Джоан Роулинг – Кувала Зозуля (страница 76)
Бестиґі повільно видихнув дим, не зводячи очей зі Страйкового обличчя.
— Те, що ви зробили після цього, присяжним може здатися злочинним. Ви не стали дзвонити за номером 999. Не побігли за дружиною — змерзлою, в істериці. Ви навіть — присяжні, утім, можуть це зрозуміти — не побігли змивати кокс у ванній. Ні, перш ніж побігти за дружиною чи викликати поліцію, ви протерли вікно. Щоб не було відбитків там, де Тенсі торкалася шибки знадвору, так? Ви мусили перш за все пересвідчитися: ніхто не доведе, що ви виштовхнули жінку на балкон у десять градусів морозу. Маючи репутацію людини, схильної до насильства та знущань, а ще — перспективу позову від молодої працівниці, ви не хотіли давати пресі чи прокурору додаткових зачіпок, так? Вирішивши, що всі сліди її перебування на балконі знищено, ви побігли вниз і вмовили Тенсі повернутися до квартири. За той короткий час, поки поліція їхала, ви залякали її і змусили нікому не казати, де вона була, коли упало тіло. Не знаю, що ви їй пообіцяли, чим погрожували, але у вас вийшло. Однак ви не почувалися в безпеці, бо Тенсі у стресі могла бовкнути зайве. Тож ви спробували відвернути увагу поліції, влаштувавши скандал через квіти, перекинуті у квартирі Дібі Макка, бо сподівалися, що за цей час Тенсі оговтається і не порушить угоди. І вона не порушила, правда? Бог знає, чого це вам вартувало, але вона дозволила пресі полити себе брудом; змирилася з тим, що її оголосили фантазеркою під кокаїном; вона тримається за казочку, ніби крізь звуконепроникне вікно почула, як Лендрі й убивця лаються через поверх від вашої квартири.
— Та коли вона дізнається, що є фотодокази її місцеперебування,— додав Страйк,— гадаю, вона рада буде сказати правду. Ваша жінка, може, думає, що любить гроші більше за
все на світі, але сумління її тривожить. Я впевнений, що вона швидко розколеться.
Бестиґі докурив сигариллу до останніх кількох міліметрів. Повільно вкрутив її у чорну скляну попільничку. Минуло кілька довгих секунд; з-за скляної перегородки сочилися звуки: голоси, дзвін телефону.
Бестиґі підвівся й закрив жалюзі на скляній перегородці, щоб нервові дівчата по той бік шибки не могли їх бачити. Далі сів, потер товстими пальцями нижню половину зморшкуватого обличчя, поглядаючи то на Страйка, то на порожнє кремове тло, яке сам і створив. Страйк мало не навіч бачив, як у голові продюсера спливають варіанти, ніби він перебирає колоду карт.
— Штори були запнуті,— нарешті вимовив Бестиґі.— Світла було недосить, щоб роздивитися жінку на балконі. Тенсі не змінить свідчень.
— Я б на це не поставив,— відповів Страйк, витягуючи ноги; протез і досі завдавав дискомфорту.— Коли я поясню їй, що з погляду закону ваші дії — це «змова з метою перешкоджання правосуддю» і що демонстративне розкаяння може врятувати її від в’язниці; коли додам, що громадськість їй співчуватиме як жертві домашнього насилля і що їй заплатять чималий гонорар за ексклюзивні права на статтю; коли вона зрозуміє, що зможе виступити в суді, і що їй повірять, і що вона зможе посадити людину, яка убила її сусідку,— містере Бестиґі, я сумніваюся, що навіть вам стане грошей, щоб змусити її мовчати.
Груба шкіра навколо рота Бестиґі смикнулася. Він схопився за пачку сигарилл, але нової не дістав. Запала довга мовчанка, протягом якої він усе крутив і крутив пачку в пальцях.
— Я все відкидаю,— нарешті сказав він.— Пішов звідси.
Страйк навіть не поворухнувся.
— Я знаю, що ви хочете подзвонити адвокату,— мовив він,— але, гадаю, ви не бачите позитивного боку ситуації.
— Ти мені набрид. Пішов звідси, я сказав.
— Це не надто приємно, але зізнатися в тому, що сталося тієї ночі насправді, все-таки краще, ніж стати головним підозрюваним у справі про вбивство. Менше зло. Якщо зізнаєтеся, визнаєте правду, то зможете відкараскатися від звинувачень у власне убивстві.
Тепер уся увага Бестиґі була прикута до нього.
— Ви не могли її вбити,— провадив Страйк,— бо якби ви зіштовхнули Лендрі на два поверхи вище, то не встигли би впустити Тенсі всередину за кілька секунд після падіння тіла. Гадаю, ви замкнули дружину на балконі, пішли до спальні, зручненько вляглися у ліжко — поліція згадувала, що воно було розібране,— але поглядали на годинник. Не думаю, що ви хотіли заснути. Якби ви занадто довго протримали її на балконі, могло б статися ненавмисне убивство. Не диво, що, за словами Вілсона, вона трусилася, як мокра левретка. Мабуть, то була рання стадія гіпотермії.
Знову запало мовчання, тільки товсті пальці Бестиґі легенько барабанили по краю стільниці. Страйк вийняв записник.
— Тепер ви готові відповісти на кілька питань?
— Та пішов ти!
Продюсера раптом охопив гнів, який він так довго стримував. Щелепа випнулася вперед, плечі піднялися до вух. Страйк легко міг уявити, як він отак наступає на свою виснажену, ошалілу від кокаїну дружину, а та виставляє перед собою руки.
— То ви зараз у лайні,— спокійно мовив Страйк,— але вам вирішувати, наскільки глибоко ви загрузнете. Можете все відкидати, битися з дружиною в суді й у пресі, потрапити до в’язниці за брехливі свідчення і перешкоджання роботі поліції. Або можете тут і тепер почати співпрацю і заробити вдячність і добру волю Лулиної сім’ї. Так ви покажете, що розкаялися, і зможете молити про ласку з боку правосуддя. Не думаю, що ви отримаєте більш ніж попередження. Весь гнів громадськості та преси впаде на голови поліції.
Бестиґі сопів, але наче обмірковував Страйкові слова. Врешті-решт він проричав:
— Та нема там ніякого убивці. Вілсон нікого не знайшов нагорі. Лендрі сама стрибнула,— заявив він, смикнувши головою.— Мала кінчена наркоманка, точно як моя клята жінка.
— Убивця був,— просто відповів Страйк,— і ви допомогли йому втекти.
Щось у виразі його обличчя не дозволило Бестиґі, який явно хотів засміятися, це зробити. Поки він обмірковував сказане Страйком, його очі були мов дві оніксові щілинки.
— Подейкують, ви хотіли заманити Лулу
Така зміна теми заскочила Бестиґі зненацька.
— То була просто ідея,— пробурмотів він.— Вона була психопатка, але така розкішна...
— Ви хотіли, щоб вони з Дібі Макком знялися разом, так?
— Ті двоє разом — це як верстат для друкування грошей.
— А як щодо фільму, який ви захотіли зняти після її смерті,— як воно називається — байопік? Я чув, що Тоні Лендрі з того приводу не зрадів.
На подив Страйка, на брезклому обличчі Бестиґі заграла посмішка сатира.
— Хто тобі сказав?
— Це правда?
Уперше за розмову Бестиґі відчув, що контроль переходить у його руки.
— Ні, неправда. Ентоні Лендрі досить прозоро натякнув мені, що по смерті леді Бристоу радо обговорить зі мною це питання.
— Отже, він не сердився, коли дзвонив вам з цього приводу?
— Якщо фільм буде знято зі смаком, і так далі, і таке інше...
— Ви добре знаєте Тоні Лендрі?
— Я знаю про нього.
— В якому контексті?
Бестиґі почухав підборіддя, усміхаючись до себе.
— Звісно ж, він адвокат вашої дружини у розлученні.
— Поки що,— сказав Бестиґі.
— Думаєте, вона його звільнить?
— Можливо, доведеться,— відповів Бестиґі, і його усмішка стала відверто злостивою.— Конфлікт інтересів. Побачимо.
Страйк глянув у свій записник, вираховуючи з безсторонністю талановитого гравця у покер, чи варто доводити цю лінію до кінця, не маючи доказів.
— Чи правильно я розумію,— нарешті мовив він,— що ви сказали Лендрі: ви знаєте, що він спить з дружиною колеги?
Мить щирого подиву, а тоді Бестиґі голосно засміявся, радіючи агресивно й шалено.
— А ти і тут устиг?
— А ви звідки дізналися?
— Найняв одного з вашого племені. Я собі думав, що Тенсі крутить шури-мури, але виявилося, що вона просто прикриває свою кляту сестру, поки Урсула розважається з Тоні Лендрі. Оце буде весело подивитися, як розлучається подружжя Меїв! З обох боків — суперпрофесійні адвокати. Розпад старого родинного бізнесу! Кипріян Мей не такий тюхтій, як можна подумати. Він представляв інтереси моєї другої дружини. Ой і натішуся я, спостерігаючи ту комедію! Дивлячись, як адвокати скубуть одне одного.
— Непоганий важіль тиску на адвоката дружини, так?
Бестиґі гидко всміхнувся крізь дим.
— З них ще ніхто не знає, що я в курсі. Я чекаю на слушну мить, щоб повідомити новину.
Тут Бестиґі ніби згадав, що у битві на полі розлучення Тенсі володіє навіть потужнішою зброєю, й усмішка зійшла з його пожмаканого обличчя, лишивши тільки гіркоту.
— Останнє,— мовив Страйк.— У ніч, коли померла Лула, коли ви пішли слідом за дружиною у фойє і привели її назад, ви нічого не чули поза квартирою?
— Я не кажу про вулицю; я кажу про гамір у коридорі. Можливо, Тенсі надто кричала, щоб можна було щось почути, але я тут подумав: коли ви двоє були у себе в холі — ви ж там намагалися її заспокоїти, коли завели у квартиру? — ви тоді нічого не чули за дверима? Чи Тенсі надто гучно верещала?
— Волала як навіжена,— відповів Бестиґі.— Нічого я не чув.
— Узагалі нічого?
— Нічого підозрілого. Тільки Вілсон пробіг за дверима.
— Вілсон.
— Так.
— Коли це було?