Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 59)
Вона понесла сумку нагору, а внизу навіть не звернули уваги на те, що вона пішла,— так усі захоплено милувалися дитиною. Робін зачинила по собі двері, але замість розбирати речі лягла на своє давнє ліжко. Обличчя боліло від силуваних усмішок. Вона заплющила очі й поринула в розкіш виснаженості та страждання.
29
За три дні до Різдва Страйкові довелося відкинути всяку претензію на те, що в нього не грип. Дійшовши висновку, що єдиний адекватний варіант — це зачинитися в себе на горищі, поки організмом блукає вірус, він докульгав до людного супермаркету й там — температурячи, пітніючи, дихаючи ротом і мріючи опинитися подалі від людей і утертих різдвяних пісеньок — накупив харчів на кілька днів і заніс до своїх двох кімнат над офісом.
Як і очікувалося, Джоан важко сприйняла новину про те, що він не приєднається до святкування в Корнволлі. Вона запропонувала навіть усе одно приїхати — хай просто сидить подалі від неї,— але, на Страйкове полегшення, Тед це заборонив. Він не знав, чи то не параноя, але, здається, Люсі не повірила, що він справді хворий. І навіть якщо повірила, з її тону можна було виснувати, що захворів він навмисно. Здається, він розчув звинувачувальні нотки в словах про те, що Джоан повністю втратила волосся.
Станом на п’яту годину Святвечора Страйк почав так кашляти, що бриніло в легенях і боліли ребра. Він саме дрімав на ліжку в футболці й трусах, а протез стояв під стіною, коли його збудив якийсь гуркіт. Хтось спускався від його дверей металевими сходами. Страйк хотів був гукнути до тієї людини, але його скрутив напад кашлю. Він ледве сів, щоб прочистити легені, і не почув, як людина піднімається знову. У двері постукали.
— Що? — з усієї сили гукнув Страйк і негайно про це пожалкував.
— Вам щось треба? — спитав низький рипучий голос Пат.
— Ні,— гукнув Страйк. Вийшло не «ні», а хрипіння.
— Вам є що їсти?
— Так.
— Ліки маєте?
— Так.
Страйк не встиг відповісти, як її кроки вже задзвеніли сходами.
Він не був певен, що слово «суп» йому не примарилося, але на саму думку про таке спромігся підтягнути до себе милиці й дошкандибати до дверей. Холод зі сходового майданчика додав до його лихоманки ще й сироти по шкірі. Пат затягнула нагору вінтажний проектор; мабуть, саме цей гуркіт його і збудив. Поруч лежала бляшанка з плівкою з горища Грегорі Талбота, кілька різдвяних подарунків, жменя листівок і дві полістиролові упаковки з гарячим курячим супом. Мабуть, Пат по нього ходила аж у Чайнатаун. Страйк почувався до розпачу вдячним.
Лишивши важкий проектор і бляшанку з плівкою на сходовому майданчику, він милицею замів подарунки й листівки всередину квартири, а тоді повільно нахилився по суп.
Перш ніж почати їсти, Страйк узяв з тумбочки мобільний і написав Пат:
Після того він загорнувся в ковдру й з’їв суп просто з упаковки, не відчуваючи смаку. Страйк сподівався, що гаряче трохи заспокоїть горло, але кашель не відпускав. Раз чи двічі здавалося, що він зараз поверне їжу назад. Шлунок теж не розумів, чи сподобалася йому їжа. Прикінчивши обидві порції, Страйк накрився ковдрою, ліг і, пітніючи, дивився на синє небо. Кишки крутило. Він не розумів, чого процес одужання так забарився.
Цілу ніч він то спав, то мучився від кашлю. Різдвяного ранку Страйк прокинувся так само з температурою; постіль була мокра від поту. У квартирі, куди завжди пробивався гамір з вулиці, панувала неприродна тиша. Весь рух по Тоттенгем-Корт-роуд кудись зник. Мабуть, навіть таксисти святкували вдома з рідними.
Страйк не мав звички жаліти себе, але зараз лежав на самоті в ліжку з кашлем і в поті, ребра боліли, холодильник був уже майже порожній — і думки самі линули до різдвяних спогадів, надто до святкувань з Тедом і Джоан у Сент-Мосі, де все було як у книжках і телесеріалах — індичка, хлопавки, подарунки в шкарпетках над коминком.
Не схожий був сьогоднішній день і на його перше Різдво вдалині від домівки та друзів. Кілька разів на свята Страйк лишався в армії — їв ніяку індичку з фольгових таць, а навколо ходили колеги в камуфляжі й ковпаках санта-клаусів. Страйк любив армію за порядок, який втішав за відсутності інших радощів, але сьогодні дух товариства не підтримував його. Був тільки розпач на думку про те, що він — хворий, одноногий — застряг на горищі з протягами й пожинає плоди власної рішучої відмови підтримувати стосунки з людьми, які могли б прийти на поміч у хворобі чи біді.
Цього різдвяного ранку згадка про доброту Пат здавалася ще зворушливішою. Обернувши голову, Страйк побачив на підлозі під дверима подарунки, які вона принесла з офісу.
Він підвівся, так само кашляючи, взяв милиці й пішов до ванної. Сеча була темна, неголене обличчя в дзеркалі — сіре. Попри весь розпач через слабкість і втому, армійські звички не дали Страйкові просто повернутися до ліжка. Він розумів, що коли лежатиме немитий і без ноги, то тільки дужче задепресує. Тож він помився, рухаючись дуже обережно, щоб не впасти, витерся, одягнув чисту футболку, труси й халат, а тоді, здригаючись від нападів кашлю, приготував собі несмачну кашу на воді — залишки молока вирішив приберегти до чаю. Оскільки Страйк планував до сьогодні вже одужати, з їжі лишилися зів’ялі овочі, трохи сирої простроченої курятини й останній шматок твердого чедеру.
Поснідавши, Страйк випив знеболювальне та причепив протез, а тоді, не чекаючи, поки хвороба відбере залишки фізичних сил, поміняв білизну на ліжку, поклав подарунки на стіл на кухні й заніс проектор і бляшанку з плівкою до квартири. Як він і очікував, на бляшанці був символ Козерога. Фломастер збляк, але малюнок можна було розгледіти.
Страйк поклав бляшанку під вікно, аж тут задзижчав мобільний. Страйк узяв телефон, думаючи, що то Люсі питає, коли він уже спроможеться подзвонити й побажати щасливого Різдва родині в Сент-Мосі.
Шарлотта не писала йому вже два тижні, ніби телепатично вловила його рішучість зв’язатися з її чоловіком, якщо в повідомленнях стане хоч на крихту більше натяків на намір заподіяти собі шкоду.
Так просто було б відповісти! Сказати їй, що він один, хворий, самотній. Страйк згадав фото її оголеної, яке вона надіслала йому на день народження, а він примусив себе його видалити. Але він пройшов такий довгий шлях до цього самотнього прихистку від емоційних бур! Так, колись він її дуже кохав, вона й досі була здатна кількома словами розбурхати його спокій, але Страйк, стоячи біля кухонного столу, примусив себе згадати той єдиний раз, коли Шарлотта їздила з ним на Різдво до Сент-Моса. Він згадав скандал на весь крихітний будиночок, згадав, яка вона вибігла геть повз святковий стіл, навколо якого зібралася родина, згадав обличчя Теда і Джоан, які чекали на приїзд Страйка понад рік (він тоді квартирувався в Німеччині від відділу спеціальних розслідувань Королівської військової поліції).
Страйк вимкнув звук на мобільному. Самоповага й самодисципліна завжди слугували йому щитом проти апатії і нещастя. Що те Різдво? Якщо абстрагуватися від думки, що інші люди святкують і радіють, буде звичайний собі зимовий день. Фізично він нині заслаб, але чому б не скористатися розумовими здібностями й не попрацювати над справою Бамборо?
Розсудивши так, Страйк запарив собі горня чаю, додав трохи молока, розгорнув ноутбук... тут його скрутив кашель, але Страйк перечитав документ, який склав перед хворобою: резюме вмісту шкіряного нотатника Білла Талбота з усіма тими окультними символами, що їх Страйк розшифровував три тижні. Він планував відіслати документ Робін і спитати її думки.
5.
Страйк витер слово «три» і написав «чотири». Як завше, робота викликала бажання закурити. І ніби протестуючи проти самої думки про цигарки, легені відповіли шаленим нападом кашлю; довелося хапати паперовий рушник, щоб утримати те, що вони намагалися вихаркати. Страйк, якого трохи трусило, зрозумів натяк і щільніше загорнувся в халат. Відпивши чаю,— смаку він не відчував,— Страйк повернувся до роботи.