Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 50)
Міллер постукував пальцем по столу, несвідомо копіюючи ритм Голдена; його мозок працював над цією комбінацією:
– Ця річ. Біологічна зброя абощо. Вони надіслали його сюди. Тож воно тепер тут. Добре. Немає причин знищувати Ерос. Для військових дій неважливо контролювати Цереру, Ганімед або корабельні майстерні на Каллісто. Та якщо ви хочете знищити станцію, то є простіший спосіб: жахніть чималий термоядерний заряд на поверхні, і вона лусне, мов яйце.
– Хоч це й не військова база, але транспортний хаб, – втрутилася Наомі, – і на відміну від Церери, не під контролем АЗП.
– Тоді вони її вивезуть, – зауважив Джим, – доправлять туди, де мають інфікувати. А поза станцією ми це вже не зупинимо. Без варіантів.
Міллер похитав головою. Щось було не так у логічному ланцюжку. Він щось випустив з поля зору. Його уявна Жулі дивилася темними очима з іншого кінця кімнати, чорні виповзні стікали по щоках, мов сльози.
Вібрація була ледь помітною, майже невідчутною. Мов гальма у вагоні труби. Пару тарілок дзенькнуло; у філіжанці кави для Наомі затанцювали кілька концентричних кілець. Усі в готелі принишкли, поділившись раптовим страхом тисяч людей, які одночасно усвідомили свою вразливість.
– Ой-йо, – мовив Амос, – що це з біса було? – і в цей момент загули сирени, сповіщаючи про небезпеку.
– Або третя стадія – це щось інше, – сказав Міллер, перекрикуючи гамір.
* * *
Система вуличного оповіщення була змішаною. Один і той самий голос мовив з консолей та динаміків, які могли бути розташовані за метр один від одного, так і на кордоні чутності. Через це кожне слово дрижало у фальшивому відлунні. Саме тому текст аварійного мовлення читали дуже виразно, кожне слово виокремлювалось.
– Увага, будь ласка! Станцію Ерос заблоковано через надзвичайну ситуацію. Негайно прослідуйте на рівень казино до антирадіаційного укриття. Співпрацюйте з персоналом служби надзвичайних ситуацій. Увага, будь ласка! Станцію Ерос заблоковано через надзвичайну ситуацію…
І так по колу, яке могло крутитися, якщо ніхто не втрутиться, допоки кожен чоловік, жінка, дитина, тварина і комаха не перетвориться на тлін. Це був сценарій зі стрічки жахів, та Міллер робив те, чого навчило його життя на скелі під тиском. Він підвівся, вийшов у коридор і попрямував до широких проходів, вже заповнених людьми. Голденівці теж були на ногах.
– Це був вибух, – міркував Алекс, – мінімум привід судна. Можливо, ядерна бомба.
– Вони хочуть знищити станцію, – промовив Голден з якимось відтінком переляку. – Я ніколи не думав, що сумуватиму за часами, коли вони просто знищували судна, на яких я був. Але тепер це станції.
– Вони не знищили її, – відповів Міллер.
– Ви впевнені? – запитав Голден.
– Я чую ваші розмови, – вів своєї детектив, – це вказує на наявність повітря.
– Там же гермодвері, – не здавався капітан. – Якщо продірявлять станцію і зачинять люки…
Жінка з силою проштовхнулася вперед повз Міллерові плечі. Якщо вони не будуть збіса уважними, розпочнеться паніка і давка. Тут забагато страху і замало простору. Цього поки не трапилось, проте від нетерпеливих рухів натовпу, що вібрував, мов молекули води за хвилину до закипання, детективу ставало добряче зле:
– Це ж не корабель. Це станція. Ми в скелі. Яка просто трісне, мов яйце, якщо щось серйозне станеться. Величезне надуте яйце.
Натовп зупинився у вщерть заповненому тунелі. Їм знадобиться контроль натовпу, і знадобиться якнайшвидше.
Вперше звідтоді як він покинув Цереру, йому б хотілося мати посвідчення. Хтось штовхнув Амоса в бік та, почувши ричання механіка, кудись зник.
– Крім того, – нагадав детектив, – це ж радіаційна небезпека. Тобі не треба випускати повітря, аби вбити усіх на станції. Просто шваркніть вільним квадрильоном нейтронів по цьому місці на швидкості світла – і більше не буде жодних проблем з постачанням кисню.
– Веселий гівнюк, – прокоментував здоровань.
Втрутилася Наомі:
– Вони не випадково побудували станцію в скелі. Опромінити радіацією через ці багато метрів скелі так просто не вийде.
– Я якось місяць провів у антирадіаційному укритті, – повів Алекс, коли вони проштовхувались через щільний натовп. – На нашому судні впало магнітне поле утримувача плазми. Автоматичне відключення не спрацювало, і реактор маслав ще майже секунду. Машинне відділення просто розплавилося. На сусідній палубі п’ятеро загинули раніше, ніж зрозуміли, що в нас проблеми; знадобилося три доби, щоби виковиряти їх з розплавленої палуби для похорону. Вісімнадцятеро вцілілих нервували в укритті тридцять шість діб, поки до нас летів буксир.
– Звучить шикарно, – прокоментував Голден.
– Врешті-решт шестеро з них побралися, а інші ніколи одне з одним більш не розмовляли.
Десь попереду хтось закричав. Це не був зойк небезпеки чи злості, направду. Розпач. Страх. Саме ті речі, яких не бажав чути Міллер.
– Можливо, це наша не найбільша проблема, – мовив Міллер, та перш ніж він встиг пояснити, закільцьоване повідомлення з гучномовців було перерване новим голосом:
– Агов, люди! Ми поліція Ероса,
– Ось вам правила, – продовжував новий голос, – наступного йолопа, котрий штовхатиметься, я застрелю. Рухайтесь тіпа організовано. Перший пріоритет: організовано. Другий пріоритет: рухайтесь! Давай, давай!
Спершу нічого не сталося. Вузол людських тіл був зав’язаний затуго навіть для найсерйозніше екіпованого поліцейського спецназу. Проте за хвилину Міллер побачив, що декілька голів попереду заворушились, а потім і пішли уперед. Повітря в тунелі стало спертим, і запах гарячого пластику з перевантажених повітряних рециклерів донісся до них, щойно натовп почав рухатись. Міллерові стало легше дихати.
– У них є надійні укриття? – запитала позаду жінка у свого компаньйона, та за мить їх віднесло потоком людей.
Наомі ухопила Міллера за рукав.
– То в них є? – запитала вона також.
– Вони мали б бути, так, – відповів Міллер, – досить для чверті мільйона голів плюс необхідний персонал, плюс медики – вони отримають перші місця.
– А ще хтось? – запитав механік.
– Якщо вони виживуть, – втрутився Джим, – то персонал станції має врятувати якнайбільше.
– Ти ба, – відреагував Амос, – ну тоді до сраки це все. Ми йдемо до «Росі», еге ж?
– Та ж так, – погодився капітан.
Попереду бурхливий натовп з їхнього тунелю змішувався з потоком людей з нижніх коридорів. П’ятірка крутих чоловіків у спорядженні для приборкання заворушень підганяла людей. Двоє з них навели зброю на натовп. Міллер вже майже вирішив підійти і дати ляпаса цим ідіотам. Наводити на людей зброю – то не найкращий метод уникнути паніки. Один з копів був занадто гладким для своїх обладунків, і застібки на його пузі натягнулися, мов руки коханців, коли їх розлучають.
Міллер перевів погляд униз і сповільнив кроки; дещо його раптом і дуже серйозно стривожило. Один з поліцейських махнув пістолем, а інший, черевань, реготнув і сказав щось корейською.
Що там Сематімба казав про нову поліцію? Аматори, що прикидаються крутеликами. Нова корпорація з Місяця. Винайняла белтерів. Корумповані.
Ім’я. Вони мали ім’я. КPM.
Міллер його знав. Роки півтори тому він заарештував цього типа за напад і рекет. Та й обладунки – броня, кийок, пістоль – теж виглядали знайомо. Довс помилявся. Врешті-решт Міллер зміг-таки знайти власне обладнання для придушення заворушень.
Щоб це не було, почалося воно задовго до того, як «Кентербері» прийняв той нещасний виклик зі «Скопулі». Задовго до того, як зникла Жулі. І розміщення бандитів з Церери на службу на Еросі в крадених церерійських обладунках було частиною плану. Третьою фазою.
Він прослизнув убік, дозволивши тілам закрити його від стрільця, зодягнутого копом. Один з озброєних крикнув:
– Спускайтеся на рівень казино. Ми направимо вас до протирадіаційного сховища, але вам треба зібратися в казино!
Голденівці не помічали нічого дивного. Вони розмовляли поміж собою, планували шлях до свого судна і свої подальші дії, пліткували про тих, хто міг атакувати станцію і куди могли перевезти покручене, заражене тіло Жулі Мао. Міллер насилу стримався, аби не перервати їх. Він має бути спокійним, аби все як слід обдумати. Вони не повинні привертати увагу. Їм потрібен слушний момент.
Коридор зробив поворот і розширився. Натиск тіл дещо зменшився. Міллер дочекався мертвої зони між поліцейськими, простору, де ніхто з фальшивих копів не міг їх бачити, і узяв Голдена за лікоть:
– Не йдіть туди.
РОЗДІЛ 27. Голден
– Що значить «не йдіть»? – запитав Джим, висмикуючи лікоть з Міллерової руки. – Щойно хтось поцілив у станцію ядерним зарядом. Це вже більше, ніж ми можемо чимсь відповісти. Якщо ми не потрапимо на корабель зараз, то виконуватимемо все, що скажуть, допоки зможемо дістатися до «Россі».
Міллер відступив на крок і підняв руки; він все зробив для того, аби не виглядати загрозою, але Голдена це дратувало ще більше.