Джо Аберкромби – Пів короля (страница 40)
— Скільки голубів тримає мати Ґундрінг?
— Три дюжини. І ще одного з чорною плямкою на чолі, що понесе звістку до Скекенгауза, коли Смерть відчинить перед нею Останні Двері.
— З якого дерева двері до спочивальні короля Ґеттландії?
Ярві усміхнувся.
— Там немає дверей, бо ж король — одне ціле зі своїм королівством і підданцями й не має права нічого ховати від них.
Вражений вираз на кощавому обличчі матері Скер став іще одним джерелом такої рідкісної для Ярві втіхи.
Ґром-ґіль-Ґорм звів густющу брову.
— Він відповів правильно?
— Так, — пробурмотіла міністерка.
— Отже… це калікувате щеня — справді Ярві, син Утріка та Лайтлін, законний король Ґеттландії?
— Видається, що так.
— То це правда? — прохрипів Рульф.
— Це правда, — видихнула Сумаель.
Ґорм зайшовся реготом.
— У такому разі це мої найвдаліші лови за багато років! Надсилай птаха, мати Скер, дізнайся, скільки король Одем заплатить нам за повернення блудного небожа.
Король Ванстерландії обернувся, щоб іти геть, але Ярві зупинив його, чмихнувши.
— Великий і жахливий Ґром-ґіль-Ґорме! У Ґетландії тебе називають безумцем, що впивається кров’ю. У Тровенландії тебе вважають диким королем дикого краю. У Скекенгаузі, у ельфійських палатах Верховного короля… там про тебе заледве чи й згадують.
Ярві почув, як Рульф стривожено щось буркнув, а ватажок розвідників, ледь стримуючи лють, загарчав, але Ґорм лише замислено погладив бороду.
— Якщо ти мав на меті мені полестити, то це тобі не вдалося. Куди ти хилиш?
— Боги послали тобі золотий шанс. Якщо ти не скористаєшся ним і вдовольнишся такою малою вигодою, то підтвердиш, що думка сусідів про тебе правильна.
Король Ванстерландії запитально глянув на міністерку.
— Охоче послухаю, чого б іще я міг надбати.
— Це не таємниця.
— А цієї весни?
Ґорм підібгав губи.
— Якусь, бодай невеличку, прогулянку влаштувати слід було б. Мати Війна вимагає помсти за той розбій, який твій дядько вчинив у Амвенді.
Ярві поклав за краще не згадувати, що, хай і не до кінця того розбою, але на його початку королем Ґеттландії був саме він.
— Я прошу тебе лише про одне: прогулятися цього року трохи далі. Аж до мурів Торлбю.
Мати Скер зневажливо чмихнула.
— Тільки й усього?
Одначе Ґормова цікавість пробудилася.
— І що ж я здобуду, якщо вчиню тобі таку ласку?
Гордовитий муж на кшталт убитого батька Ярві, чи брата, чи потонулого дядька Утіля, мабуть, радше з останнім віддихом плюнув би Ґром-ґіль-Ґормові в обличчя, аніж шукав у нього допомоги. Але у Ярві не лишилося гордості. Її з нього вичавив зневагою батько. Виманив підступами Одем. Вибив батіг на палубі
Ярві все своє життя стояв навколішках, постояти ще трохи було неважко.
— Допоможи мені повернути трон, Ґром-ґіль-Ґорме, і посеред калюжі Одемової крові я опущуся перед тобою на коліна як король Ґеттландії, твій васал і підданець.
Ніхто нахилився до нього й люто просичав крізь зціплені зуби:
— Це зависока ціна!
Ярві наче й не почув його слів.
— Утіль, Утрік і Одем. Три брати, твої найбільші вороги, усі підуть крізь Останні Двері, і по всьому Потрощеному морю твоя влада поступатиметься тільки владі самого Верховного короля. А далі… хто знає.
— Авжеж, непогано, — погодилася мати Скер. Її очі перетворилися на дві вузенькі щілини, коли вона блимнула на Ярві. — Якби це можна було здійснити.
— Лише доправте мене й моїх супутників до Торлбю, і я спробую це вможливити.
— Незвичний почет ти собі добрав, — сказала міністерка, оглядаючи кожного по черзі без надмірного ентузіазму.
— Того вимагали незвичні обставини.
— А це що за недолуга проява? — запитав Ґорм, вказуючи на Нікого. На відміну від решти, що розсудливо втупили погляд у землю, той, випроставши спину, не ховав палючих очей.
— Я гордий ґеттландець.
— А, один із тих, — усміхнувся Ґорм. — Тут нам більше до вподоби зганьблені й закривавлені ґеттландці.
— Не зважайте на нього, мій королю. Він Ніхто, — Ярві знову привернув Ґормову увагу до себе, говорячи до нього тим медоточивим тоном, до якого часто вдавалася мати, бо ж звичні до жорстокості чоловіки, яким гнів лише додає сил, безпорадні перед доводами здорового глузду. — Якщо я зазнаю невдачі, вам однаково лишиться здобич, захоплена в поході на південь.
Ніхто з огидою пробурчав щось — нічого дивного. Спалені ґеттландські міста, сплюндровані землі, вигнані з домівок або забрані в неволю люди. І то були землі Ярві, люди Ярві. Проте він уже занадто загрузнув у цьому болоті, щоб повертатися назад. Йому лишалося тільки одне — перти вперед і або потонути по дорозі, або вибратися на протилежний берег — нехай і брудним, але живим. Щоб повернути Чорний престол, потрібне військо, і Мати Війна вкладала в його суху руку ванстерські мечі. Чи, може, ставила на його пошрамовану шию ванстерський чобіт?
— Ви здобудете багато, — улещував Ярві, м’яко, терпляче, — і нічого не втратите.
— Окрім ласки Верховного короля, — мовила мати Скер. — Він наказав, щоб не було війни, доки храму не добудовано…
— Колись орли праматері Вексен приносили прохання, — у Ґормовому співучому голосі тепер чулися нотки злості. — Згодом вони стали приносити вимоги. Тепер вона шле нам накази. Що буде далі, мати Скер?
Міністерка відповіла йому тихо й спокійно:
— Верховний король має під собою Нижні Землі та більшість інглінгів, що тепер моляться Єдиному Божеству й за його наказом готові йти на війну і на смерть…
— А у Ванстерландії теж уже править Верховний король? — глузливо запитав Ярві. — Чи Ґром-ґіль-Ґорм?
Мати Скер зморщила губи.
— Не бався надто близько до вогню, хлопче. Ми всі відповідаємо перед кимось.
Але Ґорм уже був далеко думками — мабуть, палив ґеттландські поселення і вбивав їхніх мешканців.
— Торлбю має міцні мури, — пробурмотів він, — і багато дужих воїнів, щоб їх боронити. Надто багато. Якби мені було до снаги взяти це місто, мої скальди вже давно б оспівували перемогу.
— Ніколи цього не буде, — прошепотів Ніхто, але його не почули.
Угода відбулася.
— У цьому й полягає найкраща частина моєї пропозиції, — воркотів Ярві. — Вам треба буде лише почекати за мурами. Я сам віддам вам Торлбю.