Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 119)
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Насувалася Маніфестація Утопленої пророчиці, і Робін наказали долучитися до групи, яка прикрашала фасад храму довгими білими банерами, на яких були надруковані стилізовані темно-сині хвилі. Для цього доводилося дертися на довгі драбини, і Робін, насилу ладнаючи банер під самий дах, подумала про те, як легко хтось унизу міг би вибити з-під неї драбину, а потім сказати, що сталася трагічна випадковість. На щастя, ніхто на замахувався на її життя, і вона спокійно повернулася на землю.
— Оце круто, правда? — спитав у неї один із симпатичних американців, привезених Вейсом із Лос-Анджелеса: він теж допомагав прикрашати храм. Тканина тріпотіла під вітром, і здавалося, що надруковані хвилі стікають з банера.
— Так, краса, — погодилася Робін. — Ти знаєш, коли буде Маніфестація?
Вона жахалася появи Дайю у храмі майже так само, як боялася того, що її знову покличуть у садибу до Джонатана Вейса.
— За тиждень, — відповів американець. — Ух, чекаю не дочекаюся. Стільки про це чув. Ви, народе, благословенні, що живете тут, у місці, де церква почалася.
Він усміхнувся Робін:
— Не хочеш духовно поєднатися?
— Їй не можна.
Це втрутилася Шона. Вона теж допомагала прикрашати храм, радо видираючись на драбини попри те, що її вагітний живіт уже помітно випинався.
— Що? — не зрозумів американець.
— Духовна дружина, — відповіла Шона з широкою усмішкою і пішла допомагати Волтеру, який ніяк не міг скласти свою драбину.
— Ух, йой, я не знав, — сказав американець Робін. Він здавався наляканим.
— Нічого страшного, — відповіла Робін, але молодик швиденько відсунувся подалі, ніби боявся бути заскоченим за розмовою з нею.
Слова Шони збентежили та стривожили Робін. Адже не може жінка стати духовною дружиною тільки тому, що Джонатан Вейс її сексуально домагався? Робін допомагала заносити драбини до сараю, а тимчасом її обсіли нові страхи.
Протягом наступних кількох днів Робін помітила, як навколо неї закручується підводна течія пліток. Жінки і навіть чоловіки поглядали на неї косо, а Вів’єн трималася відверто вороже. Відколи Шона зробила цю заяву під храмом, чутка про те, що Робін — нова духовна дружина Тата Джея, розійшлася широко та швидко.
Ніхто, навіть люди, які стежили, щоб вона не лишалася на самоті, не ставив прямих питань, тож Робін не мала нагоди спростувати чутку. Та й, власне, вона сама не мала жодної певності. Можливо, Вейсу досить накласти руки на тіло жінки, щоб вона вважалася духовною дружиною? Але якщо Шона зробила невірний висновок (а Робін підозрювала, що так і сталося), Робін боялася, що в розпусканні пліток звинуватять її саму. Насправді її мучив липучий страх, що саме ця невирішена дилема призведе до її викриття, бо через спалах заздрощів, спровокований Шоною, люди, що мають щодо неї якісь підозри, зійдуться разом і складуть їх докупи. Робін виявила, що постійно фантазує про те, як зривається з місця і мчить до лісу, хоча не сумнівалася, що перепинена втеча погіршить її становище. Вона усвідомлювала, що найрозумніше буде вийти за периметр ферми у ніч із четверга на п’ятницю, коли поруч буде хтось із колег. Якщо вона так вчинить, то не застане Маніфестацію Утопленої пророчиці, що, як дізналася Робін, відбудеться ввечері у п’ятницю. Після того, що сталося на її Одкровенні, Робін була тільки рада лишитися без таких вражень.
На ферму повернувся Тайо — без Лін. Робін бачила його тільки здалеку й старанно уникала зорового контакту. Тепер усі її зусилля були спрямовані на те, щоб поговорити з Віллом віч-на-віч. Якщо вона встановить глибину його сумнівів щодо церкви, це виправдає усі знесені нею випробування, і вона покине ферму, точно знаючи, що справді посприяла розслідуванню.
У вівторок увечері Робін відправили працювати до пральні — утилітарної будівлі з бетонною підлогою, де стояли ряди промислових пральних машин і були сушарки, що підтягувалися під стелю. Жінка, що супроводжувала Робін до дверей, пішла, переконавшись, що вона всередині. Вона явно вирішила, що у пральні, де купа людей завантажувала брудний одяг та постіль та вибирала чисте, буде кому за нею наглянути.
Пральні машини рівномірно пихтіли та гуділи, тож доводилося кричати, щоб чути одне одного. Отримавши мішок брудної білизни та інструкції щодо потрібного режиму прання, Робін завернула за ріг другого ряду пралок, і в неї тьохнуло серце: перед однією з них стояв навколішки Вілл, витягаючи купу мокрого одягу й складаючи в кошик. Поруч із ним встановлювала режим на сусідній машині Маріон Гакслі, яка на початку перебування на фермі була відверто закохана в Джонатана Вейса і з якою Робін не взаємодіяла вже багато тижнів.
Тяжка праця і співмірна втрата ваги страшенно зістарили Маріон, чиє виснажене обличчя обвиснуло так, як годі було уявити, коли вона сідала на автобус у Лондоні. На фарбованому рудому волоссі відросло вже два пальці сивих коренів.
Ні Вілл, ні Маріон не почули наближення Робін, і тільки коли вона підійшла до сусідньої пралки, Вілл підняв очі.
— Привіт, — сказала Робін.
— Привіт, — буркнув Вілл.
Вигрібши жмуток мокрого одягу, він підняв важкий кошик і поніс його геть.
Робін почала завантажувати свою пралку. Навколо так стукотіло й гуділо, що тільки після гучного «агов!» просто у вухо вона зрозуміла, що Маріон щось намагається їй сказати.
— Привіт, — сказала Робін, а тобі побачила, що Маріон чорна від люті.
— І де тільки нахабство взялося! Ходить тут! Шкіриться!
— Перепрошую? — здивувалася Робін.
— Перепрошуй за свою брехню про Тата Джея!
— Я жодним словом…
— Розповідаєш, що він із тобою духовно поєднався!
— Я не…
— І ми всі знаємо, що ти брешеш! Ти не духовна дружина!
— Я ніколи не казала…
— І знаєш що? — спитала Маріон. — Утоплена пророчиця тобі покаже!
— Я не розумію, про що…
— Вона вже з’являлася, — заявила Маріон. — У лісі. Вона приходить, коли наближається її Маніфестація. Вона захистить Тата Джея.
Робін зрозуміла, що дивиться у справжнє обличчя фанатизму. Щось невблаганне і чужинне визирало з-під шкіри людини, що стояла перед нею, щось, із чим марно сперечатися. Тим не менше вона почула власний благальний голос: «Маріон!» — хоч гадки не мала, що скаже цій жінці. Вона не встигла знайти жодних слів, бо Маріон плюнула їй в обличчя.
Робін відчула, як слина вдарилася об шкіру просто під лівим оком, і щось у ній зламалося, луснула остання булька стриманості. «Вони всі подуріли. Курва, вони ненормальні». Робін грубо відштовхнула Маріон і попростувала до Вілла, який саме розвішував мокрі однострої і шкарпетки.
— Вілле, — голосно промовила вона, перекрикуючи гуркіт пралок. — Хочеш духовно поєднатися?
— Що?
— Хочеш духовно поєднатися? — повторила Робін, чітко вимовляючи кожне слово.
— О, — промовив Вілл. Здавалося, що Робін запропонувала йому чашку кави: він не дуже зацікавився пропозицією, але не показав і ніяковості чи подиву. Скільки ж разів він устиг побувати в кімнатах усамітнення за ці чотири роки? — Так, звісно.
Вони разом рушили до дверей. Робін кипіла гнівом на Маріон, на все це лицемірство та божевілля. Вона більше не могла прикидатися. Їй урвався терпець.
— А куди це ви? — підозріливо спитала старша жінка біля дверей.
— Духовно єднатися, — твердо відповіла Робін.
— Ой, — промовила жінка. Вона здавалася збентеженою та зляканою — мабуть, не знала, що важливіше: щоб Робін лишалася під наглядом чи щоб вона вчинила акт покори та слухняності, який мав показати справжню відданість УГЦ. — Я… добре…
Робін та Вілл разом пішли стежкою до подвір’я. Вони мовчали, Робін намагалася скласти план дій. Вона ледь помічала попереджувальне ряботиння тривоги за своїм гнівом і рішучим наміром в останні свої години на фермі щось таки витягнути з Вілла.
Коли підійшли до кімнати усамітнення, Робін відчинила скляні двері й відступила, пропускаючи Вілла першим. А тоді смикнула занавіску, запинаючи двері, так єдиним джерелом світла в кімнаті лишилася лампочка під стелею.
Вілл мовчки сів на ліжко і почав знімати шкарпетки та кросівки.
— Вілле, — сказала Робін, — в цьому немає потреби, я хотіла просто поговорити з тобою.
Він звів на неї очі.
— Це не дозволено. Ми або духовно єднаємося, або йдемо.
Він підвівся і стягнув кофту, відкривши блідий безволосий торс, на якому під різким світлом з-під стелі можна було перерахувати всі ребра. Коли Вілл відвернувся кинути одяг у куток, Робін побачила на його спині ті самі дивні відзнаки, що були на спині чорношкірої дівчини, яка недогледіла Бо, і той утік з дитячого гуртожитку: ніби хребет стерли до крові.
— Що з тобою сталося? — спитала Робін. — Що це в тебе на спині?
— Я був у ящику, — буркнув Вілл.
— За що?
Вілл проігнорував питання, натомість стягнувши штани разом із посірілими трусами. Тепер він стояв перед Робін зовсім голий. Його пеніс був млявий.
— Вілле, я хотіла лише…
— Роздягайся, — кинув Вілл і пішов в куток, де був приєднаний до крану шланг. Взявши з підлоги слизький шматок мила, він почав мити свої статеві органи.
— Те, що ти сказав Нолі тоді на кухні, — підвищила голос Робін, перекрикуючи стукіт води по дерев’яним мостинам, — змусило мене замис…
— Забудь про те! — кинув Вілл через плече. — Саме тому мене посадили у ящик. Дарма я це сказав. Якщо хочеш говорити на цю тему, я піду.