Эльфрида Елинек – Хіть (страница 5)

Чоловік, який затис домашню скотинку в лещатах стегон, щоб кусати її за щоки й щипати за перса, склав для себе програму, щоб звести весь процес до його головної суті. Так, ви побачили все, як є! І побачите ще більше, коли ранком розчиняться сонні ворота й зігнуті спини блискучої череди (всі напоєні!), яка щойно уздріла сонце, знову зникнуть у темряві, у якій шкіру долі розвішують на просушку. Так, іноді один із череди застряє у насочуваній оболонці. Хто на нас зглянеться? Нехай краще концерн доверху наб’є надприбутками черево, ніж ці зайві люди, вірні хіба що своїм бідним іменам, відкладуть бодай щось на власний будиночок із садком. Увесь зиск — іноземному мультимільйонерові — власникові фабрики, щоб він своїм гарчанням розбудив нас, загорнув у папірець і з’їв. У дитини в цій родині є своя майстерня, у якій хлопець трудиться й де трудяться над ним. На Різдво він зіграв на скрипці соло, стоячи перед яслами з дитиною Христом, зіграв зворушливо, собі до пари. Сніг цього року випав рано й пролежить довго, мені шкода.

За якийсь час до будинку навідується незвана й невблаганна сусідка. З неї дощем сиплються скарги — звичайна слабість жіночої статі, що пробудилась, нарешті, і здатна, крокуючи по щаблях, перебороти свою обмеженість тільки вічними докорами й голосінням. Сусідка настирлива як комаха. Вона освітлює людей на луках своєю лампою й світлом власних негод, перевіряючи сум пані директорші. Вона підносить хвалу синові Бога, який створив людей з пороху у цьому краї, а їхні дерева перетворив на папір, прагне цією хвалою підійти під божу ласку для дочки, що закінчує комерційне училище. Чоловік сусідки більше не мітить на неї, тепер його мішень — двадцятилітня офіціантка із привокзального ресторану. У дружини директора немає для гості слів розради, ці прохолодні напої давно вже висохли. Її оточує невагоме багатство меблів і картин, які знайшли спокій тільки тоді, коли стали її власністю.

Чоловік у неї великий і ласий, справжній сім’янин, любить поспівати й пограти. Він замовляє дружині за каталогом звабну білизну, щоб тіло її щодня було на службі й мало статутний вигляд. Він вибирає найпікантніші моделі, щоб вона відповідала зразкам на світлинах. Білизна для дружини — чисте марнотратство. Вона забуває її надягти й мовчить. Жодні червоні мережива не порушують її спокою, але, якщо подумати гарненько, саме це йому й подобається: щоб люди, які йому належать, зовсім забували про себе, коли він в’є для них любовний зашморг. Люди ці проходять спокійно, як час у їхній квартирі, і вони завжди його чекають. Чекає дитина, навколо якої кружляє ненаситний спорт. Чекає дружина, що її він жадібно порівнює з фотографіями й кінострічками. Там на автомобілях-комбі їдуть родини, не обтяжені дітьми й особливою приязню одне до одного, з набором інструментів у багажнику, із прутами, різками, наручниками й Гумовими сповивачами, призначеними для великих дітей, плоть яких тільки й знає, що нюняти, плакати й хапати все поспіль, аби її, нарешті, міг утихомирити хтось великий і товстий. Коли-небудь і дружини їхні виливатимуть молоко й затишок. Чоловіки любовно вдаються до спеціальних ін’єкцій — уколись і піднімись! — щоб довше триматись у деренькучих скарбничках, які із благанням підставляють їм жінки. А потім вони знову збираються із силами й укладають своїх ділових партнерів на обидві лопатки. Жінки беруть печиво з вазочок, над чимось сміються, і от з’являються чоловіки, стрімко тягнуть їх до кушеток, де, скорчившись над здобиччю, пірнають в ущелини, виставляють на світло свої здиблені члени, а потім якнайшвидше тікають геть від ними зваблених. Чоловіки палко бажають, щоб їхні потужні залпи летіли вдалину, неспинно й святково! Жінки, у яких залишилися смуги від перебування в них дітей, подають себе до столу голяка, наче при народженні своїх сисунців. Важкі келихи з вином тремтять на тацях, і добродії-небожителі беруть їх знизу, попереду, зусібіч, пальці входять у них і виходять, губи впиваються в улоговинки між стегнами й ламають свої улюблені іграшки, так, тепер вони відпочинуть на повну силу, їхні супутники в любові, наділені моторами в кілька кінських сил.

Зусилля перукарів сходять на пси, росте гора сміття для прибиральниць, а потім усі знову їдуть, почуваючись у своїх автах так само невимушено, як і в руках люблячих жінок. Кому спаде на думку соромитися власних автомобільних сидінь? Тут заборонено жувати шоколад, інше дозволено. Плями — єдине, що залишається від неземних задоволень, і плями ці важко вивести.

Чоловік ніколи й нікуди не зникне, він ґрунтовно влаштувався тут, у своєму гарному будинку. Вечорами будинок убирає в себе лісові сутінки й душевні потемки своїх мешканців. Справді, йому це дуже пасує! Співчувати жінці — чисте марнотратство. У її дитини ще дуже маленькі пори. Жінка хитається під тягарем свого нелегкого щастя. Якщо взятися за справу з головою, то становище арештантки можна полегшити, однак перепочинок не повинен стати на заваді чоловікові. У ньому вже кипить страва швидкого приготування. Одне те, що він тут власною персоною, робить його ширіньку мокрою. Іноді екскурсії виробничого колективу закінчуються для директора радісно й волого, таємне в ньому тремтить, його секреції рвуться назовні. Життя здебільшого полягає в тому, що ніщо не хоче залишатися там, де воно перебуває. Тим-то, полюби зміну! Звідси сверблячка занепокоєння, і люди ходять одне до одного в гості, однак при цьому всюди тягають себе за собою. Слуги влаштувалися нівроку, — вони стоять перед своїми статевими сосисками й стукають виделкою й ножем по столі, вимагаючи, щоб їм мерщій подали нову дірку, в якій вони можуть зникнути, а відтак, іще роз’ятрившись, випірнути з неї і догодити новим «неохопленим». Навіть секретарки не зізнаються, що відчувають себе прицвяхованими до ганебного стовпа, коли їм залазять рукою у виріз блузки. Вони весело сміються. Нас тут до непристойності багато, а непристойних ласощів на всіх не вистачає.

Чоловік з’являється рано-вранці, немов неприкрита правда, і бере жінку на абордаж. Він з розгону встромляється їй у дупу. На бортику ванни підстрибують тюбики, посіпується чохол на кришці унітаза. На полиці блищать і погойдуються в такт баночки із кремом. Чутно тишу, що всю ніч заповнювала чоловічий апарат. Потім чоловік починає говорити, і нічим його від цього не відволікти. Жінка стоїть на рівній підлозі, втомлена від довгої мандрівки крізь ніч, і її шпару слід тепер розширити й поглибити. У ній залишилося не більше інтимності, ніж у прокатному стані, бо ж чоловік по всіх усюдах похваляється нею перед партнерами по бізнесу, брудні випали слів шугають із директорської горлянки в гірські височіні, підтягуючись до чергового піка. Підлеглі його зніяковіло мовчать. Чоловік тужиться й знову вичавлює із себе щось типу «ми обов’язково побачимося знову». Директор запускає руку в кишеню її тіла, що належить йому, а разом вони — закохана пара, усього в них подостатком. Цей чоловік сам не проти побалакати на абстрактні теми, і жінка притягує його завжди. Тим-то він і не в змозі довго лишатися наодинці із собою, ця стрімка торпеда, він немов квітка, що безпомічно вертить голівкою в пошуках світла, тільки-но його увімкнуть. Хлопчина на команду батька вже навчився грати наодинці. Як же зацигикає на своїй скрипці він, коли увіб’ється в пір’я і стане чоловіком і батьком на образ і подобу татової фотографії в паспорті! Хлопець зовсім не пам’ятає, як тупцяла коло нього мати, адже з ним і досі панькаються, потураючи всім його бажанням. Жінка до решти віддавала себе синові, а чого він навчився? Того, що треба мати терпіння, нас учить небо, що прибрало вигляду пагорба, на який варто піднятися й заробити гарний приз.

Ні, ця жінка не помиляється, сина вона вже давно втратила, він подорослішає і піде геть. Батько дитини щосили тягне її на світло, їй треба розчинити ворота назустріч експресу, що з гуркотом уривається в неї. Щодня одне й те саме, тим часом навіть пейзаж і той бодай трохи міняється, хай від нудьги або від зміни пір року. І от жінка стоїть нерухомо й тихо, немов раковина унітаза, щоб чоловік зміг просунути вперед свою «справу». Він нагинає її голову у ванну й, учепившись їй у волосся, загрожує словами: мов, постелеш, так і полюбиш. Ні, жінка плаче, жодної любові вона не почуває. Чоловік уже бриньчить ґудзиками. Він задирає й натягає їй на голову нейлоновий пеньюар. У надрах його лунає гарчання, наче там — ув’язнені звірі, що мріють важкою ходою вирватися назовні. Батистову нічну сорочку він запихає їй у рот, і чоловіча природа боязко виходить назовні. Він вирішив сходити за малим ділом. У ванну, поруч із опущеною головою жінки, з темних кущів його пахвини з дзюркотом ллється струмінь. Емалева поверхня сяє свіжим блиском. У цьому затишному оточенні чоловічий прутень миттю виростає. Жінка бухикає, а тим часом їй розтягують фланги. З огидних фланелевих штанів назовні вистромляється коркотяг, змочений білястою рідиною, після того як чоловік якусь хвилю — її вистачило, щоб з’явилася масна пляма, — пожужмив себе й залюбки явив світові свою шпичку у хмарі колючого волосся. Член занадто рано виринає на світ божий зі свого прихистку. Дупу, тінисту вуличку жінки, розширили до краю, і жінка залишається далеко за чоловіком. Він повертає стерно на сто вісімдесят градусів: мовляв, дивися. Повернувши її до себе передом, він лютує і змушує її взятися за своє стерно, яке знову почало тремтіти, адже йому так хочеться погостювати у ній, дай Боже! Він притискає голову жінки до своєї пахвини, і залишок його виливів, які вона зауважує наївним поглядом, порскає їй на волосся. Їм, героям, які зробили свою роботу, важко ворушити мізками. Жінка вимазана спермою. Їй побудували гарний будинок, і тому партнерці нікуди подітися, а зовні стоять бідні будови бідняків, вигнаних зі своїх укриттів та інтимних криївок, десятками виставлені на продаж, на публічний аукціон, на таємне спалення. І те, що колись було будинком, потрапляє нині під молоток панів, що керують громадою. Те, що колись було чиєюсь роботою, щосили виривають із сердець. Ми можемо одержати що-небудь назад лише від жінок, та й то — дрібняками. Куди їм, жінкам, подітись, окрім як іти до тих, хто купається в достатку й силі і приманює їх недоїдками, які падають униз, немов піна з кінської морди? Їхні генератори виробляють непотрібний продукт, їхні генерації створюють зайві проблеми. Цього разу директор зумів утримати свою критичну масу до потрібного моменту. Він занурює дружину лицем у свій інтимний продукт, а потім змушує її споглядати його інтимну ділянку.