Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 55)
— Я сам уклав типологічний тест, — усміхнувся Джов. — Ми виявили, що він вельми точний.
— А ти до якого типу належиш? — спитала Робін.
— Цілитель-Містик, — відповів Джов, явно потішений питанням, на що Робін і розраховувала. — Кожний квіантант співвідноситься з одним із наших пророків і з однією з китайських стихій. Можливо, ти помітила, що ми називаємо групи за назвами стихій. Однак, — серйозно додав Джов, відкинувшись у кріслі, — ти не повинна думати, що я тримаюсь за якусь конкретну негнучку традицію. Я прагну синтезувати найкраще зі світової медицини. Аюрведичні практики варті того, щоб їх рекомендувати, проте, як бачиш, я не зрікаюся стетоскопа чи вимірювання тиску. Однак я не граю за правилами Великої Фарми. Це світовий рекет, який ще нікого не зцілив.
Робін утрималася від заперечень і натомість зобразила легке збентеження.
— Справжнє зцілення може бути лише духовним, — сказав Джов, приклавши руку до грудей. — Цьому існують численні свідчення, але якщо весь світ пристане на цілющу філософію УГЦ, компанії втрачатимуть мільярди. Твої батьки досі разом? — спитав він, знову різко змінивши тему.
— Так, — відповіла Робін.
— Ти маєш братів або сестер?
— Так, сестру.
— Твої рідні знають, що ти тут?
— Так, — відповіла Робін.
— Вони тебе підтримують? Тішаться, що ти прагнеш духовного зростання?
— Ну… вони трохи… мабуть, — сказала Робін, знову засміявшись, — вони вважають, що я роблю це через пригнічений стан. Бо весілля скасували. Сестра вважає, що це трошки дивно.
— А ти? Ти вважаєш, що це дивно?
— Нітрохи! — зухвало відповіла Робін.
— Добре, — сказав доктор Джов. — Твої батьки та сестра зараз сприймають тебе як свою живу річ. Знадобиться час, щоб ти навчилася здоровішим способам єднання. Отже, — різко додав він, — ти готова до добового постування, але нам потрібно відновити баланс твоєї Ці. Оці тинктури, — додав він, підводячись, — дуже ефективні. Повністю натуральні. Я сам їх змішую.
Він узяв із полиці три маленькі пляшечки, налив Робін склянку води, додав по дві краплі з кожної пляшечки, покрутив склянку, а тоді подав їй. Думаючи, що це нерозумно — пити невідомо що — але трохи заспокоєна маленькими дозами, Робін випила воду.
— Добре, — усміхнувся їй Джов. — Що ж, якщо виникнуть негативні думки, ти знаєш, що робити, авжеж? У тебе є медитація радості та співоча медитація.
— Так, — усміхнулася Робін, ставлячи на стіл порожню склянку.
— Що ж, ти готова до постування, — сказав він, явно маючи на увазі, що їй час іти.
— Дуже дякую, — сказала Робін, підводячись. — Чи можу я спитати, — почала вона, показуючи на будиночки за вікном, — що це таке? Ми не бачили їх під час оглядин території.
— Це кімнати усамітнення, — відповів Джов. — Але ними користуються тільки постійні члени церкви.
— А, розумію, — відповіла Робін.
Джов указав їй на двері. Робін не здивувалася, коли побачила Дзяна, який чекав на неї в коридорі. Вона вже вивчила, що лишитися без нагляду тут можна хіба що в туалеті.
— Час обідати, — сказав Дзян, поки вони йшли до виходу.
— Добре, — сказала Робін. — Завтра я постую, треба набратися сил.
— Не кажи так, — суворо відповів Дзян. — До посту слід готуватися винятково духовно.
— Вибач, — навмисно знітилася Робін. — Я не хотіла… я тільки вчуся.
Коли вони вийшли на подвір’я, юрби вірян вже прямували до обідньої зали. Навколо басейну Утопленої пророчиці було ціле зібрання — всі чекали на свою чергу попросити її благословення.
— Мабуть, — сказала Робін Дзянові, — я перед обідом збігаю до вбиральні.
І вона пішла, не даючи йому нагоди заперечити, і ввійшла до жіночого гуртожитку, де нікого не було. Відвідавши туалет, вона поспішила до свого ліжка. На свій подив, на подушці біля свого щоденника Робін виявила ще дещо: дуже старий, розтріпаний примірник тієї самої книжки, яку вона тримала в руках. Розкривши її, вона побачила виведену розмашистим почерком присвяту.
Робін пам’ятала, що Денні Броклз дуже просив неодмінно повернути книжку, тож вона поклала на подушку власну «Відповідь», а його примірник забрала, щоб віддати за обідом. Тоді вона опустилася навколішки, дістала з ліфчика камінчик і поклала його до трьох інших, схованих між рамою та матрасом. Вона і без цього підрахунку пам’ятала, що сьогодні четвер, але розуміла, що з посиленням утоми та голоду тільки ці камінчики, можливо, даватимуть їй змогу не забувати, скільки минуло днів.
32
" Ї Цзін», або «Книга Змін»
Клайв Літтлджон повернувся на роботу в середу. О дев’ятій Страйк SMS-кою запросив його на особисту розмову в офісі о п’ятій — коли обидва передадуть свої «об’єкти» іншим підрядникам.
Цей план, на жаль, не втілився в життя. О десять по дев’ятій, щойно Страйк став на чати під будинком братів Франків у Бекслігіті, йому подзвонив Барклей.
— Ти на Франках? — спитав він.
— Так, — відповів Страйк.
— Ага, ну тоді я так подумау, що ти маєш знати: то вони обоє, — сказав Барклей. — Не тільки молодший. Я тут переглядав фото, які зробиу вчора ввечері, так опівночі під її будинком лазиу старший. Вони удвох її сталкерять. Фріки кінчені.
— Чорт, — сказав Страйк.
Вони щойно взяли ще одну справу про можливу подружню невірність, тож новина, що доведеться поставити на Франків удвічі більше людей, не тішила.
— Ти сьогодні вільний, так? — спитав Страйк.
— Та, — відповів Барклей. — Дев працює з новою невірною дружиною, а Мідж розкручує оту секс-працівницю, яку ти сфотографувау за розмовою з Біґфутом.
— Добре, — сказав Страйк, подумавши, чи не попросити Бар-клея скасувати вихідний, і вирішивши, що так не можна, — дякую, що сказав. Я перегляну графіки, щоб тепер вони обоє були в нас під наглядом.
Щойно Барклей поклав слухавку, Страйк отримав повідомлення від Літтлджона, який написав, що Біґфут, якого нечасто бачили в офісі його компанії, сьогодні вирішив туди завітати, а компанія розташовувалася у Бішопс-Стортфорді, містечку за сорок миль від місця, де Страйк зараз стояв. Хоч як Страйкові хотілося бачити обличчя Літтлджона, коли питатиме його про приховання факту роботи на «Паттерсон Інкорпорейтед», тепер він вирішив, що швидше й простіше буде з’ясувати все по телефону. Тож він передзвонив Літтлджонові.
— Привіт, — узяв слухавку той.
— Про зустріч забудь, — сказав Страйк. — Поговорімо зараз. Хотів спитати: чому ти не сказав, що до мене три місяці працював на Мітча Паттерсона?
У відповідь — тиша. Страйк чекав, поглядаючи на вікна Франків.
— Хто тобі це сказав? — нарешті спитав Літтлджон.
— Та байдуже хто. Це правда?
Знову тиша.
— Так, — нарешті відповів Літтлджон.
— Може, поясниш, чому приховав це?
Третя довга пауза не покращила Страйку настрою.
— Так, слухай…
— Мене випхали, — сказав Літтлджон.
— Чому?
— Паттерсон мене незлюбив.
— За що?
— Не знаю, — відповів Літтлджон.
— Ти десь напартачив?
— Ні… не зійшлися характерами, — відповів Літтлджон.