Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 114)
— Він же не міг роз’явитися! — крикнула Амбридж. — На території школи не можна…
— Сходи! — гаркнув Доліш, метнувся до дверей, відчинив їх навстіж і вибіг, а за ним побігли Кінґслі та Амбридж. Фадж завагався, а тоді поволі звівся на ноги, обтрушуючи з мантії пил. Запала довга й напружена мовчанка.
— Ну, Мінерво, — промовив гидким голосом Фадж, розгладжуючи подертий рукав, — думаю, твоєму другові Дамблдору настав кінець.
— Ти так гадаєш? — презирливо озвалася професорка Макґонеґел.
Але Фадж її, здавалося, й не чув. Він оглянув розгромлений кабінет. Деякі портрети на нього засичали, а один чи два навіть показали рукою непристойні жести.
— Відведи краще тих двох спати, — зневажливо кивнув він на Гаррі з Марієттою.
Професорка Макґонеґел нічого не відповіла, але повела Гаррі й Марієтту до дверей. Коли двері зачинилися в Гаррі за спиною, він іще встиг почути голос Фінеаса Ніґелуса.
— Знаєте, міністре, я багато в чому не погоджуюся з Дамблдором… але, визнайте — він усе робить стильно…
Розділ двадцять восьмий
Найгірший спогад Снейпа
НАКАЗОМ МІНІСТЕРСТВА МАГІЇ
Долорес Джейн Амбридж (Верховний інквізитор) замінила Албуса Дамблдора на посаді директора Гоґвортської школи чарів і чаклунства.
Цей наказ видано згідно з освітньою постановою номер двадцять вісім.
Підпис: Корнеліус Освальд Фадж, міністр магії
Ці оголошення за ніч з’явилися по всій школі, але з них важко було зрозуміти, яким чином усі до одного в замку довідалися, що Дамблдор зник, подолавши двох аврорів, Верховного інквізитора, міністра магії та його молодшого помічника. Куди б Гаррі не пішов, скрізь у замку говорили тільки про Дамблдорову втечу, і хоч деякі подробиці були явно перебільшені (Гаррі підслухав, як одна другокласниця переконувала подругу, що Фадж зараз лежить у лікарні Святого Мунґо з гарбузом замість голови), було просто дивовижно, якою точною була решта інформації. Скажімо, всі знали, що Гаррі з Марієттою єдині з учнів стали свідками сцени в Дамблдоровім кабінеті, а беручи до уваги, що Марієтта лежала в шкільній лікарні, Гаррі просто замучили проханнями переказати, як усе було насправді.
— Дамблдор скоро повернеться, — впевнено заявив Ерні Макмілан після того як дорогою з гербалогії уважно вислухав розповідь Гаррі. — Вони нічого не змогли з ним зробити, ще коли ми були в другому класі, то й зараз нічого в них не вийде. Мені казав Гладкий Чернець… — Ерні змовницьки притишив голос, а Гаррі, Рон і Герміона підсунулися до нього ближче, — …що Амбридж намагалася вчора ще раз зайти в Дамблдорів кабінет після того як вони обшукали увесь замок і всю шкільну територію, але ніде його не знайшли. Проте не змогла пройти повз гаргуйля. Директорів кабінет не хоче її до себе впускати. — Ерні глузливо всміхнувся. — Вона трохи не луснула зі злості.
— Уявляю, як вона вже налаштувалася перебратися в кабінет директора, — зловтішно сказала Герміона, коли вони піднімалися кам’яними сходами до вестибюлю. — Розмріялася попихати іншими вчителями, самовпевнена дурепа, що рветься до влади, скажена стара…
— Ну-ну, цікаво, Ґрейнджер, як ти, тіпа, закінчиш це речення?
З-за дверей вигулькнув Драко Мелфой у супроводі Креба та Ґойла. Його бліде загострене обличчя аж палало злобою.
— Карочє, мабуть, доведеться зняти кілька очок з Ґрифіндору й Гафелпафу, — ліниво протяг він.
— Мелфою, тільки вчителі мають право знімати очки з гуртожитків, — заперечив йому Ерні.
— Ми теж старости, ти не забув? — огризнувся Рон.
— Я знаю, королю Візлику, що, тіпа,
—
— Інквізиторського загону, Ґрейнджер, — повторив Мелфой, показуючи на крихітну срібну літеру «І», пришпилену до його мантії під значком старости. — Карочє, це група добірних учнів, які підтримують Міністерство магії. Нас вибрала особисто професорка Амбридж. Так от, члени інквізиторського загону наділені
Рон витяг чарівну паличку, але Герміона відштовхнула її вбік, зашепотівши: «Ні!»
— Розумний хід, Ґрейнджер, — гигикнув Мелфой. — Нова директорка, нові часи… карочє, будь чемний, Потіку… і ти, королю Візлику..
Регочучи, Мелфой, Креб і Ґойл покрокували далі.
— Він блефував, — пробелькотів ошелешений Ерні. — Не може бути, щоб йому дозволили знімати очки… це ж якась нісенітниця… суперечить самій посаді старости.
Але Гаррі, Рон і Герміона мимоволі озирнулися на величезні пісочні годинники, що стояли в нішах уздовж стіни й показували очки, набрані гуртожитками. Зранку Ґрифіндор і Рейвенклов були попереду, маючи майже однакову кількість очок. Але прямо на очах у друзів коштовні камінчики, що були замість піску, підскочили вгору, а рівень у нижніх клепсидрах знизився. Нічого не змінилося лише в заповненому смарагдами слизеринському годиннику.
— Бачили? — пролунав Фредів голос.
Фред з Джорджем зійшли мармуровими сходами й приєдналися до Гаррі, Рона, Герміони й Ерні, що стояли перед годинниками.
— Мелфой щойно зняв з усіх нас майже п’ятдесят очок, — розлючено повідомив Гаррі, дивлячись, як у ґрифіндорському годиннику ще кілька камінців підлетіло вгору.
— Монтеґю на перерві теж хотів нас дістати, — сказав Джордж.
— Як то «хотів»? — швидко перепитав Рон.
— Він так і не зумів нічого сказати, — пояснив Фред, — бо ми його запхнули сторч головою в щезальну шафу на другому поверсі.
Герміона отетеріла.
— Вам за це загрожують страшенні неприємності!
— Не раніше, ніж Монтеґю знову тут з’явиться, а це може статися аж за кілька тижнів, бо я не знаю, куди ми його відіслали, — незворушно відповів Фред. — Окрім того… ми все одно вирішили не зважати на різні там неприємності.
— А що, раніше зважали? — іронічно спитала Герміона.
— А ти як думала? — відповів Джордж. — Нас же зі школи не вигнали.
— Ми завжди вчасно зупинялися, — пояснив Фред.
— Хіба що іноді на якусь мить пізніше, — уточнив Джордж.
— Але великої шкоди ніколи не робили, — додав Фред.
— А тепер? — нерішуче поцікавився Рон.
— Ну, тепер… — почав Джордж.
— …коли немає Дамблдора… — підхопив Фред.
— …думаємо, що трохи шкоди… — продовжив Джордж.
— …наша дорогенька нова директорка заслуговує, — закінчив Фред.
— Не смійте! — прошепотіла Герміона. — Нічого не робіть! Вона буде рада вас вигнати!
— Герміоно, ти нас не зрозуміла, — усміхнувся їй Фред. — Ми ж і не хочемо тут більше лишатися. І секунди тут би не стирчали, якби не вирішили спочатку зробити Дамблдорові невеличку послугу. До речі, — він глянув на годинник, — зараз має початися перша дія. Я на вашому місці пішов би до Великої зали обідати, і тоді вчителі знатимуть, що ви до цього непричетні.
— До чого саме? — занепокоїлася Герміона.
— Побачите, — відповів Джордж. — А зараз тікайте.
Фред і Джордж зникли в натовпі, що квапився на обід. Збитий з пантелику Ерні пробурмотів щось про незакінчену домашню роботу з трансфігурації і теж пішов.
— Думаю, що й нам треба змиватися, — нервово сказала Герміона. — Про всяк випадок…
— Ну, так, — погодився Рон, і вони пішли до Великої зали. Та ледве Гаррі встиг помітити, що сьогодні стелю вкривали рвані білі хмарки, як хтось поплескав його по плечі. Озирнувшись, він побачив просто перед носом сторожа Філча. Гаррі квапливо позадкував, бо на Філча краще було дивитися здалеку.
— Поттере, тебе хоче бачити директорка, — злісно усміхнувся сторож.
— Це не я зробив, — дурнувато бовкнув Гаррі, маючи на увазі те, що затіяли Фред і Джордж. Філчева щелепа аж затрусилася від нечутного сміху.
— Нечисте сумління? — просичав він. — За мною.
Гаррі озирнувся на стурбованих Рона й Герміону знизав плечима й подався за Філчем крізь юрбу голодних учнів.
Філч був у доброму гуморі. Поки вони піднімалися мармуровими сходами, він хрипко мугикав щось собі під ніс. Коли вийшли на перший сходовий майданчик, він сказав:
— Поттере, тут усе міняється.
— Я помітив, — холодно буркнув Гаррі.
— Еге ж… я багато років товкмачив Дамблдорові, що він з вами всіма занадто м’який, — огидно захихотів Філч. — Ви б ніколи, кляті виродки, не розкидалися смердюляниками, якби знали, що я зможу вас так відшмагати, що аж шкура позлазить! Нікому б і в голову не прийшло кидатися в коридорах ікластими тарілками, якби я міг підвісити вас за ноги у себе в кабінеті! Та коли затвердять освітню постанову номер двадцять дев’ять, Поттере, мені багато чого дозволять… а
Амбридж, мабуть, добре постаралася, щоб перетягти Філча на свій бік, подумав Гаррі. А найгірше, що він їй багато в чому зможе прислужитися, бо краще за нього всі таємні шкільні переходи та схованки знали, мабуть, лише близнюки Візлі.
— Ось ми й прийшли, — криво всміхнувся Філч, тричі постукав і відчинив двері до кабінету професорки Амбридж. — Я привів вам Поттера, мадам.