Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 60)
Професорка Макґонеґел стрімко зайшла до класу, навіть бровою не повівши на професорку Амбридж.
— Увага, — сказала вона, й миттю запанувала тиша. — Містере Фініґан, прошу підійти до мене й розібрати ваші домашні роботи… міс Браун, візьміть, будь ласка, оцю коробку з мишами… дівчино, не бійтеся, вони не кусаються… роздайте їх учням…
—
— А тепер прошу уважно слухати… Діне Томасе. якщо ти ще раз таке зробиш зі своєю мишею, я призначу тобі покарання… Більшість із вас успішно виконала «щезнення» слимаків, і навіть ті, в кого залишилися уламки мушлі, збагнули суть цього закляття. Сьогодні ми будемо…
—
— Так? — повернулася до неї професорка Макґонеґел, і її брови так насупилися, що утворили одну довгу сувору лінію.
— Я лише хотіла знати, пані професорко, чи ви отримали мою записку з датою й годиною інспек…
— Очевидно, що отримала, бо інакше я поцікавилася б, що ви робите в моєму кабінеті, — сказала професорка Макґонеґел і рішуче повернулася спиною до професорки Амбридж. Багато учнів обмінялися радісними поглядами. — Як я вже сказала, сьогодні ми будемо виконувати значно складніше «щезнення» мишей. Отже, закляття «щезник»…
— Цікаво, — ледве стримуючи роздратування, обернулася професорка Макґонеґел до професорки Амбридж, — яким чином ви будете оцінювати методику мого навчання, якщо постійно мене перебиватимете? Доводжу до вашого відома, що я не дозволяю нікому розмовляти, коли говорю я.
Професорка Амбридж мала такий вигляд, ніби отримала ляпаса. Вона нічого не сказала, тільки розкрила свій нотатник і почала в ньому щось розлючено шкрябати.
Професорка Макґонеґел з абсолютно, незворушним виглядом знову звернулася до учнів.
— Як я вже казала, закляття «щезник» ускладнюється настільки, наскільки складнішу тварину треба «щезнути». Слимаки, як безхребетні, піддаються досить легко, а от з мишею, як представником класу ссавців, мороки буде значно більше. Таким чином, ці чари не можна виконати, думаючи про вашу вечерю. Отож… ви знаєте магічну формулу, побачимо, що у вас вийде…
— Як вона може мені дорікати, що я втрачаю з Амбридж самовладання! — прошепотів Ронові Гаррі, але на обличчі в нього сяяла усмішка — він уже зовсім не сердився на професорку Макґонеґел.
Амбридж не ходила по класу за професоркою Макґонеґел, так як вона робила це з Трелоні. Мабуть, збагнула, що професорка Макґонаґел такого їй просто не дозволить. Зате весь час щось записувала, сидячи у своєму кутку, а коли професорка Макґонеґел нарешті звеліла всім збирати речі. Амбридж підвелася з похмурим виглядом.
— Це вже початок, — сказав Рон, тримаючи в руках довжелезного і в’юнкого мишачого хвоста, а тоді кинув його в коробку, з якою ходила по класу Лаванда.
Виходячи з класу, Гаррі побачив, як професорка Амбридж підійшла до вчительського столу. Він штурхнув Рона, а той — Герміону, і вони всі втрьох непомітно позадкували, щоб підслухати розмову.
— Чи давно ви вчителюєте в Гоґвортсі? — запитала професорка Амбридж.
— У грудні буде тридцять дев’ять років, — відрубала професорка Макґонеґел, заклацуючи замочок портфеля.
Професорка Амбридж це записала.
— Дуже добре, — сказала вона, — впродовж десяти днів ви отримаєте результати інспектування.
— Ніяк не дочекаюся, — холодно й байдуже озвалася професорка Макґонеґел, йдучи до дверей. — Ворушіться, — підігнала вона Гаррі, Рона й Герміону.
Гаррі не міг стримати усмішки і міг би поклястися, що отримав у відповідь таку саму усмішку.
Він думав, що наступного разу побачить Амбридж аж увечері, коли відбуватиме покарання, проте помилився. Коли вони йшли галявиною до лісу на догляд за магічними істотами, то побачили, що вона вже чекає зі своїм нотатником біля професорки Граблі-Планки.
— Ви не постійно викладаєте цей предмет? — почув Гаррі її запитання, коли вони підійшли до складаного столу, на якому зграйка поневолених посіпачок, схожих на живі гілочки, порпалася в пошуках мокриць.
— Щира правда, — відповіла професорка Граблі-Планка. заклавши за спину руки і похитуючись туди-сюди. — Я замінюю професора Геґріда.
Гаррі стурбовано перезирнувся з Роном та Герміоною. Мелфой шепотівся про щось з Кребом і Ґойлом. Він неодмінно скористається такою нагодою, щоб оббрехати Геґріда на очах у представника міністерства.
— Гм, — мугикнула професорка Амбридж і стишила голос, хоч Гаррі й далі чув її цілком виразно. — Цікаво… директор чомусь на диво неохоче ділиться зі мною інформацією з цього приводу… може, ви мені скажете, чим викликана така довга відпустка професора Геґріда?
Гаррі побачив, як Мелфой пильно глянув на професорок.
— На жаль, — безтурботно відповіла професорка Граблі-Планка, — мені про це відомо не більше, ніж вам. Я отримала від Дамблдора сову з пропозицією попрацювати кілька тижнів і дала згоду. Більше я нічого не знаю. То можна починати?
— Так, будь ласка, — дозволила професорка Амбридж, шкрябаючи щось у своєму нотатнику.
На цьому уроці Амбридж обрала іншу тактику й ходила між учнями, розпитуючи їх про магічних істот. Майже всі відповідали добре, і настрій у Гаррі трохи поліпшився — учні Геґріда не підвели.
— Якщо брати загалом, — звернулася професорка Амбридж до професорки Граблі-Планки після довгого розпитування Діна Томаса, — то як ви, тимчасовий член учительського колективу… можна сказати, об’єктивний спостерігач… як ви оцінюєте Гоґвортс? Чи ви отримуєте достатню підтримку від шкільного керівництва?
— О, так, Дамблдор просто чудовий, — гаряче підтвердила професорка Граблі-Планка. — Мені тут усе подобається, я дуже задоволена.
Амбридж недовірливо, але чемно шкрябнула щось у нотатнику й розпитувала далі:
— А що ви плануєте вивчати цього року… звісно, якщо не повернеться професор Геґрід?
— Я ознайомлю учнів з істотами, про яких найчастіше розпитують на іспитах для отримання СОВ, — пояснила професорка Граблі-Планка. — Уже не так багато й залишилося… вони проходили єдинорогів та ніфлерів, тож ми вивчимо порлоків та кнізлів, навчимося відрізняти крупів від кнарлів і так далі…
— Видно, що ви знаєте свою роботу, — сказала професорка Амбридж і відверто позначила щось у нотатнику великою галочкою. Гаррі не сподобалось, що вона наголосила на слові «ви», і ще менше сподобалося, коли вона звернулася до Ґойла. — Я чула, що на цих уроках учні зазнавали травм?
Ґойл дурнувато загигогів. Йому на поміч миттю прийшов Мелфой.
— Це було зі мною, — сказав він. — Мене поранив гіпогриф.
— Гіпогриф? — перепитала професорка Амбридж і заграмузляла в нотатнику мов скажена.
— Бо він, бовдур, не слухав, що йому казав Геґрід, — сердито втрутився Гаррі.
Рон і Герміона аж застогнали. Професорка Амбридж повільно повернула голову до Гаррі.
— Покарання ще на один вечір. — м’яко сказала вона. — Дуже вам дякую, пані професорко. Думаю, це все, що мені було потрібно. Результати інспектування ви отримаєте впродовж десяти днів.
— Як добре, — зраділа Граблі-Планка, а професорка Амбридж потюпала галявиною до замку.
Була майже північ, коли Гаррі вийшов з кабінету Амбридж. Рука його стікала кров’ю, закривавлюючи хустинку, якою він її обмотав. Гаррі думав, що у вітальні буде вже порожньо, однак його там чекали Рон та Герміона. Гаррі зрадів, коли їх побачив, тим паче, що Герміона була налаштована скоріше співчутливо, ніж критично.
— На, — вона підсунула до нього мисочку з жовтою рідиною, — вмочи туди руку. Це проціджений відвар маринованих муртлапових щупальців. Має допомогти.
Гаррі занурив у мисочку закривавлену й затерплу від болю руку і відчув блаженну полегкість. Криволапик, муркочучи, потерся об його ноги, вистрибнув йому на коліна і там умостився.
— Дякую, — почухав він Криволапика лівою рукою.
— Я вважаю, що ти повинен поскаржитися, — тихенько порадив Рон.
— Ні, — категорично заперечив Гаррі.
— Макґонеґелка здуріла б, якби довідалася…
— Мабуть, що так, — похмуро погодився Гаррі. — Як гадаєш, скільки мине часу, поки Амбридж пропхне нову постанову про те, що кожного, хто поскаржиться на Верховного інквізитора, треба негайно звільняти з роботи?
Рон уже й рота розкрив, щоб заперечити, та нічого не придумав, тож за якусь мить знову закрив.
— Це жахлива жінка, — тихенько сказала Герміона.
— Я запропонував отруїти, — понуро бовкнув Рон.
— Ні… я мала на увазі якось це пов’язати з тим, що вона погано викладає предмет, адже ми від неї ніякого захисту не навчимося, — сказала Герміона.
— І що ж ми зробимо? — позіхнув Рон. — Уже пізно. Вона отримала посаду і залишиться тут. Фадж постарається.
— Знаєте, я сьогодні думала… — Герміона боязко глянула на Гаррі, а тоді продовжила: — Я подумала, що… можливо, настав час, коли ми повинні… зробити це самі.
— Що самі? — підозріло перепитав Гаррі, все ще не виймаючи руку з відвару муртлапових щупальців.
— Ми самі повинні вивчити захист від темних мистецтв, — сказала Герміона.
— Перестань, — застогнав Рон. — Ти хочеш нас завалити ще й цим? Невже ти не розумієш, що ми з Гаррі знову відстаємо з домашньою роботою, а другий тиждень лише почався?