Джо Аберкромби – Пів світу (страница 76)

Вона впевнено танцювала по майданчику. Це було її поле бою. Шпичка володіла цією латкою трави. Вона майже не чула воїнів, що кричали на узвишшях, майже не помічала ні Лайтлін, ні Ісріун, ні Ярві, ні навіть Бранда. Світ змалів, стиснувся до тих кількох кроків скошеної трави між нею і противником. Існували тільки вона й Мечолам, і Шпичці дедалі більше починало подобатися те, що вона бачила.

Ґорм важко дихав, а на похмурому чолі виступили краплини поту. Вага всього цього спорядження рано чи пізно мала датися взнаки, але вона не сподівалася, що це станеться так швидко. Його щит потроху починав опускатися, і Шпичка мало не розсміялася. Вона могла так битися годинами. Вона тренувалася так битися годинами, днями й тижнями протягом усієї подорожі Дивною і Денною туди й назад.

Шпичка наскочила на нього, заміряючись ударити мечем. Ударити високо, щоб противник зміг пригнутися. Він так і зробив, і його щит, як вона й задумала, ледь нахилився вперед. Це дало змогу зачепити за його верхній край «бородою» топірця, позначеного літерами п’ятьох мов. Шпичка мала намір потягнути щит униз і відслонити, а може, навіть зірвати з руки, але недооцінила противника. Ґорм заревів і різко шарпнув щитом угору. Топірець вирвався з її руки й, обертаючись, полетів геть.

Цей рух, однак, на мить лишив Ґорма без захисту, а Шпичка була не тих, хто вагається. Її меч зі свистом пройшов попід нижнім краєм щита й ударив короля Ванстерландії в бік. Достатньо сильно, щоб змусити його ледь зігнутися й захитатися. Достатньо сильно, щоб пробити кольчугу й дістати до тіла.

А проте недостатньо сильно, щоб спинити його.

Ґорм, загарчавши, махнув мечем, і Шпичка змушена була позадкувати. Він зробив випад — вона відтанцювала ще далі; рубонув знову, цього разу навіть сильніше. Сталь засвистіла в повітрі, але Шпичка була вже за межею досяжності. Пильно придивляючись, вона взялася кружляти довкола Ґорма.

Коли він обернувся за нею, вона побачила дірку в кольчузі: розірвані кільця, на яких зблискувала кров. Коли Ґорм знову став у бойову поставу, Шпичка помітила, що він береже поранений бік, і заусміхалася. У ліву руку вона взяла найдовший кинджал.

Нехай вона і втратила топірець, але ця сутичка лишилася за нею.

Тепер Шпичка була однією з них. Вона пустила кров Ґром-ґіль-Ґормові, і тепер навіть майстер Гуннан, викидаючи кулак угору, підтримував її. Воїни, які презирливо насміхалися над нею, тепер оглушливо ревли в захваті від її спритності.

Ті, хто має хист до віршування, уже, без сумніву, складали пісню на честь її звитяги. Вони відчули смак перемоги, але Бранд відчував тільки смак страху. Його серце гупало так голосно, як молот Рін об ковадло. Він сіпався й тамував подих щоразу, коли хтось із бійців робив якийсь рух. Ще ніколи Бранд не почувався так безпорадно. Він не міг чинити добра. Не міг чинити зла. Він узагалі нічого не міг.

Шпичка метнулася вперед, наміряючись вдарити мечем знизу. Вона рухалася так швидко, що Бранд насилу встигав стежити за нею. Ґорм опустив щит, щоб відбити удар, але Шпичка вже змінила напрямок руху й різонула його кинджалом над верхнім краєм заслони. Король Ванстерландії відсмикнув голову назад і відступив на крок. Через його щоку, перенісся й попід оком простяглася червона лінія.

Шпичку огорнув бойовий шал. А може, почало діяти зілля отця Ярві.

Дихання виривалося з її грудей, і вона мала враження, ніби танцює в повітрі. У роті було солодко від крові, а шкіра палала. Шпичка всміхнулася, всміхнулася так широко, що шрами на щоках, здавалося, тріснуть.

Поріз під Ґормовим оком кривавив, червоні патьоки з розтятого носа стікали йому в бороду.

Він стомлювався, страждав від ран і ставав неуважним. Шпичка зважила його й оцінила, і він це знав. Вона бачила в його очах страх і дедалі більшу невпевненість.

Щит він тримав вище, щоб захистити поранене обличчя. Постава вже не була такою зібраною, важкий меч у руці хилився додолу. Ліва нога, як і раніше, занадто видавалася вперед, лишаючись неприкритою. Коліно злегка тремтіло.

Може, спершу він і хотів її ошукати, але хіба тепер її могли стримати якісь хитрощі? Вона дихала вогнем і плювала блискавками. Вона — буря, що не спиняється ні на мить. Вона — утілення Матері Війни.

— Твоя смерть надходить! — вереснула Шпичка, але сама ледве почула власний голос серед того ґвалту, що стояв довкола.

Вона вб’є Мечолама, помститься за батька й доведе, що вона — найвеличніша войовниця в усіх землях Потрощеного моря. Ба ні, в усьому світі! Яких же пісень співатимуть про неї!

Шпичка стала кружляти довкола противника, змушуючи його обертатися за нею, доки не опинилася спиною до ванстерців, до сходу. Ґорм примружив очі, коли Мати Сонце вдарила в них, і відвернувся, лишивши ліву ногу незахищеною. Міцно стиснувши пальцями руків’я, Шпичка вдала, що битиме високо, пірнула під запізнілий удар і з криком широко розмахнулася мечем над самою землею.

Вона вклала в удар всю свою силу, весь гнів і все вміння. Клинок зі сталі, стопленої з батьковими останками, вдарив Ґорма по нозі над кісточкою. Ось вона, мить перемоги! Мить помсти!

Але замість розтяти плоть і кістку гостре лезо задзвонило об метал. Удар віддався в руку з такою силою, що Шпичка втратила рівновагу й поточилася вперед.

Під розрубаною шкіряною халявою Ґормового чобота зблиснула сталь — прихована броня.

Ванстерець атакував швидко, наче змія, і близько не такий утомлений і змучений ранами, як удавав. Він рубонув згори донизу й вибив меч із занімілих Шпиччиних пальців.

Вона спробувала дістати його кинджалом, але він узяв удар на щит і вгатив умбоном[7] їй під ребра. Шпичці здалося, наче її хвицнув копитом кінь. Вона позадкувала, мало-мало не впавши.

Ґорм зиркнув на неї з-понад щита, і тепер настала його черга всміхатися.

— Ти достойна противниця, — мовив він. — Найнебезпечніша серед усіх, із ким я бився, — він ступив уперед, поставив захищений сталлю чобіт на впалий меч і вдавив його в дерен. — Але надходить твоя смерть.

— О боги, — прохрипів Бранд, відчуваючи, як холод проймає його до кісток.

Тепер Шпичка билася двома кинджалами, якими годі було дістати противника, і Ґорм ганяв її по бойовищу широкими блискучими махами велетенського меча й видавався тепер навіть сильнішим, ніж досі.

Ґеттландці враз притихли, тимчасом як галас із протилежного боку долини подвоївся.

Бранд молився, щоб Шпичка трималася на відстані, але знав, що її єдина можливість перемогти — це завдати удару зблизька. Вона теж це знала. Пірнувши під високо націлений змах, вона кинулася вперед і здійняла праву руку. Люто зблиснув кинджал, але Ґорм підняв щит, лезо глибоко ввігналося між двома дошками й міцно застрягло.

— Убий його! — просичала королева Лайтлін.

Король Ванстерландії повернув до себе руку з мечем, і Шпичка різонула по ній другим кинджалом. Клинок шкрябонув по кольчужному рукаві й зачепив долоню. Порснула кров, і величезний меч випав із руки.

А можливо, Ґорм зумисне випустив його. Коли Шпичка спробувала штрикнути його вдруге, він перехопив її руку. Пальці стулилися на зап’ястку з глухим звуком, і Брандові здалося, наче йому хтось зацідив у живіт.

— О боги, — прохрипів він.

ПОВІТРЯ

Ш пичка потяглася до Брандового кинджала, але зачепилася ліктем за Ґормів опущений щит. Ванстерець підступив ближче, напираючи на неї. Він міцно стискав її лівий зап’ясток, викручуючи його, і вона відчувала, як ельфійський браслет впинається в тіло. Ґорм відпустив держак щита і схопив її правий рукав.

— Я тебе спіймав! — прогарчав він.

— Ні! — Шпичка запручалася й відхилилася назад, мовби хотіла звільнитися, і він потягнув її до себе. — Це я тебе спіймала!

Вона різко шарпнулася вперед, використовуючи силу противника проти нього самого, і щосили зацідила йому чолом у щелепу. Ґормова голова відкинулася назад. Шпичка вперлася коліном йому в груди і з криком вирвала праву руку.

Ванстерець, однак, і далі чавив своєю хваткою її лівий зап’ясток. Вона мала одну спробу. Тільки одну. Шпичка вихопила з-за спини Брандів кинджал. Ґормів погляд саме повернувся до неї, коли вона вдарила, цілячись йому в шию.

Він рвучко здійняв щитову руку, щоб затулитися. Клинок пробив, і хрестовина у формі переплетених змій вперлася в долоню. Щит вільно теліпався на ремінцях. Шпичка загарчала, натискаючи щосили, але Ґорм, тремтячи від зусилля, зупинив блискуче вістря біля самісінького горла. З-поміж його вищирених зубів текла рожева слина.

А тоді — хоч його долоня й була прохромлена наскрізь, — величезні пальці стулилися довкола її правого кулака, і той опинився в пастці.

Шпичка напинала всі жили, силкуючись дотиснути червоний від крові клинок до горла противника, але сильного не перемогти силою, а Мечолам був найсильніший з усіх людей. Міцно тримаючи її обидві руки, він напер на неї плечем і з гарчанням став відтискати назад, до межі бойовища. Шпичка тремтіла від напруги, Ґормова гаряча кров крапала з пробитої долоні й стікала по руків’ю кинджала на її затиснутий, наче в лещатах, кулак.

Бранд болісно застогнав, коли Ґорм змусив Шпичку опуститися навколішки перед глумливо-радісними ванстерцями.

Ельфійський браслет горів червоним, просвічуючи наскрізь мечову руку ванстерця, усередині якої чорніли кістки. Руку, що чавила й викручувала Шпичці зап’ясток. Вона охнула крізь зціплені зуби, коли кинджал випав з ослаблих пальців, вдарився об її плече й упав у траву. Ґорм відпустив зап’ясток і натомість стиснув їй горло.