Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 30)

— Тільки те, що можна підтвердити в офіційних реєстрах, — відповів Доуз.

— Сфабриковані записи?

— Так, — Доуз вишкірився, і посмішка не зробила його обличчя приємнішим. — Але це зробили не ми. Ви запитували про бойове поліційне спорядження. Усе воно записане на сержантку Полін Тріколосскі для переведення у загін спецпризначення номер двадцять три.

— Загін спецпризначення номер двадцять три?

— Так, — кивнув Доуз. — Його не існує. І Тріколосскі не існує. Спорядження завантажили в контейнери, списали з балансу і доставили в порт. Корабель, що тоді стояв на тому причалі, зареєстрований на корпорацію «Ґато прето».

— «Чорний кіт»?

— Знайомі?

— Імпорт-експорт, звичайна собі фірмочка, — Міллер розвів руками. — Розслідували їх щодо можливих зв’язків із «Локою ґреґою». Але не знайшли нічого конкретного.

— Ви не помилилися.

— Маєте докази?

— То не моя робота, — похитав головою Доуз. — Але дещо має вас зацікавити. На плівці є файли автоматизованого реєстру з порту на Церері й на Ганімеді, куди прибув корабель. Різниця у масі вантажу — якщо не рахувати витрат робочого тіла реактора — три тонни. І час прибуття не збігається з нашими розрахунками орбітальної траєкторії.

— Зустрілися з кимось у польоті, — сказав Міллер. — Перекинули спорядження на інший корабель.

— Ось вам і відповідь, детективе. На обидва запитання. Спорядження викрала зі станції місцева організована злочинність. Щодо другого питання у нас записів нема, одначе, гадаю, можна припустити, що разом зі спорядженням перевели і бійців.

— Куди?

Доуз підняв руки. Міллер кивнув. Перевели за межі Церери. Справу закрито. Плюс очко команді хороших хлопців.

«Дідько».

— Я дотримав своєї частини угоди, — сказав Доуз. — Ви поставили запитання. Я знайшов вам відповідь. Тепер ви дотримаєте своєї частини?

— Припинити розслідування Мао, — кивнув Міллер. Це не було запитанням, і Доуз не сприйняв це як запитання. Міллер відкинувся на спинку крісла.

Джульєтта Андромеда Мао. Спадкоємиця корпоративної імперії, яка перетворилася на кур’єрку ОПА. Переможиця космічних гонок. Коричневий пояс, скоро отримає чорний.

— Та біс із нею, — нарешті вирвалося у Міллера. — Не те щоб я збирався відправити її додому, якби знайшов.

— Правда?

Міллер підняв долоні в жесті, що означав «звісно, не збирався».

— Вона миле дівчисько. Повна фігня, якщо ти вже виріс і живеш своїм дорослим життям, а матуся наказує притягнути тебе додому за вухо. Ця робота — халтурка від самого початку.

Доуз знову посміхнувся. Тепер його обличчя стало справді приємнішим.

— Я дуже радий чути ці слова від вас, детективе. І я не забуду про інші пункти нашої угоди. Коли ми її знайдемо, дам знати. Маєте моє слово.

— Дуже ціную.

Запала мовчанка. Міллер не міг визначити, яка саме — дружня чи ніякова. Певно, між ними було трохи і того, й іншого. Доуз підвівся і простягнув руку. Міллер її потиснув. Доуз пішов.

Двоє поліціянтів по різні боки. Можливо, між ними і справді було багато спільного.

Звісно, це не заважало Міллерові брехати йому в обличчя.

Він запустив шифрувальну програму на терміналі, під’єднав її до комунікаційного обладнання нори й заговорив до камери:

— Пане, ми незнайомі, але дуже сподіваюся, що ви приділите мені кілька хвилин вашої уваги. Я — детектив Міллер зі служби безпеки «Зоряна спіраль». Працюю на Церері й недавно отримав завдання знайти вашу доньку. Маю до вас кілька запитань.

Розділ п’ятнадцятий. Голден

Голден у польоті витягнувся й учепився в Наомі. Зорієнтуватися у просторі було складно — вони шкереберть летіли крізь ангарний шлюз, не маючи за що вхопитися і чим зупинити свій рух. Були в самому центрі приміщення без жодного укриття від ворожого вогню.

Вибух пожбурив Келлі просто у пакувальний контейнер, що стояв за п’ять метрів од них. Тепер лейтенант безпорадно завис — однією підошвою став на контейнер, іншою безуспішно намагався примагнітитися до палуби. Еймоса кинуло вниз, і він лежав долілиць; його ногу вивернуло під неприродним кутом. Алекс стояв навколішки поруч із ним.

Голден витягнув шию, видивляючись нападників. Один із них, тримаючи в руках гранатомет, яким щойно підбив лейтенанта Келлі, саме наводив зброю для убивчого пострілу. «Це кінець», — подумав Голден. Наомі показала непристойний жест.

Нападник із гранатометом сіпнувся, а тоді розлетівся бризками крові та дрібними вогниками.

— До корабля! — заволав по рації Ґомес. Його пронизливий голос бринів болем і бойовим безумством.

Голден дістав із пояса на скафандрі Наомі буксирний трос.

— Що ти…

— Довірся мені, — урвав Голден, уперся ногами їй у живіт і щосили пхнув.

Він упав спиною на палубу, її відкинуло до стелі. Клацнувши магнітними підошвами, Голден заходився тягнути Наомі до себе на буксирі.

Ангар блимав спалахами автоматних черг.

— Пригнися, — наказав Голден і якомога швидше, наскільки йому дозволяли магнітні підошви, побіг до Алекса та Еймоса.

Механік мляво ворушив кінцівками — виживе. Усідомивши, що досі стискає в руці буксирний трос зі скафандра Наомі, Голден причепив його до карабіна на своєму поясі. Тепер тільки разом.

Голден підняв Еймоса з палуби і стабілізував інерцію. Застогнавши, механік пробурмотів якусь лайку. Витягши з Еймосового скафандра буксир, Голден пристібнув собі на пояс і його. Якщо знадобиться, він тягнутиме усю команду. Зрозумівши його задум без слів, Алекс причепив свій буксир до Голдена і тремтячою рукою показав великий палець.

— Це було… Це просто… Трясця.

— Еге ж, — кивнув Голден.

— Джиме! — покликала Наомі. — Дивися!

Голден простежив за її поглядом. Лейтенант Келлі кульгав у їхній бік. Його обладунок був пом’ятий з лівого боку тулуба, гідравлічна рідина сочилася й залишала за спиною слід летючих краплинок. Але він ішов — у напрямку фрегата.

— Гаразд, — сказав Голден. — Ходімо.

Уп’ятьох вони попрямували до корабля; довкола них шугали уламки ящиків та контейнерів, що розліталися від шквального вогню. Щось ужалило руку Голдена, і дисплей на склі шолома повідомив, що скафандр залатав дрібну пробоїну. Вниз до передпліччя потекло щось тепле.

По рації до них долинали божевільні крики Ґомеса, поки космопіхотинець метався дальнім краєм ангара і несамовито стріляв. Вогонь у відповідь не припиняли. Голден бачив, як у Ґомеса влучають куля за кулею, снаряд за снарядом, вибух за вибухом — йому не вірилося, що всередині того обладунку може залишатися живе тіло. Але Ґомес відвертав увагу ворога, тож Голдену з командою вдалося дошкутильгати до відносного укриття перед шлюзом корвета.

Келлі видобув із кишені обладунку металеву картку. Помах перед замком розчинив зовнішній люк шлюзу, і Голден одразу затягнув за собою досередини Еймоса, який плив за ним на буксирі. Слідом увійшли Наомі, Алекс та поранений піхотинець. Усі вони збентежено та недовірливо перезиралися, поки задраювався зовнішній люк шлюзу і відкочувався вбік внутрішній.

— Аж не віриться, що ми… — почав Алекс, але урвав на півслові.

— Згодом обговорите, — гаркнув Келлі. — Алексе Камалю, ти служив на ФМРК. Зможеш керувати цим бортом?

— Точно так, пане ел-те! — постава Алекса помітно вирівнялась. — Але чому я?

— Іншого пілота зараз розстрілюють. Тримай, — Келлі простягнув йому металеву картку. — Усі решта, пристібайтеся. Ми згаяли купу часу.

Зблизька пошкодження на його обладунку мали ще страшніший вигляд. Келлі отримав кілька поранень у груди — і з нього скрапувала не тільки гідравлічна рідина. Була і кров.

— Дозвольте допомогти, — простягнув руки Голден.

— Руки забери! — лють Келлі спантеличила Голдена. — Пристібнути паски і стулити пельки. Хутко!

Голден не став сперечатися. Він відчепив буксири від свого скафандра і допоміг Наомі доставити та пристібнути Еймоса до одного з крісел-колисок. Келлі залишився на верхній палубі, але його голос лунав по системі загального сповіщення.

— Камалю, ми готові летіти?

— Точно так, пане ел-те. Реактор уже розігрівся до того, як ми прибули.

— «Тачі» стояв готовим до вильоту. Тому ми його й обрали. Тепер лети. Щойно залишимо ангар, врубай повний хід.

— Слухаю, ел-те.