Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 98)
— А навіщо я маю вивчати блокологію?
Снейп, дивлячись на Гаррі, провів собі по губах довгим, тонким пальцем.
— На тебе, Поттере, як видно, не діють загальні правила. Прокляття, що не зуміло тебе вбити, утворило специфічний зв’язок між тобою і Темним Лордом. Можна припустити, що в ті хвилини, коли твій мозок найбільш розслаблений і вразливий, скажімо, під час сну, ти ділишся з Темним Лордом думками й емоціями. Директор вважає недоцільним, щоб так було й надалі. Він хоче, щоб я тебе навчив оберігати розум від проникнення Темного Лорда.
Серце Гаррі знову закалатало з шаленою швидкістю. Усе це якось не складалося.
— Але чому професор Дамблдор хоче це все припинити? — несподівано запитав він. — Мені воно не дуже подобається, але ж користь з цього була! Тобто… я ж побачив, як та змія напала на містера Візлі, а інакше професор Дамблдор не зміг би його врятувати. Пане професоре?
Снейп якийсь час дивився на Гаррі, все ще водячи пальцем по губах. А потім заговорив повільно й обережно, ніби ретельно виважував кожнісіньке слово.
— Схоже, що Темний Лорд до останнього часу не усвідомлював цього зв’язку між ним і тобою. Досі ти відчував його емоції, вловлював його думки, але він про це не знав. Але видіння, яке ти мав напередодні Різдва…
— Зі змією та містером Візлі?
— Не перебивай мене, Поттере, — погрозливо мовив Снейп. — Як я вже сказав, видіння, яке ти мав перед Різдвом, було таким потужним проникненням у думки Темного Лорда…
— Але ж я це бачив зміїними очима, а не його!
— Мені здається, Поттере, що я тобі звелів не перебивати!
Але Гаррі не цікавило, розсердився Снейп чи ні. Нарешті він намацав нитку, що може вивести його з цього лабіринту. Підсунувся на самісінький краєчок стільця й напружився, ніби ось-ось готовий був злетіти.
— Як сталося, що я бачив усе зміїними очима, якщо вловлював думки Волдеморта?
—
Запала неприємна мовчанка. Вони люто дивилися один на одного над ситом спогадів.
— Його так називає професор Дамблдор, — спокійно пояснив Гаррі.
— Дамблдор надзвичайно могутній чаклун, — пробурмотів Снейп.
— Я просто хотів знати, — якомога ввічливіше вимовив Гаррі, — чому…
— Схоже, ти опинився у зміїній голові тому, що там у ту мить перебував і сам Темний Лорд, — гаркнув Снейп. — Він заволодів змією, тому тобі й наснилося, що ти проник у неї.
— І Вол… він… збагнув, що я там був?
— Схоже на те, — холодно підтвердив Снейп.
— А звідки ви знаєте? — допитувався Гаррі. — Це лише здогад професора Дамблдора чи…
— Я тобі звелів, — просичав Снейп, випроставшись у кріслі і втупившись у Гаррі щілинками очей, — звертатися до мене «пане професоре»!
— Так, пане професоре, — нетерпляче погодився Гаррі, — але звідки ви знаєте?..
— Досить того, що знаю, — жорстко урвав його Снейп. — Найважливіше, що Темний Лорд тепер знає про твою здатність проникати в його думки та почуття. А ще він дійшов висновку, що це все може відбуватися і в зворотному напрямку, тобто усвідомив, що він теж може проникати у твої думки й почуття…
— І може мене собі підкорити? — запитав Гаррі й поспіхом додав: — Пане професоре?
— Може, — незворушно й холодно озвався Снейп. — Ось для чого й потрібна блокологія.
Снейп витяг із внутрішньої кишені мантії чарівну паличку, і Гаррі весь аж напружився, проте Снейп лише підніс її собі до скроні й доторкнувся до коренів масного волосся. Коли забрав паличку, то між нею й скронею простяглася, мов товста павутинка, якась срібляста речовина. Вона обірвалася, щойно він смикнув паличкою, і поволі впала в сито спогадів, де сріблясто-біло завирувала — ні газ, ні рідина. Снейп ще двічі підносив чарівну паличку до скроні і струшував у кам’яну чашу сріблясту речовину. Потім без жодних пояснень обережно взяв сито спогадів, поставив його на поличку й повернув обличчя до Гаррі, тримаючи чарівну паличку напоготові.
— Поттере, устань і витягни чарівну паличку.
Гаррі нервово підвівся. Вони стояли один навпроти одного, розділені столом.
— Спробуй за допомогою чарівної палички мене роззброїти або ж захиститися будь-яким відомим тобі способом, — звелів Снейп.
— А ви що зробите? — боязко глянув на Снейпову чарівну паличку Гаррі.
— Я спробую проникнути у твій мозок, — м’яко прошелестів Снейп. — Побачимо, який ти чинитимеш опір. Мені казали, що ти вже виявляв здатність опиратися закляттю «Імперіус». Від цього треба захищатися схожим чином… ну, приготуйся.
Снейп завдав удару раніше, ніж Гаррі встиг зосередитися й налаштуватися на опір. Кабінет поплив у нього перед очима і зник. У голові ніби замерехтіла кіноплівка з такими яскравими образами, що вони його засліпили й змусили забути про все довкола.
Йому було п’ять років, Дадлі гасав на новенькому червоному велосипеді, а Гарріне серце розривалося від заздрості… йому було дев’ять років, бульдог Ріпер загнав його на дерево, а Дурслі реготали внизу на газоні… він сидів із Сортувальним Капелюхом на голові, а той казав, як добре йому велося б у Слизерині… Герміона лежала в шкільній лікарні з зарослим густою шерстю лицем… сотня дементорів оточила його біля темного озера… він стояв під омелою, а до нього підходила Чо Чанґ…
— Ти навмисне виконав жалюче закляття? — холодно спитав Снейп.
— Ні, — з мукою проказав Гаррі, встаючи з підлоги.
— Я так і подумав, — уважно придивлявся до нього Снейп. — Ти надто далеко впустив мене у свій мозок. Втратив контроль.
— Ви бачили все те, що й я? — спитав Гаррі, не впевнений, що хоче чути відповідь.
— Уривками, — скривив губи Снейп. — Чий то був пес?
— Моєї тітки Мардж, — пробурмотів Гаррі, сердито зиркаючи на Снейпа.
— Для першого разу було не так і безнадійно, — знову підняв чарівну паличку Снейп. — Урешті-решт ти спромігся мене зупинити, хоч і потратив час та енергію на зайві крики. Мусиш зосередитися. Чини мені опір розумом, і тобі не доведеться вдаватися до чарівної палички.
— Я намагаюся, — огризнувся Гаррі, — але ж ви мені не кажете, як це робити!
— Що за манери, Поттере?! — погрозливо прошипів Снейп. — А тепер заплющ очі.
Перш ніж послухатися, Гаррі глянув на нього з огидою. Йому не подобалося стояти з заплющеними очима, коли перед ним був Снейп з чарівною паличкою в руках.
— Викинь з голови все зайве, Поттере, — пролунав холодний Снейпів голос. — Позбудься всіх емоцій…
Проте лють на Снейпа все ще пульсувала отрутою в жилах Гаррі. Позбутися люті? Простіше було б позбутися ніг…
— Поттере, ти не виконуєш… старайся… зосередься…
Гаррі спробував очистити голову, намагався не думати, не пригадувати, не відчувати…
— Давай іще раз… на рахунок «три»… раз… два… три…
Величезний чорний дракон став дибки перед ним… мама й тато махали руками з зачарованого дзеркала… на землі лежав Седрик Діґорі й дивився на нього невидющими очима…
— НІ-І-І-І-І-І-І!
Гаррі знову стояв навколішки, затуляючи лице руками, а голова нестерпно боліла, ніби хтось видирав йому з черепа мозок.
— Уставай! — гаркнув Снейп. — Уставай! Ти не стараєшся, не докладаєш жодних зусиль. Даєш мені доступ до спогадів, яких боїшся, вручаючи мені тим самим зброю!
Гаррі знову встав, а серце в нього калатало так несамовито, мовби він і справді щойно побачив на цвинтарі мертвого Седрика. Снейп здавався блідішим, ніж завжди, і сердитішим, хоч навіть близько не був такий злий, як Гаррі.
— Я… стараюся, — процідив Гаррі крізь зуби.
— Я наказав тобі позбутися емоцій!
— Так? А мені зараз нелегко це зробити, — огризнувся Гаррі.
— То станеш легкою здобиччю Темного Лорда! — гаркнув Снейп. — Дурні, що не вміють приховувати почуттів, не контролюють власних емоцій, впиваються сумними спогадами й легко дозволяють себе спровокувати… одне слово, слабаки… вони не мають найменшого шансу проти його могутності! Поттере, він сміховинно легко проникне в твій мозок!
— Я не слабак, — ледь чутно проказав Гаррі. Його проймала така лють, що він боявся от-от накинутися на Снейпа.
— То доведи це! Опануй себе! — гримнув Снейп. — Стримай свою лють, наведи лад у голові! Робимо ще одну спробу! Приготуйся! Давай!
Гаррі дивився, як дядько Вернон забиває цвяхами поштову скриньку… сотня дементорів ковзала понад озером, насуваючись на нього… він біг з містером Візлі коридором без вікон… вони наближалися до простих дерев’яних дверей… Гаррі сподівався зайти в ці двері… але містер Візлі повів його ліворуч, а тоді вниз по кам’яних сходах…
— Я ЗНАЮ! ЗНАЮ!
Він знову стояв рачки на підлозі Снейпового кабінету, шрам неприємно поколював, зате крик, що вилетів з його рота, звучав з тріумфом. Він знову відштовхнувся від підлоги, встав і побачив Снейпа, що дивився на нього, піднявши чарівну паличку. Схоже було, що він зупинив дію закляття, перш ніж Гаррі почав з ним боротися.