Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 63)

Це вперше хтось бачив у місті Метью. Робін не пішла на різдвяну службу, бо боялася зустріти там Метью і Сару, але мама повідомила, що Канліффів у церкві не було. А тепер Лінда, Стівен і Дженні дивилися на неї — тривожилися, жаліли, чатували на її реакцію, чекали на питання.

Телефон Робін знову бібікнув.

— Вибачте,— сказала вона та глянула на екран, радіючи нагоді відвести очі від облич рідних.

Моррис надіслав повідомлення:

А в тебе чого Різдво гівняне?

Під поглядами рідних Робін відповіла:

Мій колишній свекор мешкає по сусідству, а мій колишній чоловік привіз додому нову дівчину. Ми тут головний місцевий скандал.

Робін не подобався Моррис, але тут і тепер він здавався бажаним союзником, рятівним тросом зі світу, де вона сама будувала власне життя, боролася за нього — без Метью, без Месема. Вона тільки хотіла відкласти телефон, як бібікнуло нове повідомлення, і так само під поглядами рідних Робін його прочитала:

Хріново.

І відповіла:

Дуже.

А тоді звела очі на маму, Стівена і Дженні та змусила себе усміхнутися,

— Ти мені сам про це розповіси? — спитала вона в Стівена.— Чи треба просити?

— Ні-ні,— поспішно озвався він,— нічого й не було... просто гуляли з Аннабель до майдану й назад, а тут бачимо — вони йдуть. Він і та...

— Сара,— підказала Робін. Вона уявила, як вони гуляють, тримаючись за руки, милуються зимовим ранком, мальовничим старим містечком: усі ще сплять, усюди іній і перше проміння сонця.

— Так,— кивнув Стівен.— Мені здалося, що він хотів розвернутися, коли нас побачив, але стримався. Сказав: «Бачу, вас треба привітати!»

Робін майже почула голос Метью.

— І це, власне, все,— закінчив Стівен.

— Я б йому з таким задоволенням врізала по яйцях,— раптом втрутилася Дженні.— Гад нахабний.

Але Лінда не зводила очей з телефону Робін.

— З ким це ти переписуєшся в свято? — спитала вона.

— Я тобі казала,— відповіла Робін.— Це Моррис, новий працівник в агенції.

Вона чудово розуміла, що подумає Лінда, але Робін теж мала гордість. Бути без пари не соромно, але жалість рідних, думка про Метью і Сару, які гуляють Месемом, загальна підозра щодо її стосунків зі Страйком і той факт, що їй про ці стосунки і сказати немає чого (хіба тільки те, що Страйк вирішив відібрати її розробки по справі, бо немає результатів)... Робін хотілося схопити бодай якийсь фіговий листок і прикрити свою оголену гідність. Моррис — улесливий і надто фамільярний, але сьогодні його можна пожаліти, а не приструнчувати. А ще він сам пропонує Робін допомогти врятувати лице.

Робін побачила, як перезирнулися мама й брат, і думка, що вони взяли облудний слід, подарувала їй безрадісне вдоволення.

Почуваючись глибоко нещасною, вона відчинила холодильник і побачила дбайливо закорковане шампанське, яке лишилося з учора.

— Що це ти робиш? — спитала Лінда.

— Хочу зробити собі коктейль «Мімоза»,— відповіла Робін.— Ще ж Різдво, правда?

Уже завтра вранці вона сяде на поїзд до Лондона. Аннабель ніби почула цю антисоціальну думку: з радіоняні просто поруч з Робін долинув дитячий плач, і почет немовляти (так вона почала думати про рідних) перемістився з кухні до вітальні: Лінда принесла Дженні води й увімкнула телевізор, щоб не нудно було годувати дитину, Стівен побіг нагору по Аннабель.

Робін вирішила, що алкоголь — найкраща відповідь. Якщо налити достатньо помаранчевого соку, ніхто й не помітить, що ти одноосібно прикінчуєш пляшку шампанського, щоб притлумити нещастя, гнів і неприкаяність, які звиваються всередині. Коктейлі з шампанського й соку допомогли їй дожити до обіду, коли всі випили по келиху вина. Дженні, втім, «лише пригубила» і не стала слухати Робін, яка придумала, що грудне молоко з алкоголем може допомогти Аннабель заснути. Моррис писав і писав — здебільшого якісь дурні різдвяні жарти й непотрібні новини про себе,— а Робін відповідала так само бездумно та з тінню відрази до себе, як іноді їла і їла шкідливу їжу, не в змозі спинитися.

Прийшла мама. Принесла херес і привід не розповідати своєму жіночому гуртку про поліційну роботу.

Робін відповіла:

Як звати твою маму?

Вона справді була трохи напідпитку.

Фіфі.

Робін не знала, сміятися чи ні, бо Моррис вряди-годи написав щось кумедне.

— Робі, гратимешся в шаради? — спитав Джонатан.

— Що? — перепитала Робін.

Вона сиділа на незручному твердому стільці в кутку вітальні. Почет немовляти зайняв більшу частину кімнати. По телевізору показували «Чарівника країни Оз», але ніхто не дивився.

— Шаради,— повторив Джонатан і показав коробку з грою.— А, Робі, і можна я до тебе приїду на вихідні в лютому?

Моррис написав:

Та я жартую. Френсис.

— Що? — знову спитала Робін, бо здалося, що хтось їй щось сказав.

— Моррис, вочевидь, дуже цікава людина,— значущо промовила Лінда, і всі розвернулася до Робін, а та тільки відповіла:

— Ага, шаради, буду.

Вона написала Моррисові:

Іду гратися в шаради.

Моррис відповів:

Загадай їм прутень.

Робін відклала телефон. Алкоголь потроху вивітрювався, лишаючи по собі мігрень, яка почала стукати в праву скроню. На щастя, саме прийшов Мартін з тацею, де були чашки кави і пляшечка «Бейлісу».

У шарадах переміг Джонатан. Маленька Аннабель знову плакала. На кухні накрили холодну вечерю; було запрошено сусідів, які прийшли помилуватися дитиною. О восьмій вечора Робін ковтнула пігулку парацетамолу й почала пити чорну каву, щоб прояснилося в голові. Треба було зібратися на завтра, а ще якось закінчувати розмову з Моррисом, який, вочевидь, уже сильно налигався.

Мама пішла скаржиться, що мало бачить онуків. Про що тепер поговоримо? У що ти одягнена?

Робін не стала відповідати. Піднявшись нагору, вона спакувала речі, бо рано-вранці треба на поїзд. «Боже, тільки б там не зустріти Метью і Сару». Вона знову напахтилася маминим подарунком, дослухалася до запаху й вирішила, що людям навколо він повідомляє лише одне: «Я помилася». Можливо, мама купила їй цей нудний квітковий антисептик через підсвідоме бажання змити з доньки закиди про подружню невірність. В ароматі не було й тіні спокуси, а ще він вічно нагадуватиме Робін про це паршиве Різдво. Однак Робін ретельно спакувала пляшечку між шкарпетками, щоб не ображати маму.

Поки повернулася вниз, Моррис написав ще п’ять разів.

Я пожартував.

Тиж зрозуміла що то жарт

Чорт я тебе образив

Образив?

Будьласка напиши щрсь

Робін трохи розсердилася. Було ніяково за цей дурний підлітковий спектакль для рідних, за прикидання, ніби в неї, як і в Метью, є хтось новий. Вона спинилася в коридорі й відповіла:

Я не образилася. Маю іти спати.

Вона увійшла до вітальні, де вся родина — сонна й сита — дивилася телевізор. Робін посунула з дивана марлю, півпачки підгузків і коробку з шарадами, бо не було де сісти.

— Вибач, Робін,— позіхнула Дженні, зібрала дитячі речі й поклала собі біля ніг.

У Робін знову бібікнув мобільний. Лінда глянула на неї. Робін проігнорувала і маму, і телефон, бо дивилася на дошку для шарад, де Мартін спробував намалювати Ікара. Ніхто не зрозумів. Усі подумали, що то просто комаха, яка зависла над квіткою.

Робін, утім, цей малюнок чимось захопив. Знову бібікнув телефон. Вона глянула на екран.

Ти в ліжку?