Джон Стрелеки – Повернення до кафе на краю світу (страница 5)

— Ви не хотіли б мати тягар на совісті, чи не так? Я знаю, що можу чудово цим займатись. І щось підказує, що, коли ви залишитеся, це стане моїм великим успіхом.

Жінка поглянула на мене. Я всміхнувся. Вона завагалась. А тоді знову поклала речі на столик.

— Дякую, — сказав я. — Ви не пошкодуєте. Я обіцяю.

Гостя сіла й узяла телефон. Знову звичка.

— Тут, узагалі-то, сутужно з сигналом, — зауважив я. — Проте поговорити можна чудово. Повірте.

Я кивком показав на меню на столику.

— Дам вам хвилинку ознайомитися з ним, а тоді повернеться Кейсі, щоб прийняти у вас замовлення. Гаразд?

Жінка кивнула.

Я розвернувся й подався назад, до кухні.

— Джессіка, — сказала вона.

Я розвернувся назад.

— Прошу?

Вона всміхнулася. Усмішка в неї була добра, щира. Така, яку не можна підробити. Джессіка вирішила залишитися не через мою історійку. Вона довіряла інтуїції, і тепер внутрішній голос завзято підказував їй, що це рішення правильне.

— Мене звати Джессіка, — повторила вона.

Я всміхнувся їй у відповідь.

— Радий знайомству, Джессіко. Дякую, що залишилися. Ви будете раді, що це зробили.

Розділ 10

— Твоя черга, — сказав я, зайшовши на кухню через подвійні двері.

Кейсі засміялася.

— Хтось застосував свій шарм.

— Поки що все гаразд. Утім, якщо вона замовить не грінки з ананасом і не панкейки з чорницею, виявиться, що цей шарм прекрасний у теорії й нікчемний на практиці.

Кейсі всміхнулася й вийшла за двері.

— Отже, ви визначилися? — спитала вона, підійшовши до столика Джессіки.

Гостя кивнула.

— Побуду тут ще трохи. Щойно поговорила з вашим шеф-кухарем.

— Як минула розмова?

Джессіка всміхнулася.

— Він прикольний.

— Що він сказав, щоб вас переконати?

— Розумієте, я неначе намагалася вмовити себе піти. Не знаю насправді, що тут роблю, а ще мені треба виконати за сьогодні стільки зобов’язань… Але розмова з ним чомусь нагадала мені про певні обіцянки, які весь час даю собі, а потім неодмінно порушую.

— Які саме?

— Більше розслаблятися. Насолоджуватися життям. А якщо почуваюся невпевненою, то довіряти інтуїції.

Кейсі всміхнулася.

— Він обвів це для вас.

— Що? — спантеличено відповіла Джессіка.

— Згодом поясню. Або він пояснить.

Кейсі кивком показала на меню.

— Визначилися?

За кілька хвилин Кейсі підійшла до віконечка замовлень. Зірвала папірець, на якому записала замовлення Джессіки, і прикріпила його до круглого обертача. Поглянула на мене крізь віконечко й усміхнулася.

— Нове замовлення.

Коли вона відійшла, я наблизився до прилавка й крутнув колесо, щоб побачити бланк замовлення.

— Цей заклад складно не любити, — промовив я й усміхнувся.

Поклав бланк на обробний стіл біля плити й сказав собі:

— Зараз буде одна порція грінок з ананасом.

Розділ 11

Джессіка провела поглядом Кейсі, яка понесла її замовлення на кухню, і подумала: «Усе одно вважаю, що цей заклад трохи дивний».

Вона знову взялася за телефон, але тоді згадала, що сигналу немає.

Поклавши телефон назад, Джессіка помітила в нижній частині меню крихітний напис. Меню лежало обкладинкою догори. Назва кафе, прохання розпитувати офіціантів, а тоді, у самісінькому низу, — стрілка. Поряд із нею написано: «Перегорни мене».

Джессіка перегорнула меню. У ньому не було нічого, крім трьох запитань.

Чому ви тут?

Чи граєтеся ви на своєму майданчику?

Чи є у вас УМО?

«Гаразд, це було дивно, а тепер стало дуже дивно». — подумала Джессіка. І прочитала запитання ще раз.

«Гадки не маю, чому я тут, востаннє гралася на майданчику в дитинстві, та й що це за фігня така — УМО?»

Джессіка перегорнула меню назад і взяла телефон. Сигналу не було. Вона це знала. І чому вона весь час бере телефон?!

— Часом звички ламаються довго.

Це була Кейсі.

— Ще кави?

— Звісно, — кивнула Джессіка й поглянула на телефон. — Мабуть, у мене залежність від цієї штуки. Здається, я бралася за нього з десяток разів, відколи сюди прийшла. Я, напевно, весь час так роблю, сама цього не усвідомлюючи.

Джессіка роззирнулася довкола.

— Тут завжди порожньо?

Кейсі похитала головою.

— Лише тоді, коли так треба.

Джессіка не зрозуміла. Вона знову потягнулася до телефона, а тоді згадала. Їй не хотілося мати дурний вигляд, тож Джессіка вдала, ніби тягнеться по меню, і перегорнула його. Знову ті три запитання.

— Бачу, ви їх знайшли, — сказала Кейсі.