Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 52)
— Іди-но сюди, Роне, побачимо, чи пасує тобі стара Оліверова мантія, — покликала його Кеті Бел, — його прізвище можна відпороти й нашити твоє…
Рон пішов до неї, а до Гаррі підскочила Анжеліна.
— Вибач, Поттере, що я тоді на тебе налетіла, — випалила вона. — Ця тренерська посада забирає стільки нервів. Знаєш, я починаю думати, що іноді даремно нападалася на Вуда. — Трохи насупившись, вона дивилася на Рона, відсьорбуючи з келиха маслопиво.
— Слухай, я знаю, що це твій найкращий друг, але він не супер, — відверто сказала вона. — Хоч думаю, що на тренуваннях його можна підтягти. У його родині були класні квідичисти. Якщо чесно, то я розраховую, що він продемонструє кращі здібності, ніж сьогодні. Віккі Фробішер і Джефрі Рупер літали сьогодні краще, але Гупер такий скиглій, весь час нарікає на те чи те, а Віккі відвідує всі можливі гуртки й товариства. Вона сьогодні зізналася, що коли наші тренування й засідання клубу замовлянь збігатимуться в часі, то вона вибере клуб. У будь-якому разі завтра о другій буде тренування, тож щоб ти був обов’язково. І прощу тебе, постарайся допомогти Ронові, добре?
Він кивнув, і Анжеліна подалася до Алісії Спінет. Гаррі підійшов до Герміони, яка рвучко прокинулась, коли він поставив на підлогу портфель.
— Ой, Гаррі, це ти… гарно вийшло з Роном, правда? — сказала вона, протираючи очі. — Я просто так… так… така втомлена, — позіхнула вона. — Не спала до першої ночі, в’язала нові шапочки. Вони зникають просто блискавично!
І справді, Гаррі тепер побачив, що скрізь у кімнаті були заховані шапочки, щоб необачні ельфи могли випадково їх підібрати.
— Чудово, — мовив Гаррі, думаючи про своє. Якщо він ні з ким не поділиться, то просто вибухне. — Герміоно, я щойно був у кабінеті Амбридж, і вона торкнулася до моєї руки…
Герміона уважно прислухалася. Коли Гаррі договорив, вона поволі мовила:
— Ти боїшся, що Відомо-Хто контролює її так само, як раніше Квірела?
— Ну, — впівголоса підтвердив Гаррі, — така можливість існує, правда?
— Можливо, що так, — не дуже впевнено сказала Герміона. — Хоч я й не думаю, що він міг би
Гаррі якусь мить стежив за Фредом, Джорджем і Лі Джорданом, які жонглювали порожніми пляшками з-під маслопива. Тоді Герміона додала:
— Але ж торік твій шрам болів, коли ніхто до тебе не торкався, а хіба Дамблдор не казав, що це пов’язано з тим, що відчуває в цей час Відомо-Хто? Тобто, можливо, з Амбридж це ніяк не пов’язано, може, це просто випадково сталося саме тоді, як ти був поряд з нею?
— Вона мерзенна, — різко заперечив Гаррі. — Збочена.
— Так, вона жахлива, але… Гаррі, мені здається, що ти повинен сказати про біль у шрамі Дамблдорові.
Це вже вдруге за два дні йому радили піти до Дамблдора, але його відповідь Герміоні була така сама, як і Ронові.
— Я його цим не турбуватиму. Ти ж сама щойно сказала, що тут нема нічого страшного. Шрам ціле літо то болів, то переставав… сьогодні було просто трохи гірше, от і все…
— Гаррі, я впевнена, що Дамблдор
— Так, — мимоволі вирвалося в Гаррі, — тільки цим і й турбую Дамблдора, правда? Тільки своїм шрамом!
— Не кажи такого! Це неправда!
— Краще я напишу Сіріусові. Побачимо, що він про це думає…
— Гаррі, про це не можна писати в листі! — не на жарт стривожилася Герміона. — Ти ж пам’ятаєш, як Муді попереджав, щоб ми були обачні з тим, про що пишемо! Немає жодних гарантій, що сов не перехоплюють!
— Добре, добре, нічого не писатиму! — роздратовано погодився Гаррі. Він звівся на ноги. — Я пішов спати. Скажеш Ронові, добре?
— Ой, ні, — полегшено зітхнула Герміона, — якщо ти йдеш спати, то і я вже спокійно можу йти. Я така виснажена, а завтра хочу зв’язати ще кілька шапочок. Слухай, якщо бажаєш, можеш мені допомогти. Це так цікаво! Я вже навчилася робити різні візерунки, і китички, і багато іншого.
Гаррі глянув у її захоплене сяюче лице і зробив вигляд, ніби замислився над цією спокусливою пропозицією.
— Е-е… ні, навряд, дякую, — відмовився він. — Е-е… не завтра. У мене ще повно домашніх завдань…
І він почвалав до хлопчачих спалень, залишивши позаду трохи розчаровану Герміону.
Розділ чотирнадцятий
Персі та Гультяй
Наступного ранку Гаррі прокинувся першим у їхній спальні. Якийсь час лежав, спостерігаючи, як кружляють порошинки у сонячному промені, що прослизав у щілину між запонами його ліжка, і насолоджувався думкою про те, що сьогодні субота. Перший тиждень чверті був якийсь нескінченний, немовби один довжелезний урок історії магії.
Судячи з сонної тиші та свіжесенького вигляду того сонячного променя, день щойно починався. Гаррі відхилив запони довкола ліжка, встав і почав одягатися. Окрім далекого щебетання пташок було чути лише повільне й глибоке дихання його колег-ґрифіндорців. Він обережно відкрив шкільний портфель, витяг звідти пергамент, перо й пішов зі спальні до вітальні.
Там Гаррі зручно вмостився у своє улюблене старе м’яке крісло біля згаслого вже каміна і розгорнув пергамент, оглядаючи кімнату. Кудись пощезали всі залишки зіжмаканого пергаменту, старі плюй-камінці, порожні банки з-під різних речовин та обгортки від цукерок, що завжди надвечір засмічували вітальню. Зникли й Герміонині шапочки для ельфів. «Цікаво, скільки вже ельфів здобули свободу, самі того, можливо, не бажаючи», — подумав Гаррі, а тоді відкоркував каламар, вмочив перо і затримав його за сантиметр від гладенької жовтуватої поверхні пергаменту, напруживши думку… але ось уже минула хвилина чи дві, а він тупо дивився на порожній камін, так і не знаючи, з чого б почати.
Тепер він зрозумів, як важко було Ронові й Герміоні писати йому влітку листи. Як він мав повідомити Сіріусу про все, що сталося минулого тижня, як розпитати про все, що його мучило, та ще й так, щоб можливі викрадачі листів не оволоділи тією інформацією, якої він не хотів їм давати?
Він ще трохи посидів нерухомо, втупившись у камін, а тоді нарешті прийняв рішення. Знову вмочив перо в каламар і впевнено націлив його на пергамент.
Дорогий Сопуне,
Сподіваюсь, у тебе все гаразд, перший тиждень тут був жахливий, я дуже радий, що настали вихідні.
Маємо нову вчительку захисту від темних мистецтв, професорку Амбридж. Вона майже така приємна, як і твоя мама. Пишу тобі, бо те, про що писав минулого літа, сталося знову, коли я відбував покарання в Амбридж.
Ми всі скучили за нашим великим другом, маємо надію, що він незабаром повернеться.
Прошу відповісти якнайшвидше.
На все добре.
Гаррі.
Гаррі кілька разів перечитав листа, намагаючись поставити себе на місце іншої людини. Вирішив, що ніхто, якщо просто перечитає листа, не зрозуміє, про що він пише, чи до кого пише. Мав велику надію, що Сіріус збагне натяк про Геґріда й напише їм, коли той має повернутися. Гаррі волів не питати про це відверто, щоб не привертати зайвої уваги до того, чим займається Геґрід, перебуваючи за межами Гоґвортсу.
Хоч лист був і коротенький, на його написання пішло чимало часу. Доки він його вимучував, сонце вже освітило майже половину кімнати, а зі спалень угорі долинали різні звуки. Гаррі акуратно запечатав пергамент, виліз крізь отвір за портретом і подався до соварні.
— Я б на твоєму місці туди не ходив, — попередив Майже-Безголовий Нік, стурбовано випливаючи зі стіни коридору якраз перед Гаррі. — Півз задумав кепсько пожартувати з тією особою, що зараз проходитиме повз погруддя Парацельса.
— А що — Парацельс має впасти тій особі на голову? — спитав Гаррі.
— Як це не банально, але має, — втомлено підтвердив Майже-Безголовий Нік. — Півз ніколи не відрізнявся тонким смаком. Я пошукаю Кривавого Барона… він один може покласти цьому край… бувай, Гаррі…
— Ага, бувай, — попрощався Гаррі й повернув не праворуч, а ліворуч, вибираючи довший, але безпечніший шлях до соварні. Він минав численні вікна, крізь які виднілося яскраво-синє небо, і настрій у нього поліпшувався. Незабаром почнеться тренування і нарешті він знову опиниться на квідичному полі.
Щось торкнулося до його кісточок на ногах. Глянув униз і побачив Філчеву худющу сіру кицьку Місіс Норіс, що скрадалася повз нього. Вона блимнула на нього жовтими, мов ліхтарі, очима і зникла за статуєю Вільфреда Тоскного.
— Я не роблю нічого поганого, — гукнув їй услід Гаррі. Видно було, що кицька збирається доповісти про нього своєму хазяїнові, хоч Гаррі не бачив для цього ніяких підстав, адже він мав повнісіньке право йти в суботу до соварні.
Сонце було вже високо в небі, і коли Гаррі зайшов у соварню, його ледь не засліпило сяйво в незасклених вікнах. Срібне сонячне проміння перетинало кругле приміщення, в якому на кроквах сиділи сотні дещо неспокійних від цього ранкового сяйва сов. Деякі, очевидно, щойно повернулися з полювання. Устелена соломою підлога хрустіла під ногами, коли він, шукаючи Гедвіґу, наступав на крихітні кісточки впольованих тварин.
— Ось ти де, — нарешті помітив він її десь під самим склепінчастим дахом. — Спускайся, я маю для тебе листа.
Сова тихенько ухнула, розправила великі білі крила і злетіла йому на плече.
— Так, я знаю, що листа адресовано Сопунові, — дав він їй у дзьоба пергамент, але тоді невідомо чому прошепотів: — Але він для Сіріуса, добре?