Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 26)

— Гаразд, прийнято,— погодилася Робін.

— У такому разі,— провадив Страйк, прибираючи руку зі стосу ксерокопій,— відкинь на хвилину всі свідчення про те, що її буцімто бачили десь у вікні чи на порозі церкви. Забудь про фургон. Цілком можливо, що все це не має до Марго ніякого стосунку. Повернімося до єдиного факту, щодо якого ми певні: Марго Бамборо була ще жива за чверть шоста. І з цього місця звернімося до трьох чоловіків, яких поліція зарахувала до підозрюваних, і запитаймо себе, де вони були за чверть шоста одинадцятого жовтня 1974 року.

Страйк передав Робін ксерокопію статті, датованої 24 жовтня 1974 року.

— Ось,— сказав він.— Рой Фіппс, відомий нам як чоловік Марго й батько Анни.

На світлині був привабливий чоловік тридцятьох років, дуже схожий на доньку. Робін подумала, що якби треба було знайти актора на роль поета в банальній картині, Рой Фіппс дуже пасував би для цього. Це від нього Анна успадкувала довговиде бліде обличчя і прегарні великі очі. У 1974 році темне волосся Роя сягало коміра з широкими лацканами; щойно звівши очі від папірця в руці, він зацьковано дивився на читача зі шпальти старої газети. Підпис під фото повідомляв: «Доктор Рой Фіппс просить громадськість про допомогу».

— На читання навіть часу не марнуй,— сказав Страйк і поклав нову статтю поверх цієї.— Там немає нічого такого, про що ти не знала б, а ось тут є нові елементи.

Робін слухняно схилилася над новою статтею. Страйк скопіював лише половину.

..її чоловік Рой Фіппс, який страждає на хворобу Віллебранда, 11 жовтня був прикутий до ліжка в подружній оселі в Гемі.

«Спростовуючи неточні й безвідповідальні заяви преси, хочемо чітко заявити, що цілком задоволені свідченнями й упевнені, що доктор Рой Фіппс ніяк не причетний до зникнення дружини,— повідомив журналістам детектив-інспектор Білл Талбот, який очолює розслідування справи. — Постійні лікарі доктора Фіппса запевняють, що його стан 11 жовтня виключав здатність сідати за кермо й узагалі пересуватися. Няня в родині доктора Фіппса і його хатня робітниця також засвідчили, що в день зникнення дружини він не виходив з домівки».

— Що таке хвороба Віллебранда? — спитала Робін.

— Спонтанні кровотечі. Я почитав про неї. Кров не згортається. Ґупта наплутав — він казав, що в Роя гемофілія. Є три форми хвороби Віллебранда,— провадив Страйк.— Перший тип — це просто коли згортання крові відбувається трохи повільніше, але навряд чи з таким людині доведеться не вставати з ліжка, та й за кермо вона спокійно сяде. Думаю, що в Роя Фіппса третій тип, який за важкістю близький до гемофілії; з таким справді іноді доводиться лежати й не вставати. Але це ще потрібно перевірити. Та хай там що...

Страйк перегорнув сторінку.

— Це звіт Талбота про допит Роя Фіппса.

— Боже,— тихо вимовила Робін.

Цілу сторінку було списано дрібним косим почерком, але найбільше вражали зірочки, якими Талбот рясно розмалював звіт.

— Бачиш? — Страйк показав на стовпчик дат; тільки їх і можна було прочитати серед нерозбірливих кривульок.— Це дати викрадень чи замахів на викрадення, які здійснював Ессекський Різник. Дивися, посередині переліку Талбот втрачає до Роя цікавість. 26 серпня 1971 року, коли Крід здійснив замах на Пеґі Гіскетт, Рой був з Марго у відпустці у Франції і зміг це довести. Талботові цього вистачило. Якщо Рой не чинив замаху на Пеґі Гіскетт, то він не Ессекський Різник, а якщо він не Ессекський Різник, то не пов’язаний зі зникненням Марго Бамборо. Але в цьому Талботовому переліку є дещо дивне. Всі дати стосуються злочинів Кріда, крім останньої. Обведено двадцять сьоме грудня — без року. Гадки не маю, чим його зацікавило двадцять сьоме.

— А чому він уявив себе Вінсентом ван Ґоґом, уявляєш?

— Ти про зірочки? Так, вони є у всіх звітах Талбота. Дуже дивно. А тепер,— провадив Страйк,— погляньмо, як насправді треба брати свідчення.

Він перегорнув сторінку й показав акуратний машинописний текст на чотири сторінки, з подвійним інтервалом. Детектив Лосон записав свідчення Роя Фіппса, а гематолог поставив підпис на останній сторінці.

— Зараз можна не читати цілий текст,— сказав Страйк.— Суть така: він твердить, що цілий день лежав у ліжку і що це можуть підтвердити прибиральниця і няня. На цьому варто перейти до постаті Вілми Бейліс, яка прибирала у Фіппсів. Вона також працювала прибиральницею у клініці Святого Івана. В клініці на той час не знали, що вона ще приватно прибирає у Марго й Роя. Ґупта розповідав, що Марго радила Вілмі покинути чоловіка, тож могла дати їй роботу, щоб забезпечити їй більше незалежності.

— Чому Марго хотіла, щоб Вілма пішла від чоловіка?

— Добре, що ти спитала,— відповів Страйк і перейшов до іншого аркуша — ксерокопії крихітної замітки, до якої Страйковим гострим і нерозбірливим почерком було додано дату: 6 листопада 1972.

Ґвалтівник у в’язниці

Сьогодні Королівський суд Центрального Лондона засудив тридцятишестирічного Джулза Бейліса, який проживав на Аезер-лейн у Клеркенвеллі, на п’ять років ув’язнення за два зґвалтування. Бейліс, який раніше відбув дворічний термін у Брикстоні за завдання тяжких тілесних ушкоджень, заявляє про свою невинуватість.

— А,— сказала Робін,— розумію.

Вона зробила ще один ковток вина.

— Кумедно,— додала вона зовсім не веселим тоном,— що Крід теж отримав п’ять років за друге зґвалтування. А коли його випустили, то почав не тільки ґвалтувати, а ще й убивати жінок.

— Так,— кивнув Страйк,— я знаю.

Йому вдруге спало на думку порадити Робін не читати «Демона з Райського парку», але він вирішив промовчати.

— Я поки що нічого не дізнався про подальшу долю Джулза Бейліса,— сказав він,— а в поліційних записах про нього немає повної інформації, тож не відомо, чи він ще перебував за ґратами, коли зникла Марго. Нам важливо те, що Лосону Вілма дала не такі свідчення, як Талботові,— хоча стверджувала, що сказала Талботові те саме, а він просто не записав... що цілком можливо, бо, як сама бачиш, його звіти лишають бажати кращого. Зокрема, вона сказала, що в день зникнення Марго витирала з ковроліну кров. Також вона повідомила, що бачила Роя в саду, коли він мав би лежати в ліжку. Також вона сказала Лосонові, що не бачила Роя в ліжку — тільки чула його голос із великої спальні.

— Це, м’яко кажучи, все змінює.

— Як я вже казав, Вілма стояла на тому, що не міняла версії, а просто Талбот не записав її свідчень як слід. Але Лосон, здається, напосівся за це на Вілму, а тоді у світлі нових свідчень ще раз допитав Роя. Однак Рой і досі мав алібі в особі няні Синтії, яка заприсяглася, що він цілий день лежав, а вона багато разів приносила йому чай до спальні.

Робін звела брови.

— Знаю,— кивнув Страйк.— Лосонові, здається, спав на думку той самий бруд, що й нам. Він розпитав Фіппса про характер його стосунків із Синтією, на що Рой розсердився і заявив, що Синтія на дванадцять років молодша і, власне, дальня родичка.

Тут Страйкові й Робін водночас спало на думку, що й між ними десять років різниці. Обидва відкинули це непрохане й недоречне спостереження.

— Рой вважав, що різниця у віці та кровна спорідненість виключають усяку можливість зв’язку в очах пристойних людей. Та як нам відомо, за сім років він уже подолав ці сумніви. Лосон також спитав у Роя про той факт, що за три тижні до своєї смерті Марго зустрічалася з колишнім коханим. Талбот так поспішав виправдати Роя, що не зважив на свідчення Уни Кеннеді...

— Це подруга, з якою Марго мала тут зустрітися? — уточнила Робін.

— Саме так. Уна розповіла Талботові й Лосонові, що Рой розлютився, дізнавшись, що Марго ходила до пабу з колишнім, і на той час, коли Марго зникла, Рой і Марго не розмовляли одне з одним. Лосон відзначає, що Рой не зрадів, коли було піднято цю тему...

— Не дивно...

— ...і що зреагував він дуже агресивно. Однак після розмови з лікарями Роя Лосон удовольнився тим фактом, що Рой справді мав серйозну кровотечу по тому, як упав на стоянці, і справді не був здатний того вечора сісти за кермо, а тим паче вбити чи викрасти власну дружину.

— Він міг когось найняти,— припустила Робін.

— Його банківський рахунок перевірили й не виявили жодних підозрілих платежів, але це не значить, що Рой не міг вигадати чогось іншого. Він гематолог; відповідно, він не дурний.

Страйк випив пива.

— Отже, це чоловік,— сказав він, відкладаючи чотири сторінки свідчень.— А тепер про колишнього.

— Боже милостивий,— промовила Робін, глянувши на друге фото з газети.

Густі кучері чоловіка спадали йому на плечі. Поклавши руки на вузькі стегна, він без усмішки стояв біля картини, на якій наче спліталася закохана пара. Сорочка розстебнута майже до пупа, джинси — дуже тісні на стегнах і широкі в холошах.

— Я так і думав, що тобі сподобається,— вишкірився Страйк на реакцію Робін.— Це Пол Сатчвелл, художник — але не дуже високого класу. Коли преса знайшла його, він саме розмальовував нічний клуб. Це і є колишній коханець Марго.

— Як на мене, вона вчинила правильно,— пробурчала Робін.

— Не суди її занадто суворо. Вони познайомилися, коли Марго працювала в «Плейбої» і мала дев’ятнадцять чи двадцять років.

Сатчвелл був на шість років старший і тоді, мабуть, здавався їй вишуканим.

— Ти бачив ту сорочку?

— Це рекламне фото до його виставки,— пояснив Страйк.— Внизу є примітка про це. Не думаю, що він отак виставляв рослинність на грудях у звичайному житті. Преса дуже зраділа перспективі приплести до історії ще й колишнього коханця, і ніде правди діти: такий персонаж — то просто подарунок для таблоїдів.