Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 176)

— Поки що не змогли,— підтвердив Страйк, який учора ввечері розмовляв з Джорджем Лейборном,— але я чув, що вони збираються використати новомодний спосіб пошуку слідів хімічних речовин у цементі, в якому лежало тіло. Гарантій немає, але нещодавно в Штатах цей метод успішно використали.

— Але якщо вони так і не зможуть довести, що її приспали,— сказав Рой з напруженим виразом в очах,— справа проти Дженіс базуватиметься лише на непрямих доказах, правильно?

— Її адвокат намагається виправдати її, судячи з його коментарів пресі,— мовила Кім.

— Йому доведеться багато попрацювати,— сказав Страйк.— Захист має надати пояснення, чому телефон, який належав неіснуючій соцпрацівниці, знайшли в її будинку і чому Аторни мали цей номер. Родичі Аторнів з Лідса впізнали її як жінку, яка допомогла їм вичистити квартиру. Глорія Конті готова приїхати свідчити стосовно пончика в холодильнику і нападів блювоти у них з Вілмою, а Датвейт збирається дати свідчення...

— Справді? — зронила Уна, і її обличчя проясніло.— Ох, це добре, ми хвилювалися, що він...

— Гадаю, він нарешті усвідомив, що єдиний вихід для нього — пройти через це,— сказав Страйк.— Він готовий засвідчити, що відколи почав їсти те, що варила Дженіс, у нього почалися симптоми отруєння, а головне, що Марго під час останньої консультації порадила йому не їсти нічого, приготованого Дженіс.

— А ще ж ми маємо свідчення Кевіна Бітті, що його донька випила відбілювач, коли залишалася під опікою Дженіс, і що мати і його самого поїла «особливими напоями», після яких йому ставало зле... Що ще? — звернувся Страйк до Робін, заохочуючи її продовжити, бо йому дуже хотілося поїсти торта.

— Ну, є ще отруйні речовини, які вилучили з кухні Дженіс,— заговорила Робін,— не кажучи вже про той факт, що вона спробувала отруїти чай Корморана, коли він прийшов до неї зі звинуваченнями. А ще є отруєна їжа, яку поліція знайшла в Айрін, і фотографії в рамочках на стіні, де серед інших висіли фото і Джоанни Гаммонд, з якою Дженіс начебто й не була знайома, і Джулі Вілкс, яка потонула в таборі Батліна в Клактоні. Поліція впевнена, що зможе отримати докази з могил інших жертв, навіть якщо результати експертизи по Марго виявляться непереконливими. Дженіс кремувала свого бойфренда Ларрі, але його коханка Клер була похована, і її вже ексгумували.

— Особисто я вважаю,— сказав Страйк, який упорався з половиною свого шматка торта, поки Робін говорила,— що вона згниє у в’язниці.

— Що ж, приємно це чути,— мовив Рой з полегшенням, а Синтія задихано зронила:

— Так, ні, безперечно.

Кицька на вікні озирнулася, а тоді повільно розвернулася назад і задивилася на дощ, у той час як її близнючка сонно м’яла светр Страйка.

— Ви ж двоє прийдете на похорон, так? — запитала Анна.

— Матимемо за честь,— відповіла Робін, бо Страйк щойно поклав у рота ще одну величеньку порцію торта.

— Ми... е-е-е... віддали всі приготування на Аннин розсуд,— сказав Рой.— Все вирішує вона.

— Хочеться, щоб у мами була справжня могила,— мовила Анна.— Щоб можна було прийти, розумієте... після всіх цих років, коли ми не відали, де вона. Хочу мати можливість будь-коли знайти її.

— Я вас розумію,— озвався Страйк.

— Ви просто не уявляєте, що зробили для мене,— повторила Анна втретє. Вона простягнула руку Уні, але дивилася на Синтію.— Тепер у мене є Уна, а ще Син, яка була мені чудовою матір’ю... Мама точно не помилилася, обираючи людину, яка мене ростила...

Обличчя Синтії скривилося, і Страйк і Робін тактично відвернулися: Робін поглянула на кицьку на вікні, а Страйк — на морський пейзаж над коминком. У шибки барабанив дощ, на колінах вуркотіла кицька, і йому пригадалося, як підстрибом віддалялася на хвилях урна-лілея. Попри задоволення від того, що він таки зробив задумане, у Страйка замлоїло у грудях, і стало шкода, що не можна подзвонити Джоан, розповісти їй, чим закінчилася історія Марго Бамборо, й востаннє почути від неї, як вона ним пишається.

73

Любов до рідних вщент перегорить, Як вразить Купідон вогнем ясним, І тільки дружби неперервна нить Їх переможе спокоєм своїм, І слава не розвіється, як дим. Бо як душа усім земним рядить, Так і любов духовна над усім Любов тілесну переможе вмить, Як щире золото перемагає мідь.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

За кілька днів Робін, прокинувшись уранці, побачила, що у щілину між фіранками вливається осіннє сонце. Глянувши на мобільний, вона з подивом виявила, що вже десята ранку, а це означало, що сьогодні вона виспалася так, як не висипалася вже цілий рік. А далі вона пригадала, чому їй не треба рано вставати: сьогодні дев’яте жовтня, її день народження.

На наступний вечір, тобто на п’ятницю, Ільза влаштовує святковий обід на її честь. Вона обрала й забронювала стильний ресторанчик, куди запрошені всі — і вони з Ніком, і Ванесса зі своїм хлопцем Олівером, і Барклей і Гатчинс зі своїми дружинами, і Макс зі своїм новим бойфрендом (світлорежисером його ТБ-шоу), і Страйк. А на сьогодні, власне на день народження, Робін не мала ніяких планів, хоча Страйк наполіг, щоб вона взяла вихідний. А зараз вона сиділа в ліжку, позіхаючи, й роздивлялася пакунки, які лежали навпроти неї на комоді,— всі вони були від її родини. У маленькому пакуночку від мами, здається, був якийсь ювелірний виріб — понад сумнів, на честь її ювілею. Коли Робін уже зібралася встати з ліжка, дзенькнув мобільний — і вона побачила повідомлення від Страйка.

Знаю, у тебе вихідний, але дещо випливло. Ти не могла б зустрітися зі мною у «Голові Шекспіра» на Мальборо-стріт о п’ятій? Гарно вдягнися, можливо, доведеться зайти в один фешенебельний заклад.

Робін перечитала це двічі, неначе могла якось прогледіти вітання з днем народження. Не міг же — ну не міг же — він знову забути? Чи він вважає, що його появи на святі, запланованому Ільзою, цілком достатньо, тож на сам день народження можна не звертати уваги? Як по правді, Робін почувалася сьогодні трохи неприкаяною без роботи і без друзів, але ж Страйк не може цього знати, тому відповідь вона писала зі змішаними почуттями: «О’кей».

Коли Робін у халаті піднялася нагору, щоб зробити собі чашку чаю, то побачила на кухонному столі велику коробку, а згори на ній лежала листівка в конверті, підписаному Страйковим нерозбірливим, нечитабельним почерком, який неможливо було переплутати. Робін знала, що Макс пішов з квартири раніше, бо знімався на природі в Кенті, й узяв із собою Вольфганга, який уранці поспить у машині, а в обід погуляє. Оскільки дзвінка у двері вона не чула, то зробила висновок, що Страйк якось примудрився передати і коробку, і листівку Максові заздалегідь, щоб зробити Робін сюрприз сьогодні вранці. Те, що Страйк усе спланував заздалегідь і доклав стільки зусиль, було зовсім на нього не схоже. Ба більше, вона ще зроду не отримувала від нього листівку, навіть коли він купив для неї зелену сукню після того, як вони розкрили свою першу справу.

Листівку прикрашала якась пересічна картинка й велике блискучо-рожеве число «30». А всередині Страйк написав:

З днем народження! Це ще не справжній подарунок, його ти отримаєш пізніше. (Не квіти).

Страйк

Цьом

Робін витріщалася на записку довше, ніж вона заслуговувала на те. їй багато чого сподобалося, особливо «цьом» і той факт, що Страйк так і підписався — «Страйк». Робін відклала листівку на стіл і підняла велику коробку, яка, на її подив, виявилася легкою, мов порожня. А тоді вона побачила збоку напис: «Кульки в коробці».

Відчинивши кришку, Робін дістала повітряну кульку у формі ослячої голови, прив’язану широкою стрічкою до важкого цоколя. Всміхаючись, Робін дістала цоколь і поставила на стіл, зробила собі чай і сніданок, а потім надіслала Страйкові есемеску:

Дякую за повітряного віслючка. Дуже вчасно. Старий майже здувся.

За шістдесят секунд вона отримала відповідь.

Чудово. Я боявся, це такий очевидний подарунок, що всі тобі такий надішлють. Побачимося о п’ятій.

З легким серцем Робін випила чаю, з'їла тост і повернулася вниз, щоб розгорнути подарунки від родини. Всі купили їй трішки дорожчий варіант минулорічних подарунків, окрім батьків, які надіслали прегарний кулон: один круглий опал, її камінь за знаком зодіаку, мерехтів блакитно-зеленкуватим світлом в оточенні крихітних діамантів. До нього додавалася листівка: «З тридцятиріччям, Робін. Ми тебе любимо. Мама й тато. Цьом».

Нині Робін особливо гостро відчувала, як їй пощастило, що має двох люблячих батьків. На своїй роботі вона дізналася, скільком людям так не пощастило, скільки навколо є зруйнованих родин, яким уже не допомогти, і скільки навколо дорослих, які носять невидимі шрами з раннього дитинства, і їхнє світосприйняття й уявлення назавжди спотворені браком любові, насильством, жорстокістю. Отож Робін подзвонила Лінді подякувати і зрештою проговорила з мамою понад годину: розмова була переважно ні про що, але підняла настрій. Нині, коли розлучення було вже позаду, дзвонити додому стало легше. Робін не розповіла матері, що в Метью і Сари буде дитина: нехай Лінда сама дізнається про це у свій час і виллє свій гнів подалі від вух Робін.

Ближче до кінця розмови Лінда, якій різка зміна доньчиної кар’єри не подобалася ще з першої травми, котру Робін отримала на новій роботі, обмовилася про те, що преса не припиняє писати про Марго Бамборо.