Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 142)

— Там моє ім’я, — наполягав Гаррі.

І, усвідомлюючи власну нерозсудливість, він обхопив пальцями запорошену поверхню кулі. Сподівався, що вона буде холодна, але помилився. Навпаки, здавалося, ніби вона багато годин простояла на сонці, немовби її розігріло те сяйво, яким вона світилася.

Передчуваючи, навіть маючи надію, що станеться щось дивовижне, щось неочікуване, що врешті виправдає їхню довгу й небезпечну подорож, Гаррі зняв скляну кулю з полиці і втупився в неї.

Не сталося нічого особливого. Усі обступили Гаррі, дивлячись на кулю, а він стер з неї товстий шар пилюки.

І тут за їхніми спинами пролунав тягучо-лінивий голос.

— Дуже добре, Поттере. А тепер повернися, чемно й повільно, і віддай це мені.

Розділ тридцять п’ятий

За завісою

Довкола них раптом виринули чорні постаті, перекриваючи їм шлях. Крізь прорізи у їхніх масках світилися очі, з десяток чарівних паличок націлилися сяючими кінчиками просто в серця друзям. Джіні зойкнула з жаху.

— Мені, Поттере, — ліниво повторив Луціус Мелфой, простягаючи руку долонею вгору.

У Гаррі в грудях усе обірвалося. Вони потрапили в пастку, і їх було вдвоє менше.

— Мені, — знову повторив Мелфой.

— Де Сіріус? — запитав Гаррі.

Кілька смертежерів зареготали. Темна постать ліворуч від Гаррі переможно промовила хрипким жіночим голосом:

— Темний Лорд завжди все знає!

— Завжди, — м’яко повторив Мелфой. — Давай сюди пророцтво, Поттере.

— Я хочу знати, де Сіріус!

— Я хочу знати, де Сіріус! — перекривила його та жінка.

Зграя смертежерів підступила ближче й зупинилася зовсім поруч з Гаррі та його друзями. Світло чарівних паличок сліпило хлопцеві очі.

— Ви напали на нього! — вигукнув Гаррі, намагаючись не зважати на паніку, яка його охоплювала, на жах, з яким він боровся, відколи вони зайшли в дев’яносто сьомий ряд. — Він тут. Я знаю.

— Дитинка плокинулася від стлаху й подумала, со її сон був плавдивий, — бридко закривлялася й засюсюкала жінка. Гаррі відчув, як у нього за спиною заворушився Рон.

— Нічого не роби, — пробурмотів Гаррі. — Ще рано… — Жінка, що з нього глузувала, пронизливо розреготалася.

— Ви його чули? Ви його чули? Дає вказівки дітлахам, ніби думає з нами битися!

— О, Белатрисо, ти ще не знаєш Поттера, — спокійно озвався Мелфой. — Він має велику слабкість до героїзму. Темний Лорд прекрасно це збагнув. Віддай мені пророцтво, Поттере.

— Я знаю, що Сіріус тут, — повторив Гаррі, хоч паніка і тискала йому груди, і він не міг нормально дихати. — Я знаю, що ви на нього напали!

Це викликало новий вибух реготу смертежерів, але жінка сміялася найголосніше.

— Пора б уже зрозуміти різницю між снами й життям, Поттере, — озвався Мелфой. — Віддай мені пророцтво, або ми пустимо в діло чарівні палички.

— То використовуйте, — огризнувся Гаррі й підняв свою чарівну паличку на рівень грудей. Миттєво довкола нього піднялося ще п’ять чарівних паличок — Ронова, Герміонина, Невілова, палички Джіні й Луни. Гаррі ще дужче стисло в грудях. Якщо Сіріуса й справді тут нема, то його друзі загинуть даремно…

Але смертежери не ворухнулися.

— Передай сюди пророцтво — й ніхто не постраждає, — холодно звелів Мелфой.

Тепер уже Гаррі засміявся.

— Аякже! — глузливо мовив він. — Я віддам вам це… пророцтво, так? І ви отак просто відпустите нас додому? І все?

Не встиг він договорити, як смертежерка вигукнула:

— Акціо пророц…

Та Гаррі був до цього готовий. Вигукнув «Протеґо!», перш ніж та закінчила своє закляття, і хоч куля почала вислизати з його пальців, зумів її втримати.

— О, він уміє гратися, наш хлопчик-горобчик Поттер, — блиснула жінка божевільними очима крізь щілини маски. — Дуже добре, тоді…

— НЕ СМІЙ! Я Ж ТОБІ КАЗАВ! — загорлав на неї Луціус Мелфой. — Якщо ти розіб’єш!..

Гаррі гарячково міркував. Смертежерам була потрібна ця запорошена кулька зі скловолокна. Його ж вона нітрохи не цікавила. Він хотів єдиного — щоб усі залишилися живі, щоб ніхто з друзів не заплатив жахливу ціну за його тупість…

Жінка вийшла зі зграї смертежерів і відкинула з обличчя каптур. Азкабан виснажив Белатрису Лестранж, зробив її лице худющим і кістлявим, мов череп, але очі її світилися гарячковим, фанатичним блиском.

— Тебе треба переконувати ще? — запитала вона, швидко дихаючи. — Дуже добре… візьміть оту найменшу, — наказала вона найближчим від неї смертежерам. — Нехай дивиться, як ми будемо мучити дівчинку. Я сама нею займуся.

Гаррі відчув, як друзі заступили собою Джіні. Він теж зробив крок убік, щоб закрити її спиною. Пророцтво притис до грудей.

— Якщо нападете на нас, то розіб’єте цю штуку, — застеріг він Белатрису. — Не думаю, що ваш шеф дуже зрадіє, якщо ви повернетеся без неї.

Белатриса не ворухнулася. Тільки дивилася на нього, облизуючи язиком тонкі губи.

— До речі, — вів далі Гаррі, — про яке пророцтво йдеться?

Не знав, що робити, тому й спитав. Невілова рука, що торкалася його, тремтіла. Відчував на потилиці ще чиєсь швидке дихання. Сподівався, що друзі міркують, як вибратися з халепи, бо його голова була порожня.

— Про яке пророцтво? — перепитала Белатриса, і на її обличчі зів’яла посмішка. — Гаррі Поттер, ти що, смієшся?

— Ні, не сміюся, — заперечив Гаррі, поглядаючи то на одного смертежера, то на другого, шукаючи найслабшу ланку, проміжок, у який можна було б прослизнути. — Навіщо воно Волдемортові?

Кілька смертежерів засичали.

— Ти смієш вимовляти його ім’я? — прошепотіла Белатриса.

— Так, — відповів Гаррі, міцно стискаючи в руці скляну кулю в очікуванні нових спроб вирвати її чарами. — Я легко вимовляю ім’я Вол…

— Стули пельку! — крикнула Белатриса. — Як ти смієш вимовляти це ім’я нечистими вустами, як ти смієш оскверняти його своїм язиком покруча, як смієш…

— А ви не знаєте, що він теж покруч? — відчайдушно урвав її Гаррі. Герміона аж застогнала в нього над вухом. — Ваш Волдеморт. Його мати була чаклунка, але тато — маґл… чи, може, він вам казав, що чистокровний?

— ЗАКЛЯК…

— НІ!

З чарівної палички Белатриси Лестранж вирвався червоний струмінь, але Мелфой одразу відхилив його вбік. Закляття влучило в полицю за півметра від Гаррі й розбило кілька скляних куль.

Дві перламутрово-білі, мов привиди, і плинні, наче дим, постаті здійнялися з розбитого скла, розкиданого по підлозі, й заговорили. Їхні голоси перепліталися між собою, тож можна було розібрати лише уривки, та й ті заглушували крики Мелфоя та Белатриси.

— …сонцестояння матиме новий… — промовив образ старого бородатого чоловіка.

— НЕ НАПАДАЙ! НАМ ЦЕ ПРОРОЦТВО ПОТРІБНЕ!

— Він посмів… як він сміє… — незв’язно верещала Белатриса, — стоїть тут… брудний покруч…

— ЗАЧЕКАЙ, ПОКИ ЗДОБУДЕМО ПРОРОЦТВО! — горлав Мелфой.

— …і потім ніхто не прийде… — виголосила примара молодої жінки.

Два образи, що зринули з розбитих куль, розчинилися в повітрі. Від них і від їхніх колишніх осель залишилися тільки скляні друзки на підлозі. Проте вони підказали Гаррі одну думку. Але як поділитися нею з друзями?

— Ви мені не сказали, що такого важливого в цьому пророцтві, яке я мав би вам віддати, — почав він тягти час. Ледь помітно пересунув убік ногу, шукаючи ноги друзів.

— Поттере, не треба водити нас за носа, — застеріг Мелфой.

— Нікого я не воджу, — заперечив Гаррі, а сам і далі крадькома шукав чию-небудь ногу. Нарешті наткнувся на чиюсь і наступив. Почув за спиною ледь чутний зойк і зрозумів, що то була нога Герміони.

— Що? — прошепотіла вона.