Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 170)
— Лосон, може, й ні,— відповів Страйк,— а от Талбот, думаю, запідозрив.
— Та ні, не може бути,— миттю заперечила Дженіс.— Та він танцював під мою дудку.
— Щодо цього я не впевнений,— сказав Страйк.— Він залишив дуже дивні нотатки, і в них він повертався постійно до смерті Скорпіона, або Юнони,— це прізвиська, які він дав Джоанні Гам-монд. Сім допитів, Дженіс. Думаю, він підсвідомо знав, що з вами щось не те. Він багато разів згадує отруту,— думаю, це засіло в нього в голові через те, як померла Джоанна. В одному місці (вчора ввечері я знову перечитував його нотатки) він переписав довгий опис «королеви чаш» з карт таро. Оті слова, що вона є віддзеркаленням того, хто на неї дивиться. «Роздивитися істиннну її подобу вкрай важко». А тої ночі, коли його забрали в лікарню, він марив про демоницю з кубком у руці та ще сімома в неї на шиї. Він був занадто хворий, щоб пов’язати всі свої підозри, але його підсвідомість і далі намагалася підказати йому, що ви не та, за кого себе видаєте. В одному місці він пише: «Невже Цетус має рацію?» Він кликав Айрін Цетусом, тобто Китом... і я в певний момент запитав себе, про що йдеться. В чому вона має рацію? А тоді мені пригадалося, як Айрін одного разу сказала, що, на її думку, ви мали до Датвейта «сентимент».
Почувши ім’я Датвейта, Дженіс трішки здригнулася.
— І Дороті Оукден казала, що в присутності Датвейта ви вічно хихикали,— провадив Страйк, пильно спостерігаючи за нею.— А ще Дороті ставила вас в один ряд з Айрін і Глорією, зараховуючи до «багряних жон», тобто блудниць вавилонських, а це означає, що вона колись бачила, як ви фліртуєте.
— Оце і все, шо ви на мене мали: шо я одного разу пофліртувала і шо я — «королева чаш»? — поцікавилася Дженіс, додавши в голос нотку презирства, хоча Страйк бачив, що вона приголомшена.
— Ні,— озвався Страйк,— було й багато іншого. Дивні аномалії і збіги. Багато хто казав мені, що Марго не любила «медсестру», але вас частенько плутали з Айрін, тож я не одразу вирахував, що йшлося саме про вас... А ще ж була ламка Х-хромосома. Коли я вперше побачив вас з Айрін, ви заявили, що бували в Аторнів лише раз, але чомусь знали про них дуже багато. Ламку Х-хромосому на початку сімдесятих називали синдромом Мартіна — Белл. Якщо ви бачилися з ними тільки отого одного разу, було дуже дивно, звідки ви точно знаєте, що з ними не так, ще й користуєтеся сучасним терміном... А потім я почав помічати, що люди біля вас постійно страждають на розлад шлунка або поводяться як п’яні. На барбекю в Марго і Роя ви щось підмішали в пунш?
— Підмішала, ага,— сказала вона.— Блювотний корінь. Подумала, кумедно буде, якшо вони всі вирішать, шо отруїлися барбекю, але потім Карл розбив чашу, і я навіть зраділа... Мені просто хтілося, шоб їм усім стало зле, хтілося попіклуватися про них, а ше зіпсувати їй вечірку, але це була дурість, правда?.. Ось шо я мала на увазі, кажучи, шо іноді ходила по краю: вони всі були лікарі, а шо якби вони здогадалися?.. Лише Глорія випила великий келих, і їй стало зле. Чоловікові Марго це не сподобалося... заблювала їхній гарненький будинок...
Страйк бачив, що за сумирною зовнішністю ховається стихійне бажання руйнувати.
— Блювання Глорії на барбекю,— промовив Страйк,— Айрін і її постійні розлади шлунка... Кевін, у якого вічно болів живіт...
Вілма, яку то хитало, то вивертало, коли працювала у клініці Святого Івана... я з тими різдвяними цукерками і блювотою... і, звісно, Стів Датвейт і його проблеми з зором, головний біль і кольки в животі... Я так розумію, це з Датвейтом фліртувала Айрін того дня, коли ви вкинули капсулу аміталу їй у чай?
Дженіс стиснула губи і звузила очі.
— Гадаю, ви сказали їй, що він Гей, аби вона відчепилася від нього?
— У неї вже був Едді, який до смерті хтів побратися з нею,— вибухнула Дженіс.— У неї були всі ці хлопці в пабі, які вічно загравали з нею. Якби я зізналася їй, як мені подобається Стів, вона б його обкрутила просто для розваги, ось яка вона була. Отож так, я сказала їй, шо він ґей.
— А чим ви накачуєте її тепер?
— По-різному,— тихо озвалася Дженіс.— Залежить від того, наскі’ки вона мене вибісить.
— Розкажіть мені про Стіва Датвейта.
Зненацька дихання Дженіс почастішало. Гі обличчя знову почервоніло — вона зреагувала емоційно.
— Він був... такий вродливий.
Пристрасна нотка в її голосі вразила Страйка мало не більше, ніж повний набір отрут, які вона зберігала у себе на кухні. Йому пригадався рожевощокий парубок з широкою краваткою, який перетворився на огрядного власника «Аллардису» в Скегнесі, з почервонілими очима та прилиплими по пітного чола сивими пасмами, й уже не вперше Страйк мав усі підстави замислитися про неймовірно непередбачувану природу людського кохання.
— Я вічно закохувалася по вуха,— сказала Дженіс, і Страйк подумав про Джонні Маркса, який помер у муках, і про те, як Дженіс поцілувала його на прощання в холодну щоку.— Ох, Стів умів розсмішити! Обожнюю чоловіків, які вміють смішити. І був
— Вона була вродливіша за мене,— пробурмотіла Дженіс, указуючи на світлину Джоанни Гаммонд на стіні.— Ота штука в неї на обличчі... Отож я знайшла її в телефонній книзі й пішла до неї додому, коли її чоловік був на роботі. У мене була перука, яку я, бувало, вдягала на вечірки. Вдягла її й уніформу, а ше окуляри, які я іноді носила, хоч і не мала в них потреби. Дзвоню я їй у двері й кажу, шо мені дехто натякнув на її родинні проблеми... Люди завжди впускають медсестру,— сказала Дженіс.— Їй відчайдушно хтілося виговоритися. Були і сльози, і емоції. Вона розповіла мені, шо переспала зі Стівом і шо, здається, закохалася в нього...
Я, вдягнувши латексні рукавички, змішала їй випивку. Наполовину з гербіцидом. Вона все зрозуміла, ті’ки пригубила, та я схопила її ззаду за волосся,— Дженіс показала жестом як,— захилила її голову і просто влила все в її бісову горлянку. О так! А коли вона впала на підлогу, задихаючись, я акуратно влила в неї ще трішки. Довелося побути трохи з нею, пересвідчитися, шо вона нікому не подзвонить. А коли я побачила, шо їй уже не вичухатися, я зняла уніформу й пішла собі.
— Це вимагає витримки,— сказала Дженіс Бітті — розпашіла, з блискучими очима,— але поводься спокійно — й люди нічо’ дивного не помітять... просто слід тримати себе в руках. Може, замолоду я й не була ефектною, та це мені тільки сприяло. Я людям не запам’ятовувалася...
А наступного дня, десь так, Стів прийшов плакатися до мене. Все було просто чудово,— мовила жінка, яка влила гербіцид у горло своїй суперниці,— і після того ми часто з ним бачилися, він постійно приходив до мене. Шось між нами було, я це відчувала.
— Його я ніколи сильно не накачувала,— сказала Дженіс, неначе це було справжнім доказом її кохання.— Ті’ки трішки, шоб він нікуди не ходив, шоб я була йому потрібна. Я дуже добре коло нього ходила. Одного разу він спав у мене на канапі, і я уві сні витирала йому обличчя,— мовила вона, і знову Страйк пригадав поцілунок, який вона подарувала мертвому Джонні Марксові.
— Але часом,— мовила Дженіс гірко,— чоловіки бачили в мені ті’ки матусю, а не жінку. Я бачила, шо Стів добре до мене ставиться, але подумала, шо він не дивиться на мене як на жінку, бо я медсестра, та й Кев постійно тягається за мною. Одного вечора прийшов Стів, а Кев улаштував істерику, і Стів сказав: краще він піде, шоб я подбала про Кева... і я зрозуміла, шо він не захоче мене з дитиною. І я подумала, шо слід позбутися Кева.
Вона сказала це таким тоном, наче говорить про сміття, яке треба винести.
— Але треба діяти дуже обережно, коли йдеться про твою власну дитину,— мовила Дженіс.— Не можна поспішати. Не міг же він раптово померти, хоча ше вчора був здоровісінький. Я почала експериментувати з різними речовинами, думала: може, хай це буде передозування сіллю, мовляв, він сам наковтався на спір абошо. Я почала додавати йому в їжу то те, то се. Шоб він жалівся вчителям, шо в нього болить живіт, а я б така: «Та це в нього запалення хитрості»...
— А потім Марго оглянула його,— мовив Страйк.
— А потім,— повільно підхопила Дженіс, кивнувши,— ця бундючна сука завела його в кабінет на огляд. І я зрозуміла, шо вона шось запідозрила. Вона потім запитала у мене, які напої я йому даю, бо малий виродок сказав їй, шо мама дає йому «особливі напої»...
— Не минуло й тижня,— мовила Дженіс, крутячи на пальці стару обручку,— як я довідалася, що Стів пішов до неї перевірити здоров’я, замість звернутися до мене. І не встигла я моргнути оком, як Марго на кухоньці, біля чайника, вже розпитує мене про смерть Джоанни, а Дороті та Глорія слухають. Я кажу: «Та звідки в біса мені знати, шо там трапилося?» — але я занепокоїлася. Подумала: шо саме розповів їй Стів? Може, сказав, шо в її смерті було шось дивне? Може, хтось бачив біля її будинку медсестру?