Эльфрида Елинек – Хіть (страница 26)

Ніхто не простягне руки й не схопить цих гірськолижних тварин, які вивірчують у землі кратери, не завадить їм у цьому. Ніхто не вільний від земних законів, які говорять, що важкий предмет завжди мусить падати вниз, інакше їм доведеться випробувати це на власній шкурі. Багато хто носить сонячні окуляри. Вони розглядають один одного й думають про їжу. Увечері планується переспати з ким-небудь за правилами французької «нової кухні»: порція маленька, але вишукана. Погода виливає зі своєї тарілки багряну пару, стукають качани, падають золоті голівки, гори застигли в тиші. Тисячі безшабашно-непристойних людей шпурляють себе вниз по крутих схилах. А кількасот зайвих людей виробляють папір — товар, що знецінюється ще швидше, ніж з нас висотує жили спорт. У вас досі не зникло задоволення від читання й пристрасть до життя? Ні? Ну, тоді йдемо далі.

Жінка наважилася поїхати до районного центру, туди, де її чоловік паркував свою машину й вдихав гарячу пару в сауні. Нічого не поробиш. На його калитці й на виступах, косо прибудованих до міжхідневого прогону його геніталій, зависла його власна дружина, поруч із якою директор знаходить сон, коли вирушає на пошуки спокою. Дружина стала його надміром, він виливається в неї, поки вона не хлюпає через край. Чоловік існує для того, щоб дати жінці подбати про одну дрібну штуковину на його тілі, а жінки одягаються настільки ризиковано, щоб оновити чоловічу плоть! Відповідні апартаменти відзначені червоними ліхтарями, що світять із вікон, але відвідувачів тут набагато менше, ніж колись. Аби перевести подих, чоловіки дедалі частіше вміло беруть фігові плоди своїх жінок у долоні й вичавлюють із них сік. Перед цим вони спутують своїх свійських тварин, аби знову застати їх там, де залишили, прикривши їхні тіла черговою обновкою. Нині вони приступають до своїх дружин з короткими гужами й не вважають їх рівнею собі. Сонце освітлює дорогу. Уздовж неї стоять дерева. Тепер і їм каюк.

Новомодна хвороба встеляє вам шлях у звичні статеві дірки, шановні добродії, туди, звідки ви раніше постійно хотіли дати дмухача. Тепер це стало питанням життя — ви маєте довіряти своїй партнерці, інакше вам залишається тільки пряма дорога до лікаря. Але ж колись перед вами, здавалося, були відкриті всі шляхи, на які ви, улюблені мандрівники, звертали, відчуваючи щастя від вашого безсмертя й виконуючи на вашій кишеньковій гармоніці різні номери. Як часто ви засмучувалися через свої глухі інструменти! Нині всі ми, дивлячись один на одного, крутимо ручку й, паруючи від жадібності, подаємо себе під своїм власним соусом. Огидний завсідник природження тепер харчується тільки вдома, адже там найсмачніше. Нарешті чоловік відповідає своїй штуковині, що бовтається на ньому й встає дибки. Раніше за першої-ліпшої нагоди він обрізав дружину як живопліт, а тепер він сам дико розростається перед нею. Така-от дрібниця! Кожен має навчитися обходитися з нею, щоб пополірувати сідниці своїй партнерці й спочити вічним сном, адже колишнього простору у виборі інших партнерів більше нема, а ця жінка досить простора! Нині чоловіки запливли жиром, і тепер їм ближчі й рідніші почуття, по які далеко ходити не випадає. Колись чоловікові будь-яку жінку готували на його бажання. Нині він випорожняється у власну дружину, а вона раз у раз обполоще його столовий прилад. Огидний гість насолоджується її сідницями, зігрітими простирадлом. Він повністю зосереджений на тому, щоб підтримувати ерекцію на зарослій галявині свого таза, у якому все булькає й пузириться. Він живе в постійному страху, що втратить форму й що його замінить який-небудь люб’язний незнайомець. Атож, хіть. Усі хочуть вибудувати себе з неї! Але от використовувати її як підмурівок я б вам, якби опинилася на вашому місці, не радила.

Вічні мандрівці крадуться, немов дикі звірі, квітучими вулицями, скидаючи вниз уламки скель. Для потужних вибухопакетів їм, цим чоловікам, потрібно миле й затишне лоно, у якому вони могли б постійно жити. Поки вони в череді, вони ще боязкі, і м’ясисті жмутки їхні вкриті потом прозорих пластмасових плівок. Але незабаром, коли сонце обпалить їх своїм промінням, вони постануть, сік потече з вузенького канальця, що дедалі ширшатиме й ширшатиме, а потім сонце засмалить щосили, вологий смітник вибухне, і різкий запах їхньої статі розійдеться над автомобільними стоянками. Зіниці звужуються в напрузі, коли вони намагаються зрівняти двічі по два, доти, доки їхній возик не приземлиться де-небудь у канаві і їхні бажання, звільнившись від збруї, не вирушать побродити у пошуках нової тварини, що могла б їх звідти витягнути. Чоловіки недаремно пожили на цьому світі. Їм дзюрять просто в обличчя, коли вони того захочуть, і вони тихо лежать під статевим кущиком, рослинність якого оберігали. Тепер кущик поливає їх сам. За яку-небудь нову брошку на таке здатна вдома навіть безпристрасна Ґерті, якщо, міцно стиснувши кулака, як слід затопити його в її вгноєну грядку, щоб земля розкрилась, а вона сама розмерзлася й розслабила свій сфінктер. Таке задоволення може дозволити собі кожен із нас, не ховаючись у нашій зневірі, у нашій криївці, де нас оточують самі лише меблі. Ми-бо люди, що постійно стежать за собою, щоб не знизилися наші життєві стандарти.

Час з’їдає хіть, з якої ми простромлюємо один одного й пронизливо кричимо, оскільки вранці заведено укладати ще більше тіло поруч із нашим сміттєвим відвалом. А от ті, хто утомився від життя, ті жеруть один одного живцем разом зі шкірою й волоссям. Їм легше, їм не потрібно стежити за фігурою або знебарвлювати волосся, вони самі безбарвні. Вони тупцюють перед фабричною машиною, стоптуючи підметки, і постійно підмітають навколо себе. І коли вони оглядаються навколо, то бачать, що стоки із каналізації забруднюють струмок, І вся їхня праця, вся праця, що її вони проробили, тисне сухими брикетами їм на груди. А директор фабрики, підтримуваної державою й перекачуваної за кордон, хоче тільки одного — пирскати в цю почвару, у свою дружину. Вона випускає небезпеку з вечора до ранку. Як він наважується залізати до неї в сідницю, туди, де тесля не поставив затичку? Коли ж святому Губерту, заступникові мисливців і його єгереві, буде дозволено заснути прямо в запашистій лисячій норі, в якій його піймали? Хто, якщо не він, опуститься перед дружиною на коліна, дістане удар по нервах і відповість на нього ударом прямо в її зморшки, в одну за іншою? Вона являє свій лик згори, а його обіцянки несуться знизу, з торговельного намету, злітаючи з двійчастого язика його плоті. Вітер овіває поля, і жінки постійно кружляють навколо нас. Ми живимося ними, живимося разом з ними. І наш жвавий рух не заважає жителям найближчих будинків, він спрямований туди, де вони можуть регулювати свій власний рух.

Директор стоїть, прилаштувавшись біля своєї машини, і бурить. Дорогі фари освітлюють його фігуру. Йому дозволено накачувати в дружину м’ясний екстракт стільки разів, скільки вона схилиться до нього зі своєї гори. У своєму великому будинку парочка паркується всюди, щоб учиняти одне з одним, як наказує закон. Дружина тупає до перукаря. За горами встає сонце, луки оточують себе світлом дня, що все виставляє у найкращому світлі. Одна ця жінка затирає неправдою тріщини, які залишив у її облицюванні час. Усі ми марнолюбні, милі дами. Нехай ваші зуби сліпуче сяють у роті, а ваші сукні майорять на вітрі! Кидайтеся ж на свого партнера, наче він уже багато годин нічим вас не скривдив! Припніть свого язика!

Чарівний сон для закоханих парочок ніколи не кінчається. Вони йдуть на роботу й відвертають обличчя від дороги, що її вони добре знають, аби глянути на іншу людину, теж їм добре знайому. І ось усі вони стоять тут, один попри іншого, й один з них купує знижені в ціні спортивні костюми, щоб остаточно позбавити їх будь-якої ціни. Дорога відцвітає під їхніми ногами. Їхні дружини зяють ранами там, де до них доторкнулися, однак сьогодні ніхто з них необачно не бере бюлетень. У противному разі фірма, у якій ми знайшли для себе місце під сонцем і партнерку по коханню, відразу насупить брови. Як виникає зображення, коли ми натискаємо на кнопку? Без поняття. Але під час грози варто відключати телевізор і діставати ваше власне зображення з моторошної щілини, у яку ніхто не кине бодай дрібняка, щоб туди подивитися. А проте, ви живі й живете частіше, ніж ви того заслужили, живете за рахунок приязні тої жінки, що збирає й склеює вас із черепків.

Зібравшись під хмарами, вони входять у ворота й зникають. Їхніх сил дістає лише на це, на фабриці з них усю кров висмоктують. Ходіть негайно додому, до своєї дружини, і відпочиньте як слід, поки на автомобільних цвинтарях горить ґума й автогенне зварювання виділяє своє блискаюче вариво. Залізо стогне, з ран куплених на понаднормові автомобілів, які їхні власники колись любили більше, ніж люблять жінок, вивалюються назовні сталеві нутрощі. Насамкінець ось ще що: не приставайте на власний смак, адже перш ніж ви собі щось придбаєте, на ринок буде викинуто нову модель, яка чекає тільки вас, тільки вас і нікого іншого! Але ж у вас уже є модель, яку ви багато років тому вмовили словами й банківським рахунком. А ну ж бо по домівках, гаразд?!