Энди Уир – Марсіянин (страница 27)

- Ти ж знаєш, що ти - стереотип, так?

- Мене це влаштовує, - відповів Фоґель, беручи простягнутий сніданок.

- Гей, Сонечку, - Уотні погукав Джогансен. - Снідатимеш сьогодні?

- М-р-м-н-р, - пророхкала Джогансен.

- Гадаю, це - “ні”, - припустив Уотні.

Команда їла у тиші. Джогансен якось все допленталась до шафи з пайками і взяла пакуночок кави. Незгабно додавши гарячої води, вона сьорбала, чекаючи закрадання повного пробудження.

- Новини щодо місії з Г’юстона, - сказала Ллюїс. - Супутники показують наближення шторму, але ми можемо виконати завдання на поверхні до його приходу. Фоґеле, Мартінезе, ви підете зі мною назвовні. Джогансен, ти сидітимеш і слідкуватимеш за повідомленнями про погоду. Уонті, твої експерименти з ґрунтом призначені на сьогодні. Беку, перевір зразки з учорашньої ПЧД у спектрометрі.

- Вам справді треба виходити перед наближенням шторму? - спитав Бек.

- Г’юстон це дозволяє, - сказала Ллюїс.

- Схоже на непотрібну небезпеку.

- Приліт на Марс було непотрібною небезпекою, - відказала Ллюїс. - І що з того?

Бек знизав плечима.

- Просто будьте обачними.

Три постаті були обернені на схід. Їх майже неможливо було розрізнити у їхніх незграбних скафандрах для ПЧД. Лише прапор Європейського союзу на плечі Фоґеля дозволяв відрізнити його від Мартінеза і Ллюїс, які мали на собі зірки і стрічки.

Темрява на сході мінилась і виблискувала у променях вранішнього сонця.

- Шторм, - сказав англійською з акцентом Фоґель. - Він ближче ніж повідомив Г’юстон.

- У нас достатньо часу, - сказала Ллюїс. - Зосередьмося на поточному завданні. Ця ПЧД присвячена хімічному аналізові. Фоґеле, ти хімік, тому ти керуєш нашими розкопками.

- Йа, - сказав Фоґель. - Будь ласка, копайте 30 сантиметрів вглиб і беріть зразки ґрунту. Щонайменше 100 грамів кожен. Дуже важливо, щоб глибина була 30 сантиметрів.

- Зробимо, - сказала Ллюїс. - Лишайтесь в межах 100 метрів від Габу, - додала вона.

- М-м, - сказав Фоґель.

- Так, мем, - сказав Мартінез.

Вони розділились. Значно поліпшені з часів Аполону скафандри Аресу для ПЧД дозволяли значно більше рухів. Копати, нахилятись і складати у торби зразки було легко.

Згодом Ллюїс спитала:

- Скільки зразків нам потрібно?

- Може по сім з кожного?

- Годиться, - підтвердила Ллюїс. - У мене поки чотири.

- Тут п’ять, - сказав Мартінез. - Звісно, ніхто і не сподівався, що ВМФ встигатиме за ВПС, чи не так?

- То он як тобі хочеться? - сказала Ллюїс.

- Просто кажу, що бачу, капітане.

- Джогансен на зв’язку, - долинув через раідо голос сисадміна. - Г’юстон оновив шторм до “жорсткого”. Він буде тут за 15 хвилин.

- Повертаємось на базу, - сказала Ллюїс.

Габ дрижав від натиску ревучого вітру, а астронавти з’юрмились у його центрі. Усі шестеро одяглись у скафандри для ПЧД на випадок пробоїни. Джогансен дивилась у свій лептоп, а решта дивилась на неї.

- Постійні вітри зі швидкістю понад 100 км/год, - сказала вона. - Пориви до 125.

- Боже, нас занесе у країну Оз, - сказав Уотні. - Яка швидкість вітру для скасування?

- Технічно - 150 км/год, - сказав Мартінез. - Будь-яке перевищення може перекинути МЗЧ.

- Якісь передбачення щодо шляху бурі? - спитала Ллюїс.

- Це її край, - сказала Джогансен, дивлячись на екран. - Стане гірше перш ніж стане ліпше.

Габ брався брижами від жорстокого натиску, а елементи внутрішньої конструкції гнулись і здригались від кожного шквалу. Какофонія ставала голоснішою щохвилини.

- Гаразд, - сказала Ллюїс. - Готуйтесь до скасування. Підемо до МЗЧ і сподіватимемось на краще. Якщо вітер буде занадто сильним, ми злітаємо.

Лишаючи Габ парами, вони зібрались ззовні біля повітряного шлюзу 1. Їх шмагали вітер з піском, та вони все ще могли встояти.

- Видимість майже нульова, - сказала Ллюїс. - Якщо заблукаєте, прямуйте на телеметрію мого скафандра. Віддалік Габу вітер буде ще сильнішим, то ж приготуйтесь.

Протискаючись крізь бурю, вони рушили нетвердою ходою до МЗЧ.

- Гей, - просопів Уотні. - Може вдасться припнути МЗЧ. Зменшимо ризик перекидання.

- Як, - вістрілила Ллюїс.

- Ми можемо використати кабелі з сонячної ферми як розтяжки. - Він посапав трохи, відтак продовжив. - Ровери можуть бути кітвами. Проблему тільки у обмотуванні кабелів навколо...

Летючий уламок ляснув Уотні і поніс за вітром.

- Уотні! - вигукнула Джогансен.

- Що сталось? - спитала Ллюїс.

- Щось вдарило його! - повідомила Джогансен.

- Уотні, звіт, - сказала Ллюїс.

Відповіді нема.

- Уотні, звіт, - повторила Ллюїс.

Знову тиша.

- Він не на зв’язку, - повідомила Джогансен. - Я не знаю, де він!

- Капітане, - сказав Бек. - Перш ніж ми втратили з ним зв’язок, у нього ввімкнулась тривога декомпресії.

- Лайно! - вигукнула Ллюїс. - Джогансен, де ти його востаннє бачила?

- Він був просто перед мене, а потім зник, - сказала вона. - Він полетів на захід.

- Гаразд, - сказала Ллюїс. - Мартінезе, йди до МЗЧ і готуй зліт. Усі інші тримайтесь біля Джогансен.

- Докторе Бек, - сказав Фоґель борячись зі штормом. - Скільки часу людина може прожити при декомпресії?

- Менше хвилини, - сказав Бек, затинаючись від хвилювання.

- Я нічого не бачу, - сказала Джогансен до команди, яка оточувала її.

- Ставаймо вервечкою і йдемо на захід, - зкомандувала Ллюїс. - Малими кроками. Можливо він на землі, а ми не хочемо переступити через нього.

Лишаючись у полі зору один одного, вони потупцяли крізь хаос.

Мартінез завалився у повітряний шлюз МЗЧ і долаючи вітер закрив його. Як тільки тиск вирівнявся, він швидко скинув скафандр. Вилізши по драбині у відсік для команди, він вскочив у пілотського фотеля і завантажив систему.

Тримаючи однією рукою список перевірки системи у надзвичайних ситуаціях, другою він хутко вертів перемикачами. Одна за одною системи звітували про готовність до злету. Коли запрацював зв’язок, він відзначив покази однієї з них.