Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 4)
Страйк прогортав результати пошуку, аж поки поруч з іменем Марго йому не трапилося знамените прізвище.
3
Якби день склався за планом, Робін Еллакотт уже б лежала в ліжку в орендованому помешканні на Ерлз-корті, встигнувши прийняти ванну й випрати речі, і читала б нову книжку. Натомість вона сиділа в старезному «лендровері», її трусило від утоми, навіть попри теплу погоду, а одяг на Робін був той, що вона вдягла о пів на п’яту ранку. Вона дивилася на освітлені вікна «Піца Експресу» і перебувала в містечку Торкі. Її обличчя в бічному дзеркалі було бліде, очі — червоні, а рудувато-біляве волосся, сховане під чорну шапку, потребувало миття.
Час до часу Робін тягнулася до пакетика з мигдалем, який лежав на сусідньому сидінні. Коли ведеш стеження, дуже легко почати харчуватися фастфудом і шоколадками й узагалі їсти забагато просто з нудьги. Попри нерегульований графік, Робін старалася вживати здорову їжу, але мигдаль давно вже не збуджував апетиту; натомість їй кортіло смаженої піци з пепероні, якою ласувала огрядна пара за вікном ресторану. Робін майже відчувала ту піцу на смак, хай навіть повітря відгонило морською сіллю і вічним смородом собачого хутра й гумових чобіт, яким просякли сидіння древнього «лендровера».
Об’єкта (Робін і Страйк прозвали його Кудриком, бо він невдало затуляв лисину накладкою) наразі видно не було. Півтори години тому він увійшов до піцерії в товаристві ще трьох людей; одного з них, підлітка з гіпсом на руці, Робін могла бачити, якщо нахилялася до пасажирського сидіння. Цю вправу вона виконувала що п’ять хвилин, спостерігаючи, як просувається трапеза. Нещодавно подали морозиво. Мабуть, чекати вже недовго.
Робін боролася з пригніченням, яким принаймні почасти завдячувала глибокій утомі, болю в усьому тілі після довгих годин за кермом і втраті вихідного, на який вона так чекала. Цілий тиждень Страйк був відсутній (і нічого не вдієш), тож вона працювала без перерви вже двадцять днів. Сьогодні Сем Барклей, їхній найкращий підрядник, мав перехопити Кудрика в Шотландії, але об’єкт усупереч очікуванням не полетів до Глазго. Натомість він несподівано вирушив до Торкі, а Робін нічого не лишилося, крім як їхати слідом.
Звісно, були й інші причини для поганого настрою; одну вона визнавала, а за думки про другу сердилася на себе.
Перша — визнана — причина полягала в тому, що Робін перебувала в процесі розлучення, яке з кожним тижнем ставало дедалі складнішим. Потому як Робін дізналася про зраду вже колишнього чоловіка, вони з Метью бачилися всього раз — за іронією долі, у «Піца Експресі» біля його роботи. Зустріч була холодна й гірка; вони погодилися, що розлучаться за згодою сторін, коли спливуть два роки окремішнього проживання. Робін була надто чесна, щоб відмовитися визнавати свій внесок у провал цих стосунків. Зрадив Метью, однак вона розуміла, що не приділяла шлюбу достатньої уваги й майже постійно ставила свою роботу вище за чоловіка, а під кінець узагалі просто чекала на привід піти. Його зрада стала шоком — але також принесла полегшення.
Одначе за ті дванадцять місяців, що минули після зустрічі в піцерії, Робін виявила, що колишній чоловік не хоче мирно розійтися за згодою сторін, а натомість вважає розлучення провиною Робін і бажає, щоб вона заплатила за образу — і почуттями, і грошима. Спільний банківський рахунок, на якому лежали кошти від продажу старого житла, заморозили, і тепер юристи намагалися підрахувати, яка частка тих грошей належить Робін — адже вона заробляла значно менше за Метью, а ще (на це прозоро натякав останній лист) вийшла за нього винятково з користі, розуміючи, що не досягне такого матеріального становища самостійно.
Кожен лист від адвоката Метью приносив Робін нову порцію стресу, гніву й болю. Вона й без власної адвокатки розуміла, що Метью хоче змусити її витрачати гроші (яких Робін не мала) на юридичну суєту, тягне час і висмоктує її ресурси, аж поки вона не лишиться взагалі ні з чим.
— Ніколи не бачила, щоб бездітна пара так важко розлучалася,— сказала їй адвокатка. Легше від тих слів не стало.
Метью займав у голові Робін майже так само багато місця, як і в часи, коли вони були одружені. Здавалося, вона може прочитати його думки попри мовчання і відстань, яка тепер пролягла між їхніми дуже відмінними життями. Метью ніколи не вмів програвати. Тепер він просто мусить вийти переможцем з цього ганебно недовгого шлюбу: забрати собі всі гроші, а з Робін зробити єдину винуватицю розлучення.
Це була дуже поважна причина для її кепського гумору, але існувала ще одна — і Робін дратувалася, що взагалі думає про таке.
Сталося воно вчора, в офісі. Сол Моррис, новий підрядник агенції, мав отримати гроші за місяць, тож Робін прослідкувала за Кудриком до помешкання у Віндзорі, де той проживав з дружиною, і поїхала на Денмарк-стріт, щоб розплатитися з Солом.
Моррис працював на агенцію уже шість тижнів. Він був колишній поліціянт і, без сумніву, вродливий чоловік з чорною чуприною і яскравими синіми очима. Робін, утім, він дратував. Моррис мав звичку говорити з нею ніжним голосом, а розмови на найбуденніші теми пересипав дотепами й особистими ремарками. Жодна двозначність не лишалася без уваги, якщо Моррис був у кімнаті. Робін гірко шкодувала, що згадала при ньому про своє розлучення, бо Моррис сам розлучався і вирішив, що це дає нове родюче підґрунтя для гаданої близькості.
Робін сподівалася, що доїде до офісу раніше, ніж піде Пат Чонсі, нова секретарка агенції, але піднялася до вже замкнених дверей офісу аж о шостій десять. Моррис чекав під ними.
— Вибач,— сказала Робін,— на дорогах жах.
Вона заплатила Моррисові готівкою з нового сейфа й коротко пояснила, що має їхати, але він приклеївся, мов жуйка до волосся, і почав розповідати про нічні есемески від колишньої дружини. Робін намагалася балансувати між увічливістю й холодністю, аж тут на столі, за яким вона колись працювала, задзвонив телефон. Зазвичай вона б не стала відповідати — нехай іде на автовідповідач,— але зараз дуже хотілося обірвати Моррисову балаканину.
— Маю прийняти дзвінок, вибач. Гарного вечора тобі,— сказала вона Моррису й узяла слухавку.
— Детективна агенція Страйка. Це Робін.
— Привіт, Робін,— промовив хрипкуватий жіночий голос.— Шеф на місці?
Робін бачилася з Шарлоттою Кемпбелл усього один раз, та й то три роки тому, тож навіть дивно, що вона одразу впізнала її. Потім ті кілька фраз, які Шарлотта зронила, Робін обмірковувала до абсурду багато разів. Вона розчула тінь насмішки — ніби Шарлотта вважала її потішною. Те, що вона звернулася до Робін просто на ім’я, а Страйка назвала «шефом», теж обурювало.
— Боюся, що ні,— відповіла Робін і потягнулася по ручку; серце калатало.— Залишите повідомлення?
— Нехай передзвонить Шарлотті Кемпбелл. Я маю дещо таке, що йому треба. Мій номер він знає.
— Гаразд,— відповіла Робін.
— Дуже дякую,— таким самим веселим голосом відповіла Шарлотта.— Па-па!
Робін записала: «Дзвонила Шарлотта Кемпбелл, має щось для тебе»,— і поклала записку Страйкові на стіл.
Шарлотта була його колишньою нареченою. Заручини вони розірвали три роки тому, того самого дня, коли Робін прийшла до агенції як тимчасова секретарка. Страйк не прагнув обговорювати цю тему, але Робін знала, що вони були разом шістнадцять років («то разом, то порізно», уточнював Страйк, бо ці стосунки неодноразово розпадалися, перш ніж розвалилися остаточно), що з нинішнім чоловіком Шарлотта заручилася за два тижні по тому, як Страйк від неї пішов, і що недавно вона народила двійню.
Знала вона й інші речі. Покинувши чоловіка, Робін п’ять тижнів прожила в гостьовій кімнаті в помешканні Ніка й Ільзи Гербертів, добрих друзів Страйка. Робін та Ільза й собі потоваришували тоді, а тепер часто зустрічалися в пабі чи за кавою. Ільза не робила великої таємниці зі своєї впевненості в тому, що колись — і що швидше, то краще —Страйк і Робін мусять визнати, що «створені одне для одного». Робін не раз просила Ільзу втриматися від натяків на цю тему, запевняючи, що їх зі Страйком цілком влаштовують дружні та професійні стосунки, але Ільза тільки посміхалася і не вірила.
Робін ставилася до Ільзи дуже прихильно, але просила подругу забути про спроби звести їх зі Страйком абсолютно щиро. Її жахала думка, що Страйк може вирішити, ніби це з її згоди Ільза регулярно намагається влаштувати зустрічі на чотирьох, які чимдалі більше скидалися на подвійні побачення. Останні два запрошення Страйк просто відхилив, і хоча завантаженість агенції взагалі утруднювала будь-яке світське життя, Робін мала неприємну підозру, що Страйк просто розгадав корисливі мотиви Ільзи. Озираючись на власне недовге подружнє життя, Робін була певна, що ніколи не ставилася до самотніх людей так, як Ільза нині ставиться до неї: весело ігнорує чужу вразливість і намагається, часом дуже грубо, влаштовувати чуже особисте життя.