Джонатан Страуд – Череп, що шепоче (страница 34)
На західному боці площі було встановлено масивні, десять футів заввишки, залізні бар'єри на бетонній основі: вони перегороджували вхід на сусідню вулицю — Кінґс-Роуд. що тягнеться майже милю від Слоун-Сквер на південний захід, аж до лавандової фабрики на Фулгемському шосе. Раніше Кінґс- Роуд слугувала ніби хребтом популярного торговельного району — від неї, мов борідки на пташиній пір’їні, розходились численні бічні вулички. Проте за шість останніх тижнів усе це змінилось. Тепер єдиним проходом через бар’єр була вар- това вежа, яка стояла перед глухою дерев’яною огорожею.
До цієї вежі ми й попрямували, як і домовилися раніше з Барнсом.
Біля її підніжжя нас зустрів помічник інспектора, поліцій- ний офіцер Ернест Добс. То був ще молодий сумовитий чолов’яга — типовий службовець ДЕПРІК, від кінчиків своїх вух, що скидались на цвітну капусту, й до носаків начищених черевиків. Він недовірливо оглянув нас, затримав погляд на марлевому тампоні, що прикрашав Локвудове чоло точнісінько над лівим оком. Потім Добс повів нас усередину, й нарешті ми опинились на верхівці вежі, де він побокував і сказав, недбало махнувши рукою:
— Ось ви й прийшли. Ласкаво просимо до Челсі.
Усі захисні ліхтарі на Кінґс-Роуд було увімкнено. Два ряди їхніх осяйних куль губилися в морозяній імлі, дорогою кидаючи проміння на темні фасади будинків обабіч вул
иці
Фасади, одначе,
Біля бар’єра під захисним ліхтарем купчилася невеличка група агентів. їхня керівничка — доросла жінка — віддала їм наказ, і агенти подалися до найближчого будинку.
У крамниці, що стояла поряд із цим будинком, було розбито вітрину: друзки скла, перемішані з залізними стружками та сіллю, геть засипали бруківку. З іншого боку вулиці на стіні будинку чорніла велика пляма, а тротуар аж виблискував, обпечений спалахом магнію. Листя й галуззя, зірване останніми зливами з дерев, лежало на дорозі неприбране, а вздовж тротуару вишикувались покинуті власниками автомобілі. Біля прочинених дверей вітер здіймав у повітря клапті старих газет. Багато вікон було перекреслено крейдяними хрестами — знаками того, що тут можуть бути Гості. Прохід на бічну вуличку був щільно засипаний залізними стружками.
Тут ніхто не жив і не працював. Попри потужні залізні бар’єри тут витав тяжкий, похмурий дух. Повітря аж тріскотіло від надлишку злої сили. То була мертва зона.
— Бачите ліворуч крамницю делікатесів?—запитав Добс. — Там у нас Причаєний сидить прямісінько за прилавком з ковбасами. Добродій вікторіанської доби в циліндрі. Далі в нас є Вогники — отам, у пивничці навпроти, а ще тут никає Спектр у подобі однорукого листоноші. Чому саме однорукого— не питайте мене, не знаю. Минулої ночі за агентами з компанії «Ґрімбл» ганялись Потвори—отам, біля букмекерської контори. Коли Потвори вискочили на бруківку, їх знищили за допомогою магнію, та все одно поведінка агентів скидалася радше на втечу, ніж на сутичку. І це лише в одному кварталі. А вся заражена зона в Челсі тягнеться на багато миль! Одне слово, нам показують, хто тут насправді Гості, а хто — Господарі.
З туману почулося тихе, але вперте й розмірене цокання — ледь чутне
— Подекуди ми викопували мертві тіла. — провадив Добс. — Часом знаходили Джерела, та жодне з них не було пов’язане з цим скупченням. — Він з огидою відвернувся.
Я подивилась через його плече на залиту яскравим світлом Слоун-Сквер:
— То. виходить, усі ці зусилля марні?
— Абсолютно марні.
Інспектора Барнса ми знайшли на його командному пункті, в солідній будівлі на розі площі, де за кращих часів містився Робітничий клуб Челсі. Ми показали свої перепустки, пройшли залюдненим коридором, де вздовж стін стояли мішки з сіллю, й піднялися сходами до головної зали центру. Ні письмові столи, ні картотеки, ні формені сорочки на службовцях ДЕПРІК — ніщо не могло вигнати з цієї кімнати давніх пахощів свинячих шкварок та пива. Біля дальньої стіни, за столом, заставленим склянками з недопитою кавою, сидів Барнс, що саме підписував папери якомусь непримітному чолов’язі. За його спиною висіла велика мала Челсі, обтикана десятками різнобарвних кнопок.
Ми з Локвудом знайшли собі вільні стільці, посідали й заходилися чекати, коли Барнс нарешті звільниться. Джордж витяг з кишені пожмаканий аркуш паперу й почав переглядати його, часом позираючи на малу. Я подала друзям плитку шоколаду, краєм ока поглядаючи на Локвуда. Блідий, із скуйовдженим волоссям та розстебнутим коміром сорочки, він зараз скидався не на агента, а радше на поета, що помирає від сухот. Над його бровою білів марлевий тампон — робота Голлі Манро. Вона не тільки приклеїла йому цю піратську наліпку, а й мало не ублагала нас узяти її з собою — «про всяк випадок». Локвуд відхилив її прохання, та я недовго з того раділа. Усю дорогу він мовчав і про щось міркував. Правду кажучи.
після нашої розмови за сніданком він узагалі не обізвався до мене ані словом.
Зараз він сидів, обережно мацаючи собі пальцями чоло, а Барнс тим часом закінчив підписувати папери, відповів комусь на якесь запитання, ще когось вилаяв, відсьорбнув холодної кави і вперше обернувся до нас.
— Що ж. ви отримали те. чого хотіли. — сказав він. — Ви в командному центрі протидії навалі привидів у Челсі. Що вам іще розповісти?
— Ми вже дивилися з вежі, — мовив Локвуд. — Видовище справді сумне.
— Якщо хочете взяти участь в операції, ласкаво прошу. — Барнс утомлено погладив собі вуса. —Тільки ви бачили самі, з чим ми тут зіткнулись. — він тицьнув пальцем собі за спину, в бік мали. — Ось мала сутичок із привидами в Челсі за останні кілька тижнів. Це не просто скупчення, а суперскупчення. Жодної системи, цілковитий хаос. Такого я не бачив за всі тридцять років служби. Які ще є питання?
Джордж показав на кнопки:
— Що означають ці кольори?
Барнс шморгнув носом:
— Зелені — Перші Типи, жовті — Другі Типи. Червоні — місця нападів привидів на людей. Чорні... — він почухав вуса, поглянув на свої кулаки, обережно поклав їх на стіл і вже тоді закінчив: — Чорні — смертельні випадки. Дотепер їх двадцять три, якщо рахувати й загиблих агентів. І все це, як бачите, на невеличкій території, меншій за квадратну милю. А лише місяць тому в Челсі все було цілком спокійно.
—А чи є статистика розподілу Гостей за типами? — спитав Локвуд. — Які їхні види трапляються тут найчастіше?
— Усякі. Здебільшого Причаєні й Тіні, проте багато також Примар і Спектрів. Трапляються й рідкісніші в иди . Тут і кількох Безногих бачили, й Верескуна. Ми частенько знаходили Джерела, та загалом це ніяк не впливало на ситу ацію .
— Скільки кварталів ви вже евакуювали?
— Майже всю Кінґс-Роуд та сусідні з нею вулиці. Крім західного краю — там напади привидів різко уриваються. Перекрито більшу частину торговельного району, сотні людей переселено до церков та спортивних залів. І всі вони, як ви. звичайно, чули, на всі заставки кленуть ДЕПРІК. Пожвавились Потойбічники та інші культи поклоніння мерцям. Усюди насильство, протести. Одне слово, неспокій.
— Я чула, що Фіттес і Ротвел збираються влаштувати парад, щоб заспокоїти городян. — зауважила я.
Барнс затарабанив пальцями по столу:
— Еге ж. карнавал. Це ідея Стіва Ротвела — влаштувати велике свято під гаслом «Повернімо людям ніч». Урочистий марш від могили Маріси Фіттес до могили Тома Ротвела. Платформи на колесах, повітряні кульки, безкоштовне частування. І всього якнайбільше. А коли свято закінчиться, ми далі візьмемося розплутувати увесь цей невеличкий шарварок.
Запала мовчанка. Її порушив Джордж:
— Треба знайти осередок цього суперскупчення.
— Гадаєш. ми цього самі не знаємо? — набряклі від безсонних ночей Барнсові очиці зі злістю позирнули на Джорджа. — Ми не дурні! І сталося так. що нам уже відомо, де цей осередок. Можеш поглянути сам! — інспектор узяв зі стола свій ціпок, поринув глибше в крісло й тицьнув кінцем ціпка в малу. — Ми — отут, на східному боці. А ось Кінґс-Роуд, а це — ділянка, де привидів найбільше. А тепер, якщо ти. Кабінсе, простежиш положення кольорових кнопок на мапі, то побачиш і сам. що географічний центр навали —