Джеймс Баллард – Висотка (страница 30)

Вайлдер узяв собі залишки смаженої тушки маленького кота. Зуби вп'ялися в жилаве м'ясо, а злизавши ще тепле сало з рожна, він мало не захмелів.

Молода жінка привітно схилилася до Вайлдера і не заперечувала, коли він сильною рукою обхопив її плечі. Свіжий запах жіночого тіла вразив його: чим вище він забирався, тим чистішими були жінки. Вайлдер глянув на нефарбоване обличчя, відкрите і привітне, як мордочка ручної тварини. Її наче зовсім не стосувалися події у висотці, вона ніби чекала в якійсь таємній кімнаті появи Вайлдера. Він спробував щось сказати, але почув тільки гарчання: він не міг вимовити ні слова зламаними зубами та пораненим язиком.

Під кайфом від м'яса, Вайлдер зручно ліг поруч із жінкою, граючи срібним пістолетиком. Бездумно розстібнув її замшевий жакет, випустивши на волю груди. Поклавши долоні на маленькі соски, присунувся ближче. У напівдрімоті він бурмотів щось молодій жінці, а вона гладила намальовані смуги на його грудях і плечах — її пальці безперервно рухалися його шкірою, немов залишаючи послання.

Лежачи в затишному павільйоні біля озера, Вайлдер відпочивав після обіду. Молода жінка сиділа поруч, грудьми ледь не торкаючись його обличчя, заколисуючи цього величезного, майже оголеного чоловіка з розфарбованим тілом і відкритим лоном. Її батьки тинялися по холу. Іноді бабуся у вечірній сукні витягала з барикади що-небудь із меблів і рубала обробним ножем на тріски.

Вайлдер не звертав на старих уваги — він помічав лише тіло молодої жінки та величезні колони, що йдуть до самого даху. У вікнах навколо басейну виднілися вежі чотирьох сусідніх висоток, що розсікали вечірнє небо прямокутними променями. Тепло в ліфті, що виходило ніби з грудей жінки, висмоктало волю й енергію Вайлдера. Спокійне обличчя молодиці додавало впевненості. Вона прийняла його, як прийняла би будь-якого мисливця-грабіжника. Спочатку спробувала вбити, а коли не вийшло, віддала їжу та тіло, грудьми повернула в дитинство і, можливо, полюбила. А як тільки він засне, переріже йому горло. Сценарій ідеального шлюбу.

Зібравшись, Вайлдер сів і штовхнув черевиком пуделя, що спав на матраці біля ліфта. Хотілося спати, але спочатку потрібно було перебратися в безпечне укриття, інакше старенька та її дочка швидко з ним розправляться.

Не оглядаючись, він встав, засунув пістолет за пояс штанів, перевірив візерунок на грудях і плечах, переліз через барикаду та повернувся на сходи, залишивши за спиною тиху стоянку і молоду жінку біля жовтого озера.

Сходи були встелено килимом, який притишував кроки. Діставшись 37-го поверху, Вайлдер відчув, як крижане повітря з відкритого неба омиває його оголене тіло. Чітко чути було, як долинають скрики чайок. Коли пес заскавучав, відмовляючись іти далі, Вайлдер відпустив його, провівши поглядом.

37-й поверх геть спорожнів. Виснажений Вайлдер не зволікаючи знайшов порожню квартиру, забарикадувався у вітальні та на підлозі провалився у глибокий сон.

18

Кривавий сад

авпаки, Ентоні Ройялові за три поверхи над (ним на відкритому даху спати зовсім не хотілося. Він нарешті був готовий приєднатися до птахів, стояв біля вікна пентхауса, дивлячись на далеке гирло річки. Омите недавнім дощем, ранкове повітря було чистим, але морозним, і річка витікала з міста у вигляді потоку льоду. Ройял вже два дні нічого не їв, проте відсутність їжі не виснажила його, навпаки, напружила всі нерви та м'язи. Крики мартинів наповнювали повітря і ніби вдруковувалися у відкриті тканини мозку. Птахи, безперервно зриваючись з оголовків ліфтових шахт і поруччя, злітали вгору вихором, що без кінця розширювався, і знову пірнали до саду скульптур.

Тепер Ройял був переконаний, що птахи кличуть його. Собаки втекли; варто було їх звільнити, як вони кинулися вниз сходами та коридорами; залишилася тільки біла вівчарка. Пес сидів поруч із господарем біля відчиненого вікна, заворожений рухом птахів. Рани вже зажили, і густа північна шерсть знову стала білою. Роялу не вистачало червоних плям, як не вистачало кривавих слідів рук на випраній місіс Вайлдер куртці.

Маленькі запаси їжі, з якими Ройял замкнувся в пентхаусі, він віддав собаці, а сам уже не відчував голоду. Три дні він не бачився ні з ким і був радий, що відокремився від дружини та сусідів. Мартини, що вирували хмарою в повітрі, здавалися йому справжніми мешканцями висотки. Сам того не бажаючи, він створив сад скульптур саме для них.

Ройял мерзлякувато зіщулився і вийшов на дах. Тонкий льон мисливської куртки не захищав од вітру на бетонному даху. На світлі біла тканина здавалася сірою в порівнянні з блідою шкірою. Ледве в стані контролювати себе і не впевнений, чи знову не почали відкриватися рани після нещасного випадку, він прослідував на терасу і пройшовся дахом.

Мартини крутилися під ногами, похитуючи головами і витираючи дзьоби об бетон. Поверхня даху була поцяткована кривавими смугами. Ройял уперше розгледів на карнизах і поруччі ці знаки — символи кривавого тайнопису.

Вдалині почулися невиразні жіночі голоси. У центрі оглядового майданчика, за садом скульптур, мешканки вели публічний диспут.

Засмучений їхнім посяганням на приватні володіння і нагадуванням про те, що він ще не один у будинку, Ройял сховався за стіною саду скульптур. Голоси лунали навколо нього, і схоже було, що жінки тут не вперше. Може, він спав під час їхніх минулих відвідувань, а може, через холодну погоду жінки перенесли місце засідань під захист його пентхауса.

Вихор птахів розпався — мартини пірнали за край даху. Пустивши вівчарку вперед, Ройял вийшов з-за стіни саду скульптур. Дві жінки стояли вже в пентхаусі, одна поклала руку на гімнастичний тренажер. Вражала їхня невимушена поза: вони немов оглядали віллу, яку орендували на відпустку.

Ройял відступив за оголовок ліфтової шахти. Вид інших людей пригнічував його по тривалому усамітненню із птахами та вівчаркою. Краще почекати в саду, поки прибульці заберуться.

Штовхнувши задню хвіртку саду, він пішов між пофарбованими геометричними формами. Десятки мартинів слідували за Роялом, із надією дивлячись на нього, немов чекали подачки.

Він послизнувся на мокрих плитках і, глянувши на черевик, побачив, що до підошви прилип хрящик. Ройял відчепив його, спершись на бетонну скульптуру — кулю в половину людського зросту, пофарбовану в яскраво-червоний колір. Птахи розійшлися, звільняючи йому місце, і виявилося, що весь сад посередині покритий кров'ю. Підлога зробилася слизькою від яснобарвного слизу.

Пес, жадібно принюхавшись, накинувся на клаптики плоті по краю невеликого басейну. Вражений, Ройял утупився в залиті кров'ю плитки, у свої забруднені руки — і у білі кістки, очищені птахами.

Вайлдер прокинувся ввечері. Зимний протяг носився порожньою кімнатою, граючи газетою на підлозі. У вентиляційній шахті гудів вітер. Крики мартинів замовкли, немов птахи відлетіли назавжди. Сидячи на підлозі вітальні, Вайлдер готовий був повірити, що він — перший та останній мешканець висотки.

Піднявшись, він вийшов на балкон. Далеко внизу на паркувальному майданчику виднілися сотні машин, прикриті легким серпанком,— деталь, що підтверджувала існування іншого світу.

Злизуючи з пальців залишки жиру, Вайлдер увійшов у кухню. Шафи і холодильник були порожні. Вайлдер згадав молоду жінку, тепло її тіла в ліфті біля басейну і задумався. Чи не повернутися до неї? Йому пригадалося, як вона гладила його груди і плечі,— шкіра ще зберігала відчуття її долонь.

Продовжуючи обсмоктувати пальці, уявляючи себе покинутим у величезній будівлі, Вайлдер вийшов із квартири. У коридорі було тихо, холодне повітря ворушило клаптики сміття на підлозі. Вайлдер тримав у лівій руці кінокамеру, хоча вже й не пам'ятав точно, для чого вона потрібна і навіщо він так довго носить її із собою.

А ось срібний пістолет у правій руці він упізнав одразу. Вайлдер грайливо прицілювався у відчинені двері та сподівався, що хтось вийде та приєднається до гри. Верхні поверхи будівлі було частково захоплено небом. Піднімаючись на 40-й поверх, крізь ліфтові шахти та скляні бані сходових колодязів Вайлдер бачив білі хмари.

Виставивши перед собою пістолет, він пронісся ліфтовим холом. Тут хтось явно намагався підтримувати лад. Сміттєві мішки були прибрані, барикади розібрані, до холу знову виставили меблі. Стіни відтерли, відчистили графіті та здерли графіки чергувань і розклад руху ліфта.

За спиною грюкнув дверима вітер, перерізавши промінь світла. Вайлдер насолоджувався грою в порожньому будинку і знав, що дуже скоро хтось приєднається до нього. Він опустився на коліно і навів пістолет на уявного противника. Промчав по коридору, відчинив ударом ноги двері й увірвався до квартири.

Такого великого та просторого помешкання він раніше не бачив — навіть на верхніх поверхах. Хол із коридором і квартира були ретельно прибрані: знову вистелені килимами, на високих вікнах висіли заслони. На полірованому обідньому столі стояли два свічники.

Вражений побаченим, Вайлдер обійшов сяючий стіл. Чомусь йому здалося, що він уже бував тут, за багато років до того, як з'явився в цьому порожньому будинку. Високі стелі та строгі меблі нагадали будинок, у якому він жив маленькою дитиною. Вайлдер пройшов по знову обставлених кімнатах, майже очікуючи побачити іграшки, ліжечко і дитячий манеж, розкладений до його приходу.