Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 74)
Розділ дев’ятнадцятий
Лев і змія
Наступні два тижні Гаррі мав відчуття, ніби носить у грудях якийсь таємний палаючий талісман. Той талісман оберігав його на уроках Амбридж і навіть давав змогу чемно всміхатися, дивлячись у її жахливі вирячені очі. Об’єднавшись у ДА, вони чинили опір під самісіньким її носом, робили саме те, чого так боялися і Амбридж, і міністерство. Щоразу на її уроках Гаррі прикидався, що читає, як і всі, підручник Вілберта Слинкгарда, а сам перебирав у пам’яті попередні їхні зібрання, пригадуючи, як успішно Невіл роззброїв Герміону, як Колін Кріві за три зустрічі опанував затримувальні чари, як Парваті Патіл виконала таке чудове зменшувальне закляття, що стіл, на якому стояли стервоскопи, перетворився на порох.
Для зібрань ДА майже неможливо було знайти якийсь постійний вечір, бо доводилося узгоджувати їх з квідичними тренуваннями трьох різних команд, що часто переносилися через погані погодні умови. Однак Гаррі не шкодував. Він відчував, що мати непередбачуваний розклад зібрань, можливо, навіть краще. Якби за ними хтось стежив, то йому нелегко було б виявити якусь певну систему.
Герміона невдовзі винайшла дуже розумний спосіб повідомляти всіх членів ДА про час і дату наступної зустрічі, якщо її несподівано доводилося переносити. Постійне перешіптування й занадто часте спілкування учнів з різних гуртожитків у Великій залі могло б викликати підозру, тож вона роздала кожному членові ДА по фальшивому ґалеону (Рон страшенно розхвилювався, коли вперше побачив кошик і подумав, що вона роздає щире золото.)
— Бачите цифри по обідку монет? — спитала Герміона, показуючи всім наприкінці четвертого зібрання псевдоґалеон. Жовта велика монета виблискувала у світлі смолоскипів. — На справжніх ґалеонах це просто серійний номер, що позначає ґобліна, який викарбував цю монету. А на цих фальшивих монетах цифри будуть мінятися, вказуючи дату і час наступної зустрічі. Якщо міняється дата, монети нагріватимуться, тож навіть у кишені ви це відчуєте. У кожного з нас буде по монеті, тож коли Гаррі призначатиме дату наступної зустрічі, він мінятиме цифри на своїй монеті, і ваші цифри теж відповідно зміняться, бо я наклала на всі монети мінливе замовляння.
Герміонині слова зустріла мертва тиша. Вона збентежено глянула на звернеш до неї обличчя.
— Я думала, що це непогана ідея, — непевно сказала вона, — тобто навіть якби Амбридж наказала нам вивернути кишені, то ґалеони не викличуть підозри. Але… якщо ви не хочете…
— Ти вмієш робити мінливе замовляння? — спитав Террі Буг.
— Так, — відповіла Герміона.
— Але ж це… це вже рівень НОЧІ, — ледь чутно сказав він.
— Он воно що, — якомога скромніше озвалася Герміона. — Ага… ну… так, мабуть.
— Чому це ти не в Рейвенклові? — допитувався Террі, мало не з благоговінням дивлячись на Герміону. — З такою головою, як у тебе?
— Сортувальний Капелюх мав серйозний намір відіслати мене у Рейвенклов, — радісно пояснила Герміона, — та врешті зупинився на Ґрифіндорі. То що, будемо користуватися ґалеонами?
Почувся схвальний гомін, і всі підійшли до кошика по монети. Гаррі скоса глянув на Герміону.
— Знаєш, що це мені нагадало?
— Ні, а що?
— Смертежерські мітки. Волдеморт торкається однієї, а пекти починають усі, і смертежери тоді знають, що повинні з ним зустрітися.
— Це так, — тихенько погодилася Герміона, — бо саме цю ідею я й використала… але ти, мабуть, помітив, що я викарбувала дату на кружальцях металу, а не на шкірі наших друзів.
— Так… це, звісно, краще, — усміхнувся Гаррі й поклав у кишеню ґалеон. — Єдина небезпека, щоб ми їх випадково не витратили.
— Якби ж то, — Рон сумовито поглянув на свою фальшиву монету, — з чим я його сплутаю, якщо справжніх ґалеонів не маю.
Наближався перший квідичний матч сезону між Ґрифіндором та Слизерином, і зібрання ДА довелося відкласти, бо Анжеліна наполягала на майже щоденних тренуваннях. Уже давно не розігрувався кубок з квідичу, тож це лише підігрівало інтерес і створювало навколо майбутнього матчу збуджену атмосферу. Результат мав неабияке значення і для рейвенкловців та гафелпафців, адже впродовж року вони теж мали провести зустрічі з кожною з цих команд. Вихователі гуртожитків команд-суперниць прагнули, щоб перемогли саме їхні вихованці — хоч і намагалися не виявляти своїх честолюбних бажань у розмовах про чесну спортивну боротьбу. Гаррі зрозумів, як сильно професорка Макґонеґел прагне перемоги над Слизерином, коли вона цілий тиждень перед матчем не давала їм домашніх завдань.
— Думаю, ви зараз і так перевантажені, — сказала вона ніби між іншим. Ніхто не повірив своїм вухам, поки вона не глянула на Гаррі та Рона й суворо додала: — Хлопці, я вже звикла, що квідичний кубок стоїть у мене в кабінеті, і дуже не хотіла б віддавати його професорові Снейпу, тож використайте вільний час для додаткових тренувань. Добре?
Снейп допомагав своїм не менш фанатично. Він так часто замовляв квідичне поле для слизеринських тренувань, що ґрифіндорцям нелегко було туди пробитися. А ще він заплющував очі на численні спроби слизеринців заклясти в коридорах ґрифіндорських гравців. Коли Алісія Спінет опинилася в шкільній лікарні, бо її брови стали так швидко й густо рости по всьому обличчі, що невдовзі заважали їй не тільки бачити, а й говорити, Снейп наполягав, що вона сама себе зачаклувала густоволосим закляттям, і відмовився вислухати чотирнадцятьох свідків, які стверджували, що на власні очі бачили в бібліотеці, як у Алісії за спиною стояв слизеринський воротар Майлз Блечлі і насилав на неї чари.
Гаррі з оптимізмом оцінював шанси Ґрифіндору адже вони ще ніколи не програвали Мелфоєвій команді. Рон, звичайно, ще не досяг Вудового рівня, але дуже багато працював. На жаль, після будь-якої помилки він втрачав упевненість, і це була його найбільша вада. Рон сильно нервувався, пропустивши один гол, і суперник тоді легко міг забити йому ще. З іншого боку, Гаррі бачив, що Рон, коли був у добрій формі, міг творити чудеса. Під час одного незабутнього тренування він, тримаючись однією рукою за мітлу і звисаючи з неї, так потужно відбив ногою квафел від свого кільця, що той перелетів усе поле й потрапив у центральне кільце суперника. Гравці порівнювали цей неймовірний фінт зі схожим трюком воротаря ірландської збірної Бері Раяна, коли той вилетів один на один проти найкращого загонича Польщі Ладислава Замойського. Навіть Фред казав, що Рон іще змусить його з Джорджем ним пишатися, і що вони серйозно думають, щоб визнати його своїм родичем, хоч, за їхніми запевненнями, попередні чотири роки всіляко це заперечували.
Гаррі непокоївся лиш тим, як ще до виходу на поле вплинуть на Ронів настрій підступні дії слизеринської команди. Гаррі, звісно, за чотири роки вже звик не звертати уваги на їхні дошкульні репліки, тому, скажімо, така єхидна фраза, як «Гей, Потюнчику, я чула, що Ворінґтон пообіцяв у суботу збити тебе з мітли», не тільки не змусила його похолонути з жаху, а навпаки, викликала зневажливий сміх.
«Ворінґтону так важко влучити в ціль, що я більше боюся, коли він цілиться не в мене, а в мого сусіда», — відрізав Гаррі, викликавши сміх Рона та Герміони і змівши глузливу посмішку з обличчя Пенсі Паркінсон.
Але Ронові ще не доводилося витримувати цілу зливу образ, знущань та залякувань. Слизеринці, серед яких були значно кремезніші за Рона семикласники, шипіли, зустрічаючи його в коридорах: «Візлі, ти вже домовився про ліжко в лікарні?» Рон від цього зеленів. А коли Драко Мелфой за кожної нагоди передражнював Рона, вдавано впускаючи з рук квафела, Ронові вуха наливалися кров’ю, а руки так тремтіли, що могли б тоді випустити все, що завгодно.
Під завивання вітру й лопотіння злив минув жовтень і настав холодний, мов застиглий чавун, листопад з ранковими заморозками та крижаними протягами, що обпікали обличчя й руки. Небо і стеля Великої зали стали перламутрово-сірі, вершини гір навколо Гоґвортсу вкрилися снігом, а температура в замку так понизилася, що багато учнів на перервах носили в коридорі грубі рукавиці з драконячої шкури.
Ранок перед матчем видався холодний і ясний. Коли Гаррі прокинувся й глянув на Ронове ліжко, то побачив, що той сидить, обхопивши руками коліна, й напружено дивиться перед собою.
— З тобою все нормально? — поцікавився Гаррі.
Рон мовчки кивнув головою. Гаррі яскраво пригадав, як Рон колись випадково наклав був сам на себе слимакоблювальне закляття. Тоді він теж був блідий і спітнілий, і так само не бажав розкривати рота.
— Тобі треба поснідати, — підбадьорливо сказав Гаррі. — Ходімо.
Велика зала, коли вони туди прийшли, швидко заповнювалася. Розмови лунали голосніше, а загальний настрій був бурхливіший, ніж завжди. Минаючи слизеринський стіл, хлопці почули якийсь гамір. Гаррі озирнувся й побачив, що всі слизеринці, окрім звичних срібно-зелених шарфів та капелюхів, мали ще й сріблясті значки у формі якихось корон. Багато хто, голосно регочучи, махав Ронові рукою. Гаррі намагався прочитати, що написано на значках, але не хотів надовго зупинятися — щоб Рон якомога скоріше минув цей стіл.
За ґрифіндорським столом, де всі були одягнені в червоно-золотисте, їх зустріли оплесками, проте, замість піднести Ронові настрій, це чомусь остаточно підірвало його бойовий дух. Він гепнувся на лаву з таким виглядом, ніби це була його прощальна трапеза.