Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 55)
— Так,— відповів Страйк.
Гейзел енергійно висякалася, а далі спитала:
— То що, вип’єте чаю?
Страйк прийняв пропозицію винятково зі сподівання, що чай допоможе їй зібратися на думці. Щойно Гейзел вийшла, він зміг оглянути кімнату. В кутку поруч з ним на столику стояло єдине фото: усміхнена жінка років шістдесятьох у солом’яному брилику. Це, виснував Страйк, мама Гейзел і Келсі. Темна смужка на стільниці підказала, що поруч з цим фото раніше стояло інше, не даючи дешевому дереву вицвісти під сонцем у тому місці. Страйк вирішив, що там було шкільне фото Келсі — те, яке надрукували в газетах.
Повернулася Гейзел — з тацею, на якій були горнятка з чаєм і таріль печива. Коли вона акуратно поставила тацю на столик поруч з материним фото, Страйк сказав:
— Я чув, що у Келсі був хлопець.
— Брехня,— озвалася Гейзел, впавши назад у своє крісло.— Ще одна казочка про білого бичка.
— Чому ви так...
— Келсі сказала, що його звати Найл. Найл! Чесно.
З її очей знову полилися сльози. Страйк не дуже зрозумів, чому хлопця Келсі не могли звати Найлом, і Гейзел помітила цей подив.
— «Ван дайрекшн»,— пояснила вона з-під чергової серветки.
— Вибачте,— ще більше заплутався Страйк.— Я не...
— Та гурт! То гурт, який посів третє місце на «Х-факторі». Вона божеволіє — божеволіла — через них, а найбільше любила Найла Горана. Тож коли Келсі сказала, що познайомилася з хлопцем на ім’я Найл, який має вісімнадцять років і власний мотоцикл... що ми могли подумати?
— А! Зрозумів.
— Сказала, що зустріла його у психолога. Келсі, бачте, ходила до психолога. Клялася, що познайомилася з Найлом у приймальні, бо в нього померли тато й мама, точно як у неї. Ми й тіні того Найла не бачили. Я Реєві кажу: «Ну от, знову вигадує!», а він мені на те: «Та хай вигадує, аби щаслива». Але мені не подобалося, що вона бреше! — сердито додала Гейзел.— Келсі брехала просто ненастанно! Прийшла додому з пластиром на зап’ястку, каже, порізалася — а там татуювання «Ван дайрекшн»! Гляньте, сказала, що їде на практику, тільки гляньте... брехала, брехала і гляньте, до чого це її довело!
Значним, аж помітним зусиллям вона втримала нові сльози, стуливши тремкі губи й притиснувши до очей серветку. Глибоко зітхнувши, Гейзел сказала:
— У Рея є теорія. Він хотів розповісти поліції, але ті й слухати не схотіли — тільки питали, де він був, коли Келсі... Але у Рея є друг на ім’я Ричі, трохи підробляє садівником, і Келсі з Ричі знайома...
Теорію було викладено з величезною кількістю деталей і повторів. Страйк, звичний до просторікувань непрофесійних свідків, слухав уважно й терпляче.
З шухляди було видобуто фото, яке додатково показало Страйкові, що Рей таки був з трьома друзями на парубоцькій вечірці у Шоргемі-бай-Сі, коли було вбито Келсі, а також продемонструвало травми молодого Ричі. Ричі та Рей сиділи на рінистому березі біля квітучих приморських миколайчиків: усміхнені, з пивом, мружать очі під сонцем. На лисині у Рея блищав піт, кидаючи світло на опухле обличчя юного Ричі зі швами й синцями. На нозі в молодика був хірургічний чобіток.
— ...і Ричі оце прийшов до нас після аварії, і от Рей гадає, що від того Келсі це й спало на думку. Він гадає, що вона планувала щось зробити собі з ногою, а тоді сказати, що теж потрапила в аварію.
— А Ричі не може бути її хлопцем? — спитав Страйк.
— Ричі! Та він трохи дурнуватий. Він би нам сказав. І Келсі все одно його ледве знала. То все фантазія. Гадаю, Рей правий. Вона планувала знову щось зробити зі своєю ногою і прикинутися, ніби впала з мотоцикла якогось хлопця.
Теорія, вирішив Страйк, була би пречудова, якби Келсі лежала десь у шпиталі, прикидаючись, що розбилася на мотоциклі, й відмовляючись розповідали бодай щось, бо буцімто захищає вигаданого друга. Він віддав Реєві належне — саме такий план спав би на думку шістнадцятилітній: небезпечна суміш грандіозності й недалекоглядності. Однак тепер були сумніви. Може, Келсі й планувала сфабрикувати аварію на мотоциклі, але з усього виходило, що цей план вона облишила і натомість написала Страйкові, питаючи, як здихатися ноги.
З іншого боку, це вперше було вказано на зв’язок між Келсі та якимсь мотоциклістом, і Страйка зацікавила цілковита переконаність Гейзел у тому, що бойфренд вигаданий.
— Ну, на виховательку заледве вчиться хоч один хлопець,— пояснила Гейзел,— а де б ще вона з ним познайомилася? Найл! У школі в неї хлопця не було. Вона ходила до психолога і ще іноді до церкви при дорозі, там є молодіжний гурток... але звідки там Найл-мотоцикліст? — провадила Гейзел.— Поліція перевірила, розпитала друзів Келсі — може, щось знають. Даррел, керівник гуртка, так засмутився! Рей сьогодні вранці бачив його, коли повертався додому. Каже, Даррел розридався, коли побачив його на вулиці.
Страйк хотів би зробити нотатки, але розумів, що це зіпсує довірчу атмосферу, яку він старався виплекати.
— А хто це — Даррел?
— Він тут геть ні до чого. Працює з молоддю в церкві. Сам з Бредфорда,— загадково додала Гейзел,— і Рей упевнений, що він ґей.
— А вона не говорила про свою...— Страйк завагався, не знаючи, як це назвати.— Про свою проблему з ногою?
— Зі мною — ні,— сумно озвалася Гейзел.— Я того не слухала, чути не хотіла, терпіти не могла. Вона мені розповіла, коли ще мала чотирнадцять років, а я їй і сказала, що думаю. Що то вона просто уваги хоче, та й по тому.
— У неї на нозі був давній шрам. Звідки то?
— Сама те зробила, коли загинула мама. Наче мало мені було біди. Обкрутила дротом, хотіла перепинити кровообіг.
Вираз на обличчі Гейзел видався Страйкові сумішшю огиди та гніву.
— Коли мама і Малкольм загинули, вона була в машині, на задньому сидінні. Довелося знайти їй психолога і все таке. Він гадав, що то був крик про допомогу — ну, ота її дія з ногою. Горе. Провина того, хто вижив, не пригадаю вже. Але Келсі казала, що це не так, що вона вже давно хотіла позбутися ноги... не знаю! — додала Гейзел, енергійно трусячи головою.
— Келсі з кимсь ще про це говорила? З Реєм?
— Так, трішки. Тобто він знав, що вона за фрукт. Коли ми з ним зійшлися і він тільки до нас в’їхав, Келсі йому розповідала казна-що — серед іншого, що її тато був шпигун і тому сталася аварія, і не знаю яку ще маячню. Рей знав, що вона за фрукт, але не сердився. Просто змінював тему, питав про школу і про...
Гейзел темно і негарно почервоніла.
— Я вам скажу, чого вона хотіла,— зірвалася вона.— Сидіти у возику, щоб її возили, мов дитину, балували... бути в центрі уваги. Ось і все. Я знайшла щоденник, десь рік тому. Вона там таке писала, вигадувала, фантазувала... дурня, та й годі!
— Наприклад? — спитав Страйк.
— Як їй відріжуть ногу, а тоді на возику привезуть під сцену до «Ван дайрекшн», а вони спустяться й упадатимуть коло неї, бо ж дівчина — інвалід,— видихнула Гейзел.— Тільки уявіть. Бридота! Є дійсно інваліди, які в житті того не хотіли. Я — медсестра, я знаю. Я їх постійно бачу. Ну,— додала вона, глянувши Страйкові на ноги,— вам і розповідати не треба. Ви ж того не робили, правда? — раптом у лоба спитала вона.— Ви не... ви не відрізали... не робили цього самі собі?
Чи не тому вона хотіла з ним зустрітися? Страйк подумав, що неясно й підсвідомо Гейзел шукає орієнтир у морі, де раптом опинилася, і прагне довести — хай навіть сестра уже мертва і не здатна зрозуміти,— що люди такого собі не роблять. Принаймні не роблять у справжньому світі, де охайно розкладено подушки, а інвалідність — то нещасна випадковість, яка трапляється, коли падають стіни і вибухають машини.
— Ні,— відповів він.— Вибухом відірвало.
— Ось, ось, бачите! — знову заридала Гейзел з дикого тріумфу.— Я б їй сказала... я б пояснила, якби тільки вона мене спитала... але Келсі заявляла,— ковтнула сльози Гейзел,— що ноги в неї нібито взагалі не повинно бути. Що мати ногу неправильно, що її треба видалити — ніби то пухлина абощо. Я не слухала. То була маячня! Рей каже, що намагався втовкмачити їй трохи глузду. Казав, вона не знає, про що просить, що їй не сподобається лежати у шпиталі, як лежав він, коли зламав спину,— кілька місяців у гіпсі, свербіж, інфекція... Але він на неї не сердився. Казав, ходімо поможеш мені в садку. Старався відволікати. За словами поліції, вона спілкувалася з однодумцями в інтернеті. Ми й гадки не мали! Келсі було шістнадцять років, не могли ж ми лазити в її ноутбук? Та я б і не знала, що шукати.
— Вона говорила з вами на цю тему? — спитав Страйк.
— Поліція теж питала. Ні. Не можу пригадати, щоб вона вас згадувала, і Рей теж не пригадує. Просто... не ображайтесь, але я пам’ятаю справу Лули Лендрі, але вас тоді не запам’ятала — ні імені, ні вас самого. Але якби Келсі вас згадувала, я б не забула. У вас дивне ім’я — не ображайтесь.
— А що друзі? Вона багато часу проводила з ними?
— Друзів у неї майже не було. Келсі не була популярна. Вона всім
Гнів Гейзел не здивував Страйка. Келсі стала незапланованим додатком до її ошатної оселі. А тепер на решту життя Гейзел матиме відчуття провини й горя, страху й жалю — великою мірою через те, що життя сестри обірвалося раніше, ніж та встигла перерости дивацтва, через які вони не ладнали.