього ставлення до нього шефа. Мессершмітт завжди приймав і вислуховував його з винятково серйозним, діловим виглядом. Ані натяку усмішки. Оця серйозність щодо досить дрібних справ, про які доводилось доповідати Зейцу, і змушувала підозрювати, що шеф просто знущається з нього, по-своєму мстить за те, що не може ані звільнити його, ані замінити, ані тим більше ліквідувати його посаду. Тим часом за півтора року Зейцу так і не трапилось нагоди довести свою старанність. У ретельно налагодженому механізмі фірми він здавався непотрібним колесом. Усіх недругів, як відвертих, так і прихованих, Мессершмітт вигнав задовго до появи Зейца в Лехфельді. Випадків саботажу й диверсій не було. За політичним настроєм службовців стежив, знову ж окрім Зейца, спеціальний контингент таємних донощиків. Узяти контроль над ними Зейцу не пощастило, і він почав поволі плести свою мережу донощиків. З Берліна штандартенфюрер Клейн регулярно висилав виплатну відомість на агентуру. І хоч Зейц давно звик вважати особливий фонд своєю додатковою рентою, список завербованих на випадок ревізії має бути напоготові. Щоразу, перед тим як іти до шефа, Зейц на всякий випадок перебігав список очима. Кадри треба знати.