Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 22)

І поки Пат не встигла сказати, що за півгодини «Селфриджес» нікуди не зникне, Робін прослизнула повз Морриса й помчала вниз металевими сходами, так і не глянувши, що там у листівці.

Робін усе думала про те, чим їй так не догодив Моррис, коли з півгодини блукала розкішним парфумерним відділом «Селфриджесу». Вона вирішила купити собі нові парфуми, бо вже п’ять років користувалася одним ароматом. Той запах подобався Метью, який просив не міняти його, але в останній пляшечці вже нічого не лишилося, а Робін раптом охопило бажання облитися чимось таким, що Метью не впізнав би й не оцінив. Дешева пляшечка одеколону, придбана дорогою у Фалмут, на роль нових парфумів не годилася, тож Робін блукала розлогим лабіринтом затемнених дзеркал і позолочених люстр між острівцями спокусливих пляшечок і освітлених портретів зірок, і на кожному такому острівці панувала вбрана в чорне сирена, що пропонувала напахтитися чи понюхати ароматну паперову стрічку.

Може, подумала Робін, вона занадто бундючиться, вважаючи, що Моррисові — звичайному підряднику — зась цілувати повноправну партнерку агенції? А чи заперечувала б вона, якби її поцілував у щоку зазвичай стриманий Гатчинс? Робін вирішила, що була б не проти, бо з Енді вони знайомі понад рік, а ще Гатчинс мав би ввічливість просто символічно зобразити поцілунок, а не лізти їй губами в обличчя.

А якщо Барклей? Ні, цей її в житті не поцілує, хоча обізвав нещодавно розтелепою, коли під час стеження Робін облила його кавою, зрадівши, бо побачила об’єкт — чиновника, який о другій ночі виходив з борделю. Але вона не образилася на Барклея, бо справді вчинила, як розтелепа.

Завернувши за ріг, Робін опинилася перед куточком «Ів Сен-Лорана», і раптом її очі вихопили синьо-чорно-сріблястий циліндрик: «Рив Ґош». Робін ніколи свідомо не нюхала парфумів, які носила Марго Бамборо.

— Це класика,— повідомила знуджена асистентка, дивлячись, як Робін пшикає «Рив Ґошем» на чисту паперову смужку та вдихає.

Робін зазвичай цінувала парфуми, схожі на знайомі рослини чи їжу, але цей аромат не належав до світу природи. Чулася примарна троянда, але був і металевий присмак. Робін, звична до приязних запахів фруктів і солодощів, з усмішкою відклала смужку, похитала головою і пішла.

То от чим пахла Марго Бамборо! Цей запах був вибагливий, не такий, що подобався Метью на Робін,— не природна суміш з інжировою нотою, свіжа, молочно-зелена.

За наступним рогом Робін побачила просто перед собою фасеткову круглу пляшку зі скла, наповнену рожевою рідиною: «Квіткова бомба», аромат Сари Шедлок. Робін бачила таку саму у ванній кімнаті Сари й Тома, коли вони з Метью приходили до них на вечерю. Покинувши Метью, Робін мала досить часу, щоб зрозуміти, що коли Метью міняв постіль посеред тижня («пролив чай» або «вирішив поміняти сьогодні, щоб тобі завтра було менше роботи»), то хотів приховати цей крикливий солодкий запах, а не тільки інші, більш очевидні сліди, що просочувалися попри презервативи.

— Це сучасна класика,— з надією сказала інша асистентка, помітивши, що Робін дивиться на скляну гранату. Усміхнувшись, Робін похитала головою і рушила далі. Тепер її віддзеркалення стало зовсім сумним; вона брала пляшечки й нюхала паперові смужки, без радості полюючи бодай на щось, що виправить цей паршивий день народження. Раптом Робін пожалкувала, що йде до пабу з подругами, а не додому.

— Шукаєте щось конкретне? — спитала чорношкіра дівчина з високими вилицями, повз яку проходила Робін.

За п’ять хвилин по короткій професійній розмові Робін поверталася на Оксфорд-стріт з квадратною чорною пляшечкою у сумці. Асистентка її переконала.

— ...а якщо хочете щось зовсім інакше,— сказала вона, дістаючи п’яту пляшечку, пшикаючи на смужку й помахуючи нею,— спробуйте «Фрака».

Вона простягнула смужку Робін, у якої вже горіли ніздрі після парфумерної атаки останніх тридцяти хвилин.

— Звабливий, але, знаєте, дорослий аромат. Справжня класика.

Вдихнувши п’янку, розкішну, густу туберозу, Робін спокусилася думкою стати на тридцятому році життя вишуканою жінкою — зовсім не схожою на дурепу, яка не розуміла, що та, кого її чоловік буцімто любив, і та, з ким він ішов у ліжко, відрізнялися між собою, як плід інжиру й ручна граната.

13

У путь трудну посунули вони На пагорб і високий, і крутий, Каплиця нагорі чека на них, А поруч — невеликий скит при ній.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Озираючись у минуле, Страйк жалкував про перший подарунок, який зробив Робін Еллакотт. Ту коштовну зелену сукню він купив у нападі марнотратства; здавалося безпечним дарувати таку особисту річ жінці, зарученій з іншим чоловіком; а ще тоді він думав, що більше її не побачить. У тій сукні Робін ходила перед Страйком, коли вони намагалися розговорити продавчинь, і свідчення, що їх так майстерно видобула з дівчат Робін, допомогли розкрити справу, яка зробила Страйкові ім’я і врятувала його агенцію від банкрутства. На хвилі ейфорії і вдячності він повернувся до крамниці й купив сукню, щоб зробити широкий прощальний жест. Ніщо інше не сказало б так красномовно: «Тільки подивися, чого ми досягнули разом!», «Без тебе я б не впорався!» та (якщо бути цілком чесним із собою) «Ти була в ній прегарна, і я хочу, щоб ти знала, що я так подумав, коли побачив тебе в ній».

Але не так склалося, як гадалося, бо за годину по тому, як сукню було подаровано, Страйк найняв Робін на постійну роботу. Понад сумнів, сукня принаймні почасти спричинилася до глибокої недовіри, якою Метью — наречений Робін — пройнявся до детектива. Ба гірше, на думку Страйка, та сукня поставила зависоку планку для подальших подарунків. Свідомо чи несвідомо він відтоді постійно занижував очікування, то забуваючи купити Робін подарунок на день народження або Різдво, то даруючи щось максимально нейтральне.

Рожеві лілеї Страйк узяв у першій-ліпшій квіткарні, яка трапилася йому по поверненню з Амершема, і приніс їх до офісу, щоб Робін побачила завтра. Ці квіти він обрав за розмір і сильний аромат. Страйк уважав, що цього року має купити дорожчий букет, а ці квіти мали поважний вигляд, ніби він і не схопив їх на бігу. Ружі не до речі нагадали би про День святого Валентина, а майже все інше в квіткарні — під вечір досить-таки прив’яле — здавалося обтріпаним, дешевим. А лілеї були великі та при тому приємно-нейтральні, скульптурні, важко-пахучі; у самій їхній зухвалості таїлася безпека. Лілеї походили зі стерильної теплиці, їх не оповивала романтика тихого лісу чи таємного саду: про ці квіти Страйк міг упевнено сказати, що вони гарно пахнуть, і більше ніяк не пояснювати свій вибір.

Страйк не міг знати, що перше, з чим у Робін асоціюються і завжди асоціюватимуться рожеві лілеї,— це Сара Шедлок, яка колись принесла майже такий самий букет до Робін і Метью на входини. На ранок після свого дня народження Робін прийшла до офісу й побачила ці квіти на своїй половині партнерського столу — Страйк пхнув їх у вазу з водою, але не зняв целофанової обгортки з великим темно-рожевим бантом і запискою «Вітання від Корморана» (без поцілунку, цілунків до листівок він не додавав ніколи). Це видовище зачепило її так само, як зустріч з флаконом-гранатою у «Селфриджесі». Робін не бажала цих квітів; вони дратували її подвійно, бо нагадували і про Страйкову забудькуватість, і про невірність Метью. І коли вона вже мусить дивитися на них і вдихати їхній запах, то принаймні не в себе вдома.

Тож Робін так і лишила лілеї в офісі, де квіти вперто відмовлялися вмирати. Щоранку Пат сумлінно міняла воду у вазі й так дбала про лілеї, що вони протрималися аж два тижні. Під кінець від них нудило навіть Страйка: пахощі, що долинали до нього, нагадували парфуми його колишньої подружки Лорелеї. Асоціація була не з приємних.

Коли біло-рожеві воскові пелюстки нарешті почали сохнути й відпадати, непомітно настали й минули тридцять дев’яті роковини зникнення Марго Бамборо; мабуть, ніхто про них і не згадав, крім рідних і ще Страйка з Робін. Джордж Лейборн, як і обіцяв, приніс матеріали поліційного розслідування, і тепер вони лежали в чотирьох картонних коробках під подвійним столом партнерів, бо більше не було куди їх покласти. Страйк, найменше обтяжений поточними справами агенції (бо мусив мати можливість щомиті зірватися і поїхати до Корнволлу) взявся ті матеріали розбирати. Після засвоєння всієї інформації він планував разом з Робін з’їздити до Клеркенвеллу та пройти давнім шляхом Марго Бамборо від клініки Святого Івана до пабу, де на неї марно чекала подруга.

Й ось в останній день жовтня Робін вийшла з офісу о першій і під загрозливим небом (і з парасолькою напоготові) помчала до метро. Вона тихо раділа перспективам цього дня, бо нарешті вони зі Страйком разом попрацюють над справою Бамборо.

Уже сипалася мжичка, коли Робін помітила Страйка: він курив і роздивлявся фасад будинку посередині вулиці Сент-Джонс-лейн. Він обернувся на цокіт підборів Робін по мокрому асфальту.

— Я запізнилася? — спитала Робін, підійшовши.

— Ні,— відповів Страйк,— то я рано приїхав.

Робін, не випускаючи парасолі, стала поруч з ним і собі кинула погляд на високу будівлю з коричневої цегли, з великими вікнами в металевих рамах. Схоже було, що будівля офісна, але жодна табличка не повідомляла про те, які підприємства тут розміщуються.