Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 20)
— А що то за спецхарчування?
— Ласощі, від яких починаєш хворіти, — зашепотів Джордж, сторожко позираючи на материну спину. — Але не серйозно, а так, щоб при потребі сачконути з уроків. Ми з Фредом якраз працюємо над цими цукерками. Вони будуть з двох різнокольорових половинок. Якщо, скажімо, з’їси помаранчеву частинку батончиків-блювончиків, починаєш блювати. Тобі кажуть іти до шкільної лікарні, ти виходиш з класу, ковтаєш фіолетову половинку…
— «…і ваше здоров’я повністю відновлюється, даючи вам змогу присвятити цілу годину активному відпочинку на власний вибір, замість того щоб марнувати ваш безцінний час на нудьгування». Так ми збираємося рекламувати товар, — пошепки додав Фред, нахиляючись, щоб його бачила місіс Візлі, а тоді швиденько підібрав з підлоги кількох заблукалих доксь і сховав у кишеню. — Але над цим ще треба попрацювати. Поки що нашим випробувачам нелегко, бо вони так потужно блюють, що не встигають проковтнути фіолетову половинку.
— А хто випробувачі?
— Ми самі, — пояснив Фред. — По черзі. Джордж випробовував завиванці-зомліванці… тоді ми вдвох перевіряли дію пампушечки-зносаюшечки…
— Мама думала, що ми побилися, — додав Джордж.
— А як там крамничка жартів? — пробурмотів Гаррі, вдаючи, що поправляє насадку обприскувача.
— Ще не було нагоди пошукати приміщення, — ледь чутно прошепотів Фред, а місіс Візлі тим часом витерла хустинкою чоло й знову кинулася в атаку, — тому ми тимчасово приймаємо замовлення поштою. Минулого тижня надрукували рекламне оголошення в «Щоденному віщуні».
— Завдяки тобі, — зізнався Джордж, — не хвилюйся… мама нічого не підозрює. Вона більше не читає «Віщуна», бо там постійно оббріхують тебе і Дамблдора.
Гаррі всміхнувся. Він примусив близнюків Візлі взяти тисячу ґалеонів, отриманих ним за перемогу в Тричаклунському турнірі, щоб допомогти їм здійснити честолюбну мрію про крамничку жартів, і радів, що про це його сприяння планам близнюків не довідалася місіс Візлі. Вона не вважала роботу в крамниці жартів гідною кар’єрою для своїх синів.
Дедоксикація портьєр тривала цілісінький ранок. Аж опівдні місіс Візлі нарешті скинула захисну хустинку, впала у прогнуте крісло і миттю з нього підскочила з обуреним криком — вона сіла на мішок з мертвими щурами. Портьєри — обвислі й вологі після інтенсивного обприскування — більше не гули. Під ними у відерці лежала купка непритомних доксь, а поруч стояла миска з їхніми чорними яйцями, яку обнюхував Криволапик і на яку кидали пожадливі погляди Фред із Джорджем.
— Гадаю, за це ми візьмемося після обіду. — Місіс Візлі показала на засклені й запорошені шафки з шухлядами, що стояли по обидва боки каміна. Там було напхано безліч дивних речей: колекція іржавих кинджалів, кігті, скручена зміїна шкура, кілька потьмянілих срібних коробок з написами невідомими Гаррі мовами і, що найгидкіше — різьблена кришталева пляшка з великим опалом у затичці, наповнена, як видавалося, кров’ю.
Знову задзвонив дзвінок. Усі подивилися на місіс Візлі.
— Стійте тут, — рішуче сказала вона, схопивши мішок зі щурами (внизу знову залементувала місіс Блек). — Я принесу бутерброди.
Місіс Візлі вийшла з кімнати, ретельно зачинивши за собою двері. Всі дружно кинулися до вікна й побачили розкуйовджену руду потилицю та хиткий стос казанів.
— Манданґус! — вигукнула Герміона. — Навіщо він притарабанив усі ті казани?
— Мабуть, шукає безпечне місце для схову, — припустив Гаррі. — Здається, саме по них він побіг того вечора, коли мав пильнувати мене. Збирав крадені казани?
— Аякже! — погодився Фред. Тим часом вхідні двері відчинилися, Манданґус зайшов разом зі своїми казанами і зник з очей. — Клянуся, мамі це не дуже сподобається…
Разом з Джорджем вони підійшли до дверей і уважно прислухалися. Місіс Блек уже не кричала.
— Манданґус розмовляє з Сіріусом і Кінґслі, — пробурмотів Фред, зосереджено насупившись. — Погано чути… може, спробуємо з видовженими вухами?
— Ризикнемо, — погодився Джордж. — Зараз піду по них…
Та саме тієї миті внизу зчинився такий галас, що видовжені вуха були вже зайві. Усім було прекрасно чути, що кричить, аж надривається, місіс Візлі.
— ТУТ ТОБІ НЕ СХОВАНКА КРАДЕНОГО!
— Я так люблю, коли мама кричить на когось іншого, — задоволено всміхнувся Фред, легенько прочиняючи двері, щоб краще чути, — це сприймається цілком інакше.
— …ЦЕ БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ! НІБИ НАМ МАЛО СВОГО КЛОПОТУ, А ТИ ЩЕ ПРИТАРАБАНИВ СЮДИ КРАДЕНІ КАЗАНИ…
— Ідіоти, вона ж зараз сяде на свого коника, — похитав головою Джордж. — Якщо її вчасно не зупинити, вона так розійдеться, що кричатиме годинами. Їй же до смерті хотілося поскандалити з Манданґусом, відколи він не допильнував тебе, Гаррі… а це вже знову Сіріусова мама.
Голос місіс Візлі заглушили несамовиті верески і лемент портретів у коридорі.
Джордж уже зачиняв двері, щоб притишити галас, та тієї миті в кімнату прослизнув ельф-домовик.
Якщо не брати до уваги брудної ганчірки на стегнах, він був зовсім голий і видавався дуже старим. Його шкіра звисала складками, наче зайва. Він був лисий, як усі ельфи домовики, а з його великих кажанячих вух стирчало густе біле волосся. Мав запалені водянисто-сірі очі і довжелезний, мов хобот, м’ясистий ніс.
Ельф ніби й не бачив ні Гаррі, ні інших. Згорбившись, він поволі почвалав у дальній кут кімнати, бурмочучи собі під ніс хрипким і гортанним, мов у жаби, голосом:
— …смердить, як стічна канава, та ще й карний злочинець, але й вона не краща, гидка стара зрадниця роду зі своїми виродками, що занечищують дім моєї хазяйки, ой, бідненька моя хазяєчка, якби ж вона знала, якби знала, яких покидьків пустили в її будинок, що б вона тоді сказала старенькому Крічерові, ой, яка ганьба, бруднокровці, вовкулаки, зрадники, злодюжки, бідний старий Крічер,
— Здоров був, Крічере, — підкреслено голосно привітався з ним Фред, зачинивши двері.
Ельф-домовик завмер напівдорозі, перестав бурмотіти, а тоді перебільшено й дуже непереконливо скорчив здивовану міну.
— Крічер не помітив панича, — ельф озирнувся і вклонився Фредові. І не підводячи очей, виразно додав: «Малий бридкий виплодок зрадниці роду».
— Що, вибач? — урвав його Джордж. — Я щось не дочув останніх слів.
— Крічер нічого не казав, — відповів ельф, уклонившись цього разу Джорджеві й цілком виразно прошепотів: «…а це його брат-близнюк, малі огидні тварюки».
Гаррі не знав, сміятися йому чи ні. Ельф випростався, глянув на них недоброзичливо і знову забурмотів, явно переконаний, що вони його не чують.
— …та ще й бруднокровка, стоїть тут безсоромно, ох, якби ж то знала моя хазяєчка, ой, як би вона ридала… та ще якийсь новий хлопець, Крічер не знає його імені. Що йому тут треба? Крічер не знає…
— Це Гаррі, Крічер, — підказала Герміона. — Гаррі Поттер.
Вицвілі Крічерові очі округлилися, і він забурмотів ще швидше й сердитіше.
— Бруднокровка говорить з Крічером, ніби вона моя приятелька, якби Крічерова хазяєчка побачила його в такій компанії, ох, що б вона тоді сказала…
— Не називай її бруднокровкою! — обурилися в один голос Рон і Джіні.
— Не зважайте, — прошепотіла Герміона, — він з’їхав з глузду, навіть не розуміє, що…
— Не треба себе дурити, Герміоно, він
Крічер і далі бурмотів, не відводячи очей від Гаррі.
— Це правда? Це Гаррі Поттер? Крічер бачить шрам, отже, це справді той хлопець, що зупинив Темного Лорда. Крічер хотів би знати, як він це зробив…
— Ми б усі хотіли, Крічере, — урвав його Фред.
— До речі, що тобі треба? — поцікавився Джордж.
Величезні Крічерові очі метнули погляд на Джорджа.
— Крічер прибирає, — ухильно відповів він.
— Розкажеш комусь іншому, — почувся голос за Гарріною спиною.
То повернувся Сіріус; він сердито дивився на ельфа. У коридорі вже не чулося галасу. Можливо, місіс Візлі і Манданґус пішли сваритися на кухню. Побачивши Сіріуса, Крічер схилився так неприродно низько, що аж притис свого хоботоподібного носа до підлоги.
— Стань рівно, — нетерпляче звелів йому Сіріус. — То що ти тут робиш?
— Крічер прибирає, — повторив ельф. — Крічер усе життя обслуговує шляхетний рід і будинок Блеків…
— …що з кожним днем стає дедалі блекотніший. Тут повно бруду, — скривився Сіріус.
— Хазяїн любить пожартувати, — вклонився знову Крічер і тихо додав: — Хазяїн був гидким невдячним підсвинком і розбив матері серце…
— У моєї матері не було серця, Крічере, — відрізав Сіріус. — Її життя трималося тільки на злі.
Крічер знов уклонився.
— Як скажете, хазяїне, — бурмотів він обурено. — Хазяїн не достойний витирати пилюку з материних черевиків. Ох, моя бідна хазяєчка, що б вона сказала, якби побачила, що Крічер мусить йому служити, як вона його ненавиділа, як він її розчарував…
— Я тебе спитав, що ти тут робиш? — холодно урвав його Сіріус. — Ти завжди вдаєш, що прибираєш, а насправді дивишся, що б такого потягти до своєї кімнати, щоб ми не могли його викинути.
— Крічер ніколи не зрушить нічого з належного місця в хазяїновім будинку, — заперечив ельф і швидко пробелькотів, — хазяєчка ніколи б не вибачила Крічерові, якби звідси викинули гобелен, що сім століть належав родині, Крічер повинен його врятувати, Крічер не дозволить хазяїнові, зрадникам роду і виродкам знищити його…