Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 108)
Вона глянула на Гаррі.
— А тепер Руквуд сказав Волдемортові, як добратися до зброї?
— Я не чув усієї розмови, але так воно звучало, — відповів Гаррі. — Руквуд там працював… а може, Волдеморт доручить це зробити самому Руквуду?
Герміона кивнула, хоч думала явно про своє. А тоді зненацька сказала:
— Гаррі, але ж ти не повинен був усе це бачити.
— Що? — розгубився він з несподіванки.
— Ти мав би вже навчитися не допускати у свій мозок таких видив, — суворо зауважила Герміона.
— Та я знаю, — погодився Гаррі. — Але…
— Думаю, треба забути все, що ти бачив, — рішуче сказала Герміона. — І ти тепер повинен значно старанніше опановувати блокологію.
Гаррі так на неї розсердився, що не розмовляв аж до вечора, який виявився доволі неприємним. Учні або обговорювали в коридорах втечу смертежерів, або ж висміювали жахливу гру ґрифіндорців проти Гафелпафу. Слизеринці так голосно й безперервно виспівували «Візлі — наш король», що роздратований Філч урешті-решт заборонив будь-які співи в коридорах.
Наступні дні були не кращі. Гаррі отримав ще дві оцінки «Ж» за настійки, він і далі сидів мов на голках, не знаючи, чи виженуть з роботи Геґріда, а ще ніяк не міг забути сон, у якому був Волдемортом, хоч і не говорив більше на цю тему з Роном і Герміоною, бо не хотів чути від неї чергових дорікань. Йому дуже хотілося обговорити сон з Сіріусом, але про це годі було й думати, тож він намагався заштовхати згадку про сон у якнайдальший закуток мозку. Та, на жаль, навіть якнайдальші закутки не були вже такі безпечні, як раніше.
— Уставай, Поттере.
Минуло вже кілька тижнів після сну про Руквуда, а Гаррі й досі опритомнював навколішки у Снейповім кабінеті, намагаючись очистити голову від усього зайвого. Щойно його знову змусили відтворити потік найдавніших спогадів, про існування яких він і не здогадувався. Переважно вони були пов’язані з приниженнями, яких він зазнавав від Дадлі та його зграї ще в початковій школі.
— Отой останній спогад, — спитав Снейп. — Що то було?
— Не знаю, — втомлено підвівся з підлоги Гаррі. Йому дедалі важче було виділяти окремі спогади з потоку образів та звуків, викликаних в його уяві Снейпом. — Ви маєте на увазі той, де мій двоюрідний брат замикав мене в туалеті?
— Ні, — заперечив Снейп. — Той, де в темній кімнаті стояв навколішки якийсь чоловік…
— Це… нічого особливого, — буркнув Гаррі.
Темні Снейпові очі пронизали Гаррі. Пригадуючи, що Снейп назвав зоровий контакт вирішальним фактором виманології, Гаррі закліпав очима й відвернувся.
— Звідки в твоїй голові взявся той чоловік і та кімната, Поттере? — запитав Снейп.
— Це… — відповів Гаррі, не дивлячись на Снейпа, — це був… звичайний сон.
— Сон? — перепитав Снейп.
Запала мовчанка, під час якої Гаррі уважно розглядав велику мертву жабу, що плавала в банці з фіолетовою рідиною.
— Поттере, ти знаєш, чому ми тут стирчимо? — сказав Снейп низьким погрозливим голосом. — Знаєш, чому я присвячую свої вечори цій нудній праці?
— Так, — розгублено відповів Гаррі.
— То нагадай мені, Поттере, чого ми тут.
— Щоб я оволодів блокологією, — тепер Гаррі розглядав мертвого вугра.
— Правильно, Поттере. І хоч який ти нетямущий, — Гаррі з ненавистю зиркнув на Снейпа, — …але після двох місяців занять міг би досягти, мені здається, хоч якогось успіху. Скільки ти ще бачив снів про Темного Лорда?
— Тільки цей один, — збрехав Гаррі.
— Можливо, Поттере, — сказав Снейп, примруживши свої темні холодні очі, — насправді тобі подобаються твої видіння й сни? Може, ти тоді відчуваєш себе інакшим… важливішим?
— Це не так, — заперечив Гаррі, зціпивши зуби й стискаючи в руці чарівну паличку.
— От і добре, Поттере, — холодно сказав Снейп, — бо ти не інакший і не важливіший, і не тобі з’ясовувати, що каже смертежерам Темний Лорд.
— Авжеж, це ваша робота, — огризнувся Гаррі.
Він не збирався такого казати, ця фраза вирвалася попри його волю. Вони довго дивилися один на одного, і Гаррі збагнув, що зайшов надто далеко. Але коли Снейп нарешті відповів, на його обличчі з’явився чудернацький, майже задоволений вираз.
— Так, Поттере, — очі його блиснули. — Це моя робота. А тепер, якщо ти готовий, продовжимо.
Він підняв чарівну паличку:
— Раз… два… три…
Сотня дементорів насувалася на Гаррі понад озером… він зосереджено примружився… вони наближалися… бачив темні провалля під їхніми каптурами… але бачив також і Снейпа, що стояв перед Гаррі й ледь чутно щось бурмотів… але тут чомусь Снейп почав ставати дедалі чіткішим, а дементори, навпаки, стали зникати…
Гаррі підняв чарівну паличку.
Снейп захитався… його чарівна паличка відлетіла кудись угору, далеко від Гаррі… і раптом мозок Гаррі почав аж кишіти чужими спогадами. Ось якийсь чоловік з гачкуватим носом кричав на зіщулену жінку, а маленький чорнявий хлопчик плакав у кутку… підліток з масним волоссям сидів самотньо в темній кімнаті, націляв на стелю чарівну паличку й збивав нею мух… якась дівчина реготала, коли худорлявий хлопець намагався осідлати неслухняну мітлу…
— ГОДІ!
Гаррі відчув, ніби його щосили штовхнули в груди. Невпевнено позадкував, поки не наштовхнувся на полички при стінах Снейпового кабінету. Почув, як щось тріснуло. Снейп увесь поблід і ледь-ледь тремтів.
—
Гаррі мовчав. Відчував, що краще не озиватися. Був переконаний, що увірвався щойно в Снейпові спогади, бачив сцени зі Снейпового дитинства. Було незвично думати, що маленький хлопчик, котрий плакав, дивлячись на своїх батьків, тепер оце стояв перед ним з повними ненависті очима.
— Спробуймо, мабуть, ще раз, — сказав Снейп.
Гаррі охопив жах. Знав, що тепер доведеться розплатитися за те, що сталося. Вони знову стали по обидва боки столу, і Гаррі відчув, що тепер йому набагато важче буде очистити мозок від зайвого.
— Отже, на рахунок «три», — звелів Снейп, знову піднімаючи чарівну паличку. — Раз… два…
Гаррі не встиг зосередитися й очистити мозок, бо Снейп уже кричав:
Він мчав коридором зі смолоскипами на порожніх кам’яних стінах до відділу таємниць… прості чорні двері наближалися й більшали. Він біг так швидко, що ось-ось мав у них врізатися. Лишалося кількадесят сантиметрів. Він знову бачив смужку блідого синього світла…
Двері відчинилися! Він нарешті зайшов у них і опинився в круглій залі з чорними стінами й підлогою, освітленій блакитним полум’ям свічок, а довкола було ще більше дверей… треба було йти далі… але які двері йому обрати?
— ПОТТЕРЕ!
Гаррі розплющив очі. Він знову лежав на спині, не пам’ятаючи, як це сталося. Був задиханий, наче й справді біг коридором до відділу таємниць, справді вривався в чорні двері й опинявся в круглій залі.
— Поясни! — люто вигукнув Снейп, нависаючи над ним.
— Я… не знаю, що сталося, — чесно зізнався Гаррі, підводячись на ноги. На потилиці від удару об підлогу вискочила ґуля, і почувався він мов у гарячці. — Я ще ніколи такого не бачив. Тобто я вже вам казав, що мені снилися двері… але раніше вони ніколи не відчинялися…
— Ти не дуже стараєшся!
Снейп чомусь здавався ще сердитішим, ніж дві хвилини тому, коли Гаррі проник у його спогади.
— Поттере, ти лінивий і недбалий, тому й не дивно, що Темний Лорд…
— Чи не могли б ви мені щось сказати,
Снейп роззявив рота, щоб гарикнути… але тут десь за межами кімнати пролунав жіночий крик. Снейп рвучко підняв голову до стелі.
— Що таке?.. — пробурмотів він.
Звідкілясь з вестибюлю лунав приглушений гамір. Снейп насуплено озирнувся.
— Поттере, по дорозі сюди ти не помічав нічого незвичного?
Гаррі заперечливо похитав головою. Десь угорі знову закричала жінка. Снейп, тримаючи напоготові чарівну паличку, підійшов до дверей і вийшов. Гаррі якусь мить вагався, а тоді подався за ним.
Крики й справді долинали від вестибюлю. Поки Гаррі біг кам’яними сходами з підвалу, вони дедалі голоснішали. Вестибюль був переповнений. Одні учні вибігали з Великої зали, де й досі тривала вечеря, щоб побачити, що діється, а інші стовбичили на мармурових сходах. Гаррі проштовхався крізь гурт довготелесих слизеринців. Учні утворили велике коло, дивлячись перед собою хто здивовано, а хто злякано. Навпроти, по той бік вестибюлю, Гаррі побачив професорку Макґонеґел. Здавалося, її ось-ось знудить від побаченого.