Джоан Роулинг – Кар'єра лиходія (страница 27)
— У «Травелодж».
— Так. Тут є в... поблизу є...
Вона опустила очі на мертвий мобільний і зрозуміла, що забула зарядити його ще з вечора.
— Не згадаю, де саме,— сказала вона.— Та облиш мене, я в нормі,— додала вона і заходилася шукати в сумці щось, у що можна висякатися.
— Так,— похмуро відповів Страйк,— оце тебе побачив і одразу впевнився.
— Я в нормі! — сердито відповіла Робін.— Завтра вийду на роботу як зазвичай, от побачиш.
— Ти думаєш, я прийшов тебе шукати через роботу?
— Не смій бути таким милим! — застогнала Робін, ховаючи обличчя за паперовою серветкою.— Я цього не витримаю! Будь нормальним!
— Нормальним — це яким? — здивувався Страйк.
— Буркотливим і некмн... некомунікабл...
— А ти хочеш комунікації?
— Ні,— збрехала Робін.— Просто подумала... треба, щоб робочі ст’сунки...
— Що в тебе сталося з Метью?
— А що в тебе з Елін? — і собі спитала Робін.
— А це тут до чого? — не знітився Страйк.
— Отож,— ухильно відповіла Робін і допила третій келих.— Х'чу ще...
— Питимеш щось безалкогольне.
Чекаючи на повернення Страйка, Робін роздивлялася стелю. Її було розписано театральними сценами: Навій голубиться з Титанією в оточенні фей.
— З Елін у мене все добре,— сказав Страйк, сідаючи за стіл; він вирішив, що обмін інформацією — найлегший спосіб змусити її розповісти про власні проблеми.— Мені все підходить, жодної драми. У неї є донька, з якою Елін мене не знайомить. Там складне розлучення.
— О,— озвалася Робін, дивлячись на нього понад склянкою кока-коли.— А як ви познайомилися?
— Через Ніка й Ільзу.
— А вони її звідки знають?
— Вони її не знають. Була вечірка, вона прийшла з братом. Брат — лікар, колега Ніка. Доти вони з Елін знайомі не були.
— О,— повторила Робін.
На мить вона забула про власну біду, поринувши у приватний світ Страйка. Все так нормально, так буденно! Прийшов собі на вечірку, завів розмову з прегарною білявкою. Страйк жінкам подобається — це Робін виявила за ті місяці, поки працювала з ним.
Коли тільки прийшла до нього, то не розуміла, що там за принади. Він надто сильно відрізнявся від Метью.
— А Ільзі подобається Елін? — спитала Робін.
Страйк аж здригнувся від такої проникливості.
— Е-е... так, гадаю, що так,— збрехав він.
Робін пригубила кока-колу.
— Гаразд,— мовив Страйк, ледь стримуючи нетерпіння,— твоя черга.
— Ми розійшлися,— відповіла вона.
Техніка провадження допиту підказала Страйкові мовчати, і десь за хвилину це рішення принесло плоди.
— Він... дещо мені розповів,— мовила Робін.— Учора ввечері.
Страйк чекав.
— І після того вже нема вороття. Після такого.
Робін була бліда й зібрана, але Страйк майже фізично відчував біль у її словах. Але чекав.
— Він спав з іншою,— вимовила вона тихо, задушено.
Пауза. Робін узяла свій пакет з чипсами, виявила, що вже все з’їла, і кинула пакет на стіл.
— Чорт,— вилаявся Страйк.
Він був здивований: не тим, що Метью спав з іншою, а тим, що він у цьому зізнався. У Страйка склалося враження, що вродливий молодий бухгалтер — з тих чоловіків, які вміють облаштовувати власне життя зручним для себе чином: де треба, розділяють, розкладають по комірках.
— І неодноразово,— тим самим задушеним голосом провадила Робін.— Ми її обоє знаємо. Сара Шедлок. Давня університетська подруга.
— Боже,— сказав Страйк.— Мені так прикро.
І йому таки було прикро — щиро прикро через її біль. Однак це одкровення пробудило й інші почуття — ті, що він тримав під суворим контролем, вважаючи і недоречними, і небезпечними,— і вони заворушилися всередині, пробуючи свою силу проти обмежень-пут.
«Не будь довбнею,— сказав собі Страйк.— Оцього ніколи не може бути. Це був би повний — просто королівський — провал».
— І як це він тобі розповів? — спитав він.
Робін не відповіла, але питання з жахливою ясністю повернуло її до тієї сцени.
Вітальня з кремово-білими стінами була замала для того, щоб вмістити настільки розлючену пару. Весь шлях додому з Йоркширу проїхали
«Він мій друг, та й усе! — кричала вона на Метью з протилежного боку дешевого дивана; сумки з поїздки так і стояли у коридорі.— І те, що ти вирішив, ніби мене
«Чорт, яка ти наївна! — кричав у відповідь Метью.— Він твій друг, тільки поки не потягне тебе в ліжко, Робін...»
«За чиїм зразком ти його судиш? Ти що, сам тільки й вичікуєш, щоб накинутися на колег?»
«Та звісно, що ні! Але ти в такому нездоровому захваті від нього — він же чоловік, вас у тому офісі всього двоє...»
«Він мій друг, як-от Сара Шедлок — твоя подруга, але ж ти ніколи...»
Робін прочитала це на його обличчі. Вираз, якого вона ніколи не бачила, промайнув на ньому, неначе тінь. Ніби щось матеріальне, провина збігла по високих вилицях, чіткій лінії щелепи, по горіхових очах, які вона обожнювала стільки років.
«...ти ж не? — провадила вона уже питальним тоном.— Чи ги таки?..»
Метью вагався надто довго.
«Ні,— з силою вимовив він; ніби поставлений на паузу фільм смикнувся й ожив.— Звісно, я ніколи...»
«Так,— мовила Робін.— Ти з нею спав».
Вона читала це з його обличчя. Метью не вірив у дружбу між чоловіком і жінкою, бо ніколи такої не мав. Вони з Сарою спали.
«Коли? — спитала вона.— Не... це сталося
«Я не...»
Робін почула млявий протест чоловіка, який уже знає, що програв, який навіть хоче програти. Всю ніч і весь день та думка переслідувала її: на якомусь рівні Метью хотів, щоб Робін знала.
Її дивний спокій — не так звинувачувальний, як вражений — змусив його все їй розповісти. Так, це сталося саме тоді. Він відчуває через це страшні докори сумління, завжди відчував — але в той період вони з Робін не спали разом, і от одного вечора Сара його втішала, і, ну, все якось вийшло з-під контролю...
«Вона втішала тебе? — повторила Робін. І тоді нарешті прийшов гнів, розтопивши її шок і недовіру.— Вона втішала
«Мені, знаєш, теж було важко!» — закричав Метью.