Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 139)
— Ні,— відповів Страйк.
Робін засміялася.
— Що смішного?
— Я виголосила цілу промову, копирсалася тут у власній душі, а ти такий: ні.
— Я не мав би народитися, правда? — спитав Страйк з темряви.— Я — нещаслива випадковість. Не планую повторювати цю помилку.
Знову мовчанка, а тоді Робін суворо сказала:
— Ну, Страйку, не можна собі так потурати.
— Що? — Страйк так здивувався, що засміявся. Коли він пояснив те саме Шарлотті, вона зрозуміла й погодилася. Якось п’яна мати сказала юній Шарлотті, що думала зробити аборт замість її — Тому що... та Господи Боже, хіба можна дозволяти обставинам власного зачаття визначати ціле життя! Якби всі, кого зачали випадково, відмовилися б народжувати дітей...
— Стало б значно краще, правда? — щиро спитав Страйк.— Планета перенаселена. І хай там що, жодна дитина з тих, що я знаю, не надихає мене мати власних.
— Тобі подобається Джек.
— Подобається, але Джек — одна дитина на бозна-скільки. Діти Дейва Полворта... ти знаєш, хто такий Полворт?
— Твій найкращий друг,— сказала Робін.
— Полворт — мій найдавніший друг,— виправив Страйк.— А мій найкращий друг...
На якусь мить він завагався, чи скаже це, але віскі прибрало запобіжники, які він визначив для себе; чому б і не сказати?
— ...це ти.
Робін була така вражена, що їй відняло мову. Жодного разу за ці чотири роки Страйк не казав їй, що вона означає для нього, так прямо. Про симпатію треба було здогадуватися з випадкових зауважень, дрібних актів доброти, ніякового мовчання, вчинків у хвилини стресу. Тільки раз у житті Робін почувалася як нині — і несподіваним дарунком, який збудив це почуття, була заручна каблучка з сапфіром і діамантами, яку вона, ідучи від чоловіка, що подарував її, лишила в його будинку.
Робін хотіла якось віддячити, але якусь хвильку не могла нічого сказати — горло стиснулося.
— Я... це взаємно,— мовила вона, стараючись не виказувати надмірного щастя.
Страйк на дивані неясно відзначив, що на металевих сходах унизу хтось є. Іноді графічний дизайнер з нижнього поверху затримувався допізна. Але здебільшого Страйк насолоджувався тим, що Робін відповіла взаємністю на його зізнання в прихильності.
Не без допомоги віскі він згадав, як обнімав її на сходах на весіллі. Зараз вони найближче за два останні роки підійшли до тієї миті, й повітря стало густим від усього несказаного, і Страйк знову почувався так, ніби стоїть на краю і зараз кинеться в прірву. «Хай лишається як є»,— підказувало йому похмуре «я», що прагнуло самотньої квартири на горищі, свободи, спокою. «Ну ж бо»,— шепотів мерехтливий демон, якого вивільнив віскі. Як і Робін кілька хвилин тому, Страйк чітко усвідомив, що вони сидять за кілька метрів від двоспального ліжка.
Кроки зупинилися за скляними дверима офісу. Ні Страйк, ні Робін не встигли зреагувати, а двері вже відчинилися.
— Світло вирубало, чи що? — спитав Барклей і клацнув вимикачем. Якусь мить усі здивовано дивилися одне на одного, а тоді Барклей сказав:
— Ти просто довбаний геній, Р... дідько, а з обличчям що?
59
Моргаючи від яскравого світла, Робін потягнулася по крижаний пакет.
— Страйк мені врізав. Випадково.
— Ісусе,— зронив Барклей.— Лячно уявити, що він може зробити навмисно. Як таке вийшло?
— Моє обличчя потрапило під його лікоть,— відповіла Робін.
— Гм-гм,— озвався Барклей, голодними очима дивлячись на майже спорожнілі коробки з-під індійської їжі.— А це що? Компенсація?
— Саме так,— кивнула Робін.
— Це тому ви не відповідаєте на дзвінки останні три години?
— Чорт, вибач, Семе,— сказала Робін, дістала мобільний і подивилася на екран. Відколи вона вимкнула звук в «Американському барі», мала п’ятнадцять пропущених від Барклея. Так було приємно побачити, що вона не прочитала кілька повідомлень від Морриса, одне — з картинкою.
— Який ти молодець, що сам прийшов,— відзначив трохи п’яний Страйк. Він не знав, радіти чи дратуватися через те, що Барклей перервав момент, але вирішив, що перш за все дратується.
— Жінка забрала малу до своєї мами,— сказав Барклей.— Тож я подумав — принесу благу звістку особисто.
Він поклав собі попадум і всівся на бильце дивана на тому боці від Страйка.
— Взнав я, нащо ШМ їздить до Сток-Ньюїнгтону. Все точно як Робін сказала. Готові до такого?
— Що? — спитав Страйк, дивлячись то на Барклея, то на Робін.— Коли це...
— Трохи раніше,— відповіла Робін,— перед зустріччю.
— Подзвонив у двері,— почав розповідати Барклей,— і кажу, що мені її рекомендував ШМ, чи може вона мені допомогти. Довелося поставити ногу в двері, бо хотіла зачинити просто в мене перед носом. Тоді каже: їй ШМ розповів, що його днями один шотландець з Тауерського мосту зняв. От я подумав — чого тягнути,— провадив Барклей.— Кажу, авжеж, це я. Я друг. Ми знаємо, що ви тут робите. Вам краще поговорити зі мною, якщо не хочете лишитися без клієнта. Тоді вона мене пустила.
Барклей надкусив свій коржик.
— Вибачте, з голоду вмираю. І от вона мене завела до дальньої кімнати. А там воно все.
— Що — воно все?
— Гігантський манеж, який вона зібрала з піни й МДФ,— усміхнувся Барклей.— Здоровезний килимок для зміни підгузків. Пакети з дорослими підгузками. Дитячий тальк.
Страйкові на мить відібрало мову. Робін почала сміятися, але швидко припинила, бо було боляче.
— Старий сердега ШМ кінчає, уявляючи себе немовлям. У неї тільки він і ще один клієнт, отой тип зі спортзали. Більше їй не треба, бо ШМ платить добре. Вона їх одягає. Міняє підгузки. Пудрить їм дупки...
— Та ти жартуєш,— сказав Страйк.— Не може такого бути.
— Може,— відповіла Робін, притискаючи до обличчя холодний пакет.— Називається... секунду, зараз...
Вона відкрила на телефоні перелік парафілій.
— Автонепіофілія. «Індивід відчуває збудження, уявляючи себе дитиною».
— І як ти взагалі...
Страйк пригадав, як стежив за менеджером зі спортзали, і той вийшов з будинку Елінор Дін, затуляючи обличчя рукою, ніби мав у роті щось таке, що хотів приховати.
— ...і ті великі коробки з чимось дуже легким усередині,— провадила Робін.
— То памперси для дорослих,— пояснив Барклей.— Що сказати... вона нормальна жінка. Зробила мені чай. Про шантаж вона знає, але є цікавий момент: вони з ШМ не думають, що Мутний справді в курсі, що там діється в її домі.
— Як це?
— Менеджер зі спортзали бовкнув був Мутному, що знає велику рибу з його компанії. ШМ і той тип іноді разом сидять у манежі. Ніби вони разом у яс... у ясл...
Барклей почав дико реготати. Страйк приєднався. Робін притиснула пакет до обличчя і собі засміялася. Десь хвилину всі аж ревли зо сміху, уявляючи, як двоє дорослих чоловіків у підгузках сидять у своєму манежі.
— ...у яслях,— фальцетом договорив Барклей, витираючи сльози.— Хай мене покрасять, чого тільки не буває! Отже, той тюхтій ляпнув Мутному, а Мутний, знаючи, що ШМ зроду не був у спортзалі й живе на іншому кінці Лондона, почав питати — і бачить, що тип якось нервує. Тож Мутний простежив за ШМ. Побачив, як він заходить до Елінор і виходить від неї. І дійшов очевидного висновку: вона повія.
Тоді Мутний заходить до кабінету шефа, зачиняє двері, називає адресу Елінор і каже, що знає, чим він там займається. ШМ мало не обісрався, але ж він не дурний. Він здогадався, що Мутний подумав про звичайний секс, але боїться, що той почне копати. ШМ, бачте, знайшов Елінор в інтернеті, де вона в якомусь кутку даркнету рекламувала свої послуги. ШМ боїться, що Мутний піде шукати, що там насправді, коли він скаже, що йдеться не про секс... і якщо хтось дізнається, чим він там займається, ШМ одна дорога — на Тауерський міст.
— І оце вже геть не смішно,— додав Барклей уже тверезо.— Хлоп зі спортзали тільки пару місяців тому зізнався ШМ і Елінор, що це він бовкнув зайве Мутному. І мало не віку собі готовий вкоротити за те. Елінор прибрала оголошення, але інтернет нічого не забуває, тож користі з того... Найгірше те, що, за словами Елінор зі слів ШМ, Мутний — той ще жевжик. ШМ їй про нього все розповів. Виявляється, що Мутний занюхується коксом просто на роботі, а ще мацає свою секретарку, а ШМ нічого не може зробити, бо боїться. То,— закінчив Барклей,— що робитимемо, га? Скажемо правлінню, що ШМ не влазить у штани, бо в нього під ними памперс?
Страйк не усміхнувся. Він випив чимало віскі, і думати це не допомагало. Першою заговорила Робін.
— Так, ми можемо сказати все правлінню і прийняти, що тим самим зруйнуємо кілька життів... або можемо дати їм розірвати наш контракт, нічого не сказавши, і нехай Мутний далі шантажує ШМ... Або...