Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 56)

Мені шкода, що влітку не мав нагоди бачити тебе довше: мені прикро критикувати власних батьків, але боюся, що не зможу мешкати з ними під одним дахом, поки вони будуть пов’язані з тими небезпечними типами з Дамблдорового оточення. (Якщо колись писатимеш листа матері, то можеш їй повідомити, що такий собі Стержис Подмор, великий приятель Дамблдора, був недавно ув’язнений в Азкабані за незаконне проникнення в міністерство. Можливо, хоч це відкриє їм очі на те, з якими дрібними злочинцями вони крутяться в одній компанії.) Вважаю, що мені дуже пощастило, оскільки я уник тавра пов’язаності з подібними людьми — навіть не знаю, як дякувати панові міністру за таку люб’язність з його боку — і дуже надіюся, Роне, що родинні почуття не засліплять тебе до такої міри, щоб ти не помічав хибної природи батьківських переконань та вчинків. Я щиро сподіваюся, що з часом вони усвідомлять, як помилялися, і буду, зрозуміло, готовий прийняти їхні вибачення, коли настане такий день. Прошу ретельно обміркувати мої слова, особливо ті, що стосуються Гаррі Поттера, і ще раз вітаю тебе з обранням старостою.

Твій брат,

Персі.

Гаррі подивився на Рона.

— Ну… якщо ти хочеш, — сказав він таким тоном, ніби все це був жарт, — е-е… як там? — він звірився з листом Персі, — …а, так… «порвати стосунки» зі мною, клянуся не впадати в шал.

— Віддай, — простяг Рон руку. — Він… — почав Рон, роздираючи листа надвоє, — найбільше… — подер його начетверо, — у світі… — клаптів стало вісім, — лайно. Рон пожбурив клапті в камін.

— Треба якось усе це закінчити, поки не настав світанок, — бадьоро сказав він Гаррі, беручись за реферат для професорки Сіністри.

Герміона якось дивно глянула на Рона.

— Ох, давайте сюди, — раптом сказала вона.

— Що? — не зрозумів Рон.

— Дайте сюди, я перегляну й виправлю.

— Ти серйозно? Ох, Герміоно, ти врятувала нам життя, — зрадів Рон. — Як тобі віддячити?…

— Можете сказати: «Обіцяємо більше ніколи не відкладати домашні завдання на потім». — І вона простягла руку по їхні реферати, не в змозі приховати втіху.

— Велике тобі мерсі, Герміоно, — втомлено сказав Гаррі, передав їй реферат і впав у крісло, тручи очі.

Минула північ, і у вітальні не було вже нікого, крім трьох друзів та Криволапика. Стояла тиша, яку порушувало тільки порипування Герміониного пера, коли вона викреслювала то тут, то там речення в їхніх рефератах, та ще шелестіння сторінок, коли вона звіряла різні факти, зазираючи в розкидані на столі довідники. Гаррі був зовсім виснажений. А ще він відчував якусь дивно-хворобливу порожнечу в грудях, пов’язану не з утомою, а з тим листом, почорнілі рештки якого дотлівали в каміні.

Він знав, що половина гоґвортських учнів вважає його дивним, навіть ненормальним. Знав, що в «Щоденному віщуні» місяцями друкувалися дошкульні натяки на його адресу. Та зовсім інакше було побачити це все на пергаменті як ось у листі від Персі, довідатися, що Персі радив Ронові порвати з ним і навіть доносити на нього професорці Амбридж. Тепер Гаррі значно чіткіше усвідомив усю серйозність свого становища. Він знав Персі ось уже чотири роки, залишався в його будинку на літні канікули, ділив з ним один намет на Кубку світу з квідичу, навіть отримав від нього торік найвищі оцінки за друге завдання Тричаклунського турніру, — і от тепер Персі вважав його неврівноваженим і навіть шаленим.

Гаррі раптом відчув хвилю тепла до свого хрещеного батька і подумав, що Сіріус, мабуть, єдиний міг зрозуміти його теперішні почуття, бо перебував у схожій ситуації. Майже всі в чаклунській громаді вважали його небезпечним убивцею і великим прихильником Волдеморта, і він мусив терпіти це ось уже чотирнадцять років…

Гаррі кліпнув очима, бо раптом побачив у каміні таке, чого там не могло бути. Воно з’явилося на мить і відразу зникло. Ні… це неможливо… йому привиділося, бо він саме думав про Сіріуса…

— Тепер усе це запиши, — сказала Герміона Ронові й підштовхнула до нього реферат, а також списаний нею аркуш, — а тоді додай висновок, який я для тебе написала.

— Герміоно, кращої за тебе людини я ще ніколи не зустрічав, — ледь чутно сказав Рон, — і якщо я буду колись з тобою неввічливий…

— …я зрозумію, що ти знову став самим собою, — глузливо додала Герміона. — Гаррі, твій реферат нормальний, окрім оцього рядка наприкінці. Ти, мабуть, не розчув добре професорку Сіністру, бо супутник Європа вкритий льодом, а не глодом… Гаррі?

Гаррі зсунувся з крісла і став навколішки на обсмаленому й пошарпаному килимку біля каміна, втупившись у вогонь.

— Е-е… Гаррі? — невпевнено протяг Рон. — Чому ти там сидиш?

— Бо я щойно бачив у каміні голову Сіріуса, — відповів Гаррі.

Він сказав це дуже спокійно. Зрештою, він уже бачив торік Сіріусову голову саме в цьому каміні і навіть розмовляв з нею. Але, з іншого боку, він не був певний, що справді її щойно бачив… вона так швидко зникла…

— Голову Сіріуса? — перепитала Герміона. — Тобто так само, як тоді, під час Тричаклунського турніру, коли він хотів з тобою поговорити? Але зараз би він такого не робив, це дуже… Сіріусе!

Вона затамувала подих, дивлячись на вогонь. Рон випустив з рук перо. Просто серед полум’я стирчала Сіріусова голова. Довжелезне чорне волосся спадало на його усміхнене обличчя.

— Я вже було подумав, що ви підете спати до того, як усі розійдуться, — сказав він. — Щогодини тут вигулькував.

— Ти щогодини вигулькував отут, у каміні? — мало не розреготався Гаррі.

— Тільки на секунду, щоб глянути, чи не розвиднілося на обрії.

— А якби вас хтось побачив? — збентежилася Герміона.

— Здається, якась дівчинка… судячи з вигляду, першокласниця… може, й помітила мене, але не хвилюйся, — поквапливо додав Сіріус, бо Герміона затулила рукою рота, — я зник у ту ж мить, коли вона сюди глянула, тому не сумніваюся, що вона сприйняла мене за якусь химерну поліняку.

— Сіріусе, це ж такий величезний ризик… — не вгавала Герміона.

— Ти вже заговорила, як Молі, — скривився Сіріус. — Це єдина можливість відповісти на Гаррін лист і не вдаватися до шифру… адже будь-який шифр можна розшифрувати.

При згадці про листа Герміона й Рон зиркнули на Гаррі.

— Ти нам не казав, що написав Сіріусові! — докірливо вигукнула Герміона.

— Я забув, — пояснив Гаррі, і це була щира правда. Після зустрічі з Чо в соварні Гаррі забув про все на світі. — Не дивися на мене так, Герміоно. Таємної інформації звідти не зміг би вивідати ніхто. Скажи, Сіріусе.

— Так, лист був дуже добрий, — усміхнувся Сіріус. — Та нам треба поспішати, щоб ніхто не завадив… отже, твій шрам…

— А що таке?.. — почав було Рон, та Герміона не дала йому договорити.

— Розкажемо тобі пізніше. Сіріусе, просимо…

— Я знаю, що немає нічого приємного, коли він болить, але ми не думаємо, що через це треба переживати. Шрам болів і торік, правда?

— Так, і Дамблдор казав, що це буває тоді, як Волдемортом оволодівають сильні емоції, — підтвердив Гаррі, не звертаючи, як завжди, уваги на Рона й Герміону, що боязко здригнулися. — Можливо, він був просто, не знаю, дуже сердитий абощо того вечора, коли я відбував покарання.

— Він повернувся, тому шрам болітиме частіше, — сказав Сіріус.

— То ти не думаєш, що це було пов’язано з тим доторком професорки Амбридж, коли я відбував у неї покарання? — запитав Гаррі.

— Сумніваюся, — відповів Сіріус. — Я знаю, яку вона має репутацію, але впевнений, що вона не смертежерка…

— Вона така гидка, що могла б і бути, — похмуро зауважив Гаррі, а Рон з Герміоною енергійно й схвально закивали головами.

— Так, але світ не ділиться на добрих людей і на смертежерів, — гмикнув Сіріус. — Хоч я знаю, що то за мерзенна штучка… почув би ти, як про неї відгукується Ремус.

— То Люпин її знає? — швидко перепитав Гаррі, пригадуючи, як на першому уроці Амбридж згадувала про «небезпечних покручів».

— Ні, — заперечив Сіріус, — але два роки тому вона брала участь у складанні антивовкулачного законопроекту, після якого йому стало майже неможливо знайти собі роботу.

Гаррі згадав, який убогий вигляд мав останнім часом Люпин, і його неприязнь до Амбридж лише поглибилася.

— А що вона має проти вовкулак? — сердито запитала Герміона.

— Мабуть, боїться їх, — припустив Сіріус і усміхнувся, оцінивши її обурення. — Помітно, що вона терпіти не може будь-яких напівлюдських істот. Торік провела кампанію з вимогою зібрати всіх водяників і русалок, і позначити їх спеціальними ярликами. Уявіть, скільки треба витратити часу та енергії на переслідування цих істот, коли в нас вільно лазить такий гидкий хробак, як той Крічер.

Рон засміявся, а Герміона спохмурніла.

— Сіріусе! — докірливо сказала вона. — Чесно, якби ви хоч трошки краще поставилися до Крічера, я впевнена, що він би змінився. Ви, зрештою, єдиний живий член його родини, а професор Дамблдор казав…

— То як там в Амбридж уроки? — не дав їй договорити Сіріус. — Вона що, навчає вас, як убивати покручів?

— Ні, — відповів Гаррі, не звертаючи уваги на ображений вигляд Герміони, котра так і не закінчила своєї промови на захист Крічера. — Вона взагалі не дозволяє нам користуватися чарами!

— Ми тільки те й робимо, що читаємо дурнуватий підручник, — додав Рон.

— Я так і думав, — не здивувався Сіріус. — Ми маємо інформацію з міністерства, що Фадж проти проведення з вами бойових занять.